— Він скидається на Азмі-пашу! — буркнув Гордон до Везубі, побачивши Моркара.
* Logos (грецьк.) — слово. (Прим. перекл.)<
Колишній міністр не витримав погляду стоїка-гостя; проте Гордон дуже шанобливо виклав йому суть своєї інтелектуальної скрути.
— Шкода, е-е... що ви прийшли до мене з оцим соціалістом.— кахикаючи промовив Моркар.
Везубі дуже, дуже поблажливо розсміявся. Гордон навіть не посміхнувся.
— Отже, ви хочете поговорити зі мною,— казав далі хазяїн. — Ви, з вашим амплуа повстанського героя, вирішили звернутися до мене, старого лиса-крутія, що надто загруз в політиці, щоб мати якесь відношення до героїки. Така молода і видатна людина — і раптом до мене, старого. Дивно!
За Гордона відповів Везубі:
— Я сказав йому, що у ваших руках майже всі нитки керування країною — незалежно від того, перебуваєте ви в уряді, чи ні,— одверто пояснив він.
— Тепер, Везубі, я не беру ніякої участі в керівництві країною. Вдячний народ подбав про це.
— О, не беріть це близько до серця, — весело —підба-дьорис екс-міністра Везубі.
Вони розмовляли, стоячи в майстерні, що колись була теплицею. Моркар працював над моделлю ніжки до стільця — обскрібав уламком скла дерев'янку, затиснену в обертові лещата так, щоб її можна було обробляти з усіх боків. Він скріб дерев'янку з перебільшеною дбайливістю і раз у раз відхилявся назад, щоб помилуватися своєю роботою.
— Ну, Гордон,— промимрив він,—що ж ви шукаєте? Везубі знову встряв у розмову:
— Гордон шукає золото! Політичну ідею ідей, керівництво до дії...
— Хай він сам за себе говорить!—гримнув Моркар.— Вк соціаліст, Гордон?
— Ні.
— Консерватор, ліберал, анархіст, комуніст?
— Ні, ні.
— Зневажаєте політику, га?
— Не більше, ніж ви.
— Отже, Везубі іще не встиг прищепити вам своєї ідеї,— Моркар нетерпляче дмухнув.— Сподіваєтесь, що я прищеплю вам свої?
— Я виставив себе на ринок, і, коли я вас цікавлю...
— Цікавите, цікавите. Мабуть, не цікавили б, якби нацькували оті арабські племена на наші нафтопромисли. Але у вас. видно, є гарт. Тому вами можно зайнятися.— Старий шкрябав, і скло неприємно скреготало.— Везубі, ідіть погуляйте в садку,— наказав він.— Або ні, краще йдіть погляньте на моїх свиней. І якщо який-небудь з моїх слуг захоче витурити вас — гукніть мене на допомогу.
— Ви — старий грубіян!— кинув Везубі, але —покірно пішов.
Коли він зник, Моркар фиркнув.
— Нічого йому стовбичити тут. Ми ж хочемо розмовляти один з одним, а не з ним. Отже — починайте! Я вас слухаю.
Він зашкрябав далі. Коли б на місці Моркара був хтось інший, Гордон образився б. Але старече зухвальство й удавана величність Моркара припали йому до вподоби. Він розумів старого.
— Мені багато дечого слід було б поспитати у вас,— промовив він.— І про вас самих, і про ваші знання та діла. Але я прийшов до вас з одним запитанням...
— Чому саме до мене?
— Ви ж—сила, що керує країною, хіба не так? Моркар засміявся і пробурчав:
— О, мабуть, так. Везубі — дурень. Адже ж я знаю, що тримаю в руках, — дарма що урядують зараз соціалісти. Пхе! Ви не помилитесь, коли скажете, що я пропоную, а вони — виконують.
Гордон не хотів відхилятися. Він чекав.
— У вас вигляд людини, яка дуже поспішає — надто поспішає!— промовив Моркао, подивившись на нього. — Та-ак, колись і я поспішав, Гордон. Без поспіху і не можна. Для забарних людей цей світ — могила. Ну, то що ж РИ хочете спитати?
Він знову зашкрябав. Гордон чекав. Коли скрегіт припинився, він поставив своє питання.
— Так,— промовив Моркар, зчищаючи тирсу з червоних губ.— Що я пропоную протиставити азіатському та європейському комунізмові, га?
— Так. Якщо у вас є яка-небудь пропозиція.
— Аякже. Авжеж, є! Ви читаєте що-небудь з того, що пишуть йро політику?
— Все!
— Читаєте виступи Черчілля?
— Читаю.
— А я не читаю. Тобто, читаю, але не все. Погляди в нас з ним однакові — я маю на увазі партійні — але, сказати правду, дещо в ньому мені не подобається. Справа тут, звичайно, не в чомусь особистому, просто в мене своя думка щодо його підмальованої геніальності. В усякому разі в двох промовах, виголошених ним в Америці, Чер-чілль дав відповідь на те, як усьому західному світові слід поводитися з комунізмом. І тут я цілком погоджуюсь з ним. Перша його промова — в Фултоні, в штаті Міссурі, поклала початок усій нашій післявоєнній політиці — і нг-лійській, і американській.
— Я читав її.
— Оце і є вона, наша відповідь. Боротись з комунізмом там, де він переміг, і душити його там, де він ще не утвердився. Чекати ніколи. Часу мало. їх треба затоптати. Силою затоптати!
Уламок скла, яким Моркар орудував, затупився; він одламав інший від вищербленого скляного листа і знов заходився біля ніжки.
— Силою?— повторив Гордон.— Ви говорите про воєнну стратегію, спрямовану проти комунізму, чи про всебічну ідеологічну відповідь? Яку ідею можна протипо-ставити їм?
— Наша ідея — це демократія, великі принципи свободи і прав людини. Велика хартія вільностей, суд з присяжними, англійське звичаєве право. Ось де головні підвалини свободи. Наша ідея — це демократія, і ми обороняємо її — силою.
— Це ви кажете про нас, — сказав Гордон. — Але як бути з більшістю східних країн, які ніколи не знали ніякої демократії? Що ви пропонуєте їм тепер, коли вони вбачають свій порятунок у комунізмі? Оце мене цікавить. Що ж ви пропонуєте старому, змученому Сходові?
— Добре питання, Гордон. Тільки погано сформульоване. Ви хочете знати, кого нам слід підтримувати з цих країнах, щоб зупинити просування комунізму, так?
— Хай буде так. Кого ж?
— Людей з поміркованими, тверезими, урівноваженими і розумними поглядами. Слід підтримувати всіх порядних людей, протиставляючи їх крайнім, екстремістам.
— Іноді крайні керують повстаннями, які можна цілком виправдати. Ви ж знаєте, що буває і так.
— Стривайте, Гордон! — Старий кинув скло і почав згинати й розгинати занімілі пальці. — Зараз я вже й п яти хвилин не встигаю попрацювати, як руки починають терпнути. Не доведи боже, і з мозком таке ще станеться! Та взагалі ви повинні знати, що погляди в мене не затерплі. Я сприяв багатьом великим змінам і в своїй країні, ,і в інших. Але тепер не час ставитись прихильно або об'єктивно до соціальних зрушень. Крайні воліють і крайніх заходів — деякі в ім'я ідеалів, а деякі — заради своїх власних честолюбних цілей. Проте міркування вищого порядку говорять, що тепер не час для здійснення переворотів у житті країни шляхом революції. Ми повинні підтримувати (ні, більш того, впроваджувати!) поміркованість серед своїх темних братів, які охоче піднімають свої національні повстання, послаблюючи таким чином весь світ перед лицем комуністичної загрози. Конче гре-ба заступити дорогу комунізмові! І в нас, і в інших країнах. Навіть на кордонах комуністичних країн.