"Я дуже й дуже занята, Недді, — писала вона. — Одна домовласницька компанія задумала виселити з своїх будинків три сім'ї, і ми зараз просто-таки риємо окопи навколо цих будинків, щоб не підпустити до них судових приставів. Оскільки англійські закони — це закони власників, надій у нас мало — добре, якщо вдасться протриматися ще хоча б тиждень. Щодня сусіди цих сімей женуть приставів і поліцейських, виливаючи на них помиї з вікон верхніх поверхів. Мені здається, якщо англійські робітники коли-небудь знімуть справжнє повстання, Недді, то вони розпочнуть з того, що виставлять своїх ворогів ослами та ідіотами, і це їм неважко буде пробити. Щодо мене особисто: я по. суду домоглася ще на один місяць продовжити строк оренди своєї контори. Але місяць скінчиться — і я на вулиці. Що я тоді робитиму — не знаю. Але зараз я надто заклопотана, щоб заглядати так далеко наперед. Правду кажучи, взагалі, коли я роблю спробу заглянути в майбутнє, на душі в мене стає моторошно й тоскно; особливо зараз, коли ти повернувся і весь час перебуваєш так близько від мене — і так далеко. . Ти порушив розмірену течію мого життя. І це так погано! Краще б ти не приїздив!"
...Гордон проводив час в товаристві Сміта, дивуючись, що може так люб'язно поводитися з ним. Ще більше його дивувало те, що Сміт поводиться з ним, як з рівним.
— Він по-справжньому скромна людина, — сказала місіс Гордон синові на третій день гостювань.^ в них великого і соромливого Сміта. — До нього не можна не відчувати приязні, Недді. Чому ти розійшовся з ним, коли повернувся до Англії?
— Мені не хотілося тривожити мертве минуле, —
збрехав Гордон. Він не хотів пояснювати матері, що вважає Сміта гарним соратником у війні в пустині, але нецікавим і некорисним товаришем у житті в англійській провінції. Мати обвинуватила б його в інтелектуальному снобізмі, тоді як насправді це була інтелектуальна нетерпимість.
Хоч вони цілими днями тільки те й робили, що возилися з хлопчаком, Сміт встиг потоваришували з усіма дорослими, а особливо. з Джеком і Муром. Гордон розповів цим двом, що Сміт не може спокійно пройти повз обертове колесо, а Сміт додав від себе, що страшенно заздрить їм з приводу їхнього чудового заводика, в якому необроблена сталева болванка перетворюється в складну і завершену шестерню.
— Ви дійсно вважаєте цей заводик "чудовим"? — спитав Гордон.
— Так, так!—захоплено відповів Сміт. — Бо Джек і Мур все роблять самі. їх не порівняєш з робітниками, що серед тисяч інших стоять за конвейєром. Вони все роблять самі, від початку до кінця, і в них виходить закінчена річ!
— І це краще, ніж вести бухгалтерію в конторі? — з легкою насмішкою спитав Гордон.
Сміт засмучено знизав плечима.
— Для мене — куди краще! Після пустині у мене не лежить серце до писанини. Та й взагалі ніколи не лежало. Мабуть, через це я, головним чином, і залишився в Аравії.
Гордон відчув жалісливе співчуття до Сміта. Але ця розмова навела його на рисковані думки. Якщо за іронією долі Сміт у своїй будівельній конторі процвітає більше, ніж Гордони в своєму позаміському будинкові, то чи не логічно було б запросити Сміта приєднатися до компанії Джека і Мура, запропонувати йому вкласти в цю компанію свої гроші і свій ентузіазм, довірити йому оздоровлення підприємства?
І справді, можливо, саме Сміт несе їм порятунок?
Іронія долі, яку Гордон побачив у цій перспективі, завдала йому сп авжньої втіхи. Кінець кінцем він вирішив, що такий вихід із становища і є, певно, логічним розв'язанням історичної загадки сім'ї Гордонів. Хай весь світ належить Смітам! "Назви Сміті робітником, і він тобі голову одірве, — думав Гордон. — Назви його дрібним буржуа, і він навряд чи зрозуміє, що ти хочеш цим сказати. Але дай йому пайку в підприємстві, віддай за нього дочку з джентльменським прізвищем, і Сміт стає вельможним паном. Через п'ять років ми були б мільйонерами. Ах, це надто заманливо, і, власне, іншого виходу для родини я не бачу..."
Але він не зумів зробити це так просто й одверто. Він попросив у Сміта допомоги, не вдаючись до пояснення справжнього стану справ, не згадуючи про труднощі Джека або про цілковиту залежність сім'ї від заводика. Не розповів він Сміту і про власну спробу переговорити з банкірами, у яких позичав гроші Джек ("Ми й так за-^ грузлий, була відповідь), про розмову з Везубі ("Я не можу просити у своїх друзів в уряді замовлення для вашого брата, Гордон. Це — єдина сфера, де використання політичного впливу небезпечне!")
Не розповів він також і про своє дедалі сильніше бажання разом із Джеком вирушити в похід на ланкашір-ських ділків, щоб хоча б силою відчаю спробувати добитися від них чого-небудь... Ні, він просто спитав у Сміта, чи не знає той кого-небудь у цій галузі, хто міг би дати Джеку замовлення.
— Авжеж, знаю! — у відповіді Сміта прозвучав ентузіазм.
— І ви могли б вплинути?... Сміт навіть не вагався:
— Звичайно!
— Тільки не кажіть Джеку, що я просив вас про це. Домовтесь з ним самі, як у вас там заведено, по-діловому. Я в цьому однаково нічого не тямлю.
Явне задоволення Сміта показало Гордону, що він не завдав Сміту великого клопоту і тому не повинен вважати себе чимсь зобов'язаним йому. Зате завдяки Сміту він був тепер спокійніший за Джека. На Сміта можна покластися.
Везубі тим часом не давав Гордону покою, закликаючи його повернутися до курсу політграмоти, проте Гордон щоразу знаходив привід для відмовок і відкладав їхню зустріч.
Тепер він подзвонив Везубі і попросив його використати свій вплив на друзів-фабіанпів з міністерства колоній з тим, щоб Нурі можна було без затримки вирядити додому. Та коли Везубі почув усю історію з Фріменом й маленьким Нурі, його охопило збудження.
— Адже це саме те, чого ви сподівались, Гордон! Це ж жахлива історія! Принаймні її можна зробити такою! Вона дає вам чудову зброю проти Фрімена та його методів. Викрийте його цією зброєю! Змішайте його з гряззю! Потрібне лише одне єдине запитання в парламенті— відносно того, як Фрімен привіз сюди хлопця і навіщо. А потім вже справа буде тільки за тим, щоб добити його й викрити все, що потребує викриття. Iі ЦЯ історія може послужити тільки початком! Ви можете роздути її до яких завгодно розмірів і до вас прислухатимуться, як до найбільшого авторитета. Це ж божий дар, Гордон! І я обіцяю вам влаштувати все бездоганно!