— Іди одягай пальто.
Маленький Нурі подивився на обличчя Фрімена і Гордона, і, здавалося, в його очах була однакова прихильність. Однак він викрутився з-під руки Фрімена, вискочив за двері, і вони почули, як його сандалі з загнутими носками човгають по сходах.
— Я одішлю його назад в Ісгабал, — промовив Гордон. І, щоб якось загладити різкість своїх слів, додав: — Сподіваюся, що ви допоможете мені, генерале.
— Ви навмисне перекручуєте усю цю історію, — запротестував Фрімен. — Навіщо ж, по-вашому, я привіз його сюди?
Гордон не відчував гніву — бо гніватись можна на людину, від якої ще можна чогось сподіватися. Фрімен тепер уже не міг викликати в Гордона таке нескладне почуття.
ральний вчинок; тому нічого було чекати від нього якоїсь етичної поведінки, якоїсь порядності. Отже, Фрімен став для Гордона найлютішим ворогом, і гнів був надто великою розкішшю щодо нього.
Тут потрібна була лише стриманість і непохитна пильність.
Він відповів з напруженим спокоєм:
— Ви привезли хлопця сюди, щоб обібрати мене, Фрімен. Щоб, повернувшись назад, до своїх друзів, він вихолостив усе те хороше, що пов'язано з моїм ім'ям. Або у вас була інша мета: ви побачили природжену досконалість та правдивість хлопчика і взяли його з собою, щоб у цьому жахливому місті позбавити його сили духу, залякати, і, якщо можна, обібрати...
Фрімен посміхнувся:
— Ви переоцінюєте себе, Гордон. У вас немає імені, яке б можна було обібрати. У вас є тільки ваш егоїзм..— Він знизав плечима. — А щодо хлопця, то спитайте в нього, чи добре йому живеться. Спитайте в нього, чи відчуває він до мене любов та повагу. — Фрімен засміявся. — Сердешний старина Гордон! Все ще живете тим коротким і мертвим минулим. Беріть хлопця. І не підступайтеся до мене з вашими погрозами в Англії. Тут уже я робитиму те, що я вважаю за потрібне. Можете їхати, старина. І не давайте хлопцю надто багато свіжого молока. Воно йому вадить.
Гордон поглянув на Сміта й кивком покликав його за собою.
— Ходім, Сміті! — сказав він.
Сміт на якусь мить завагався, але пішов. Біля дверей їх уже чекав маленький Нурі у великій солдатській шинелі поверх галаб'є. Вискочивши на поріг, він почав вигукувати слова прощання й тискати руку Фрімену. Той терпеливо посміхався у відповідь і казав хлопчику, щоб
здатний на будь-який амо-
він скоріше повертався, бо незабаром вони разом поїдуть в Істабал.
— О, так, так, — відповів Нурі, — я скоро приїду провідати вас!
Біля портика стояв довгий зелений старомодний автомобіль "бентлі". що належав Сміту, і Нурі захопився, побачивши машину.
— Ні, ти поїдеш зі мною, — сказав Гордон хлопчикові. — Сміт, виїздіть на головне шосе, там я наздожену вас.
Коли Сміт — у шерстяному картузі, в пальті і в рукавицях — викотив на алеюєвою пульсуючу зелену машину, Нурі збуджено затанцював і заплигав на місці, і навіть бідолаха Юніс не залишився байдужим, в очах його засвітилися вогники.
А потім Гордон вивів свій мотоцикл, і тут уже справжній екстаз охопив маленького Нурі. Він був у такому за хваті, що навіть не міг вибратися на багажник, і Фрімен підняв і посадив його позад Гордона.
— Тримайся міцно!—сказав Фрімен хлопчику. — Ще міцніше!
Гордон вдихнув гуркотливе життя в свій мотоцикл, і, ледве поглянувши на трійку, що залишалася, — на засмученого генерала, на лукавого і гордого Юніса, на спокійного усміхненого Фрімена, — з гучним вибухом зірвався з місця і поїхав геть На жодному верблюді в пустині йому не вдавався такий ефектний від'їзд.
РОЗДІЛ XIX
"Останнім часом, — писав Гордон до Тесе своїм нерозбірливим почерком, — у нашому домі панує незвичайна веселість. Природжена грайливість маленького Нурі не знає ні меж, ні упину. Ніщо не бентежить його, і ніщо не засмучує. Для пуританської душі моєї матері він — сама радість і доказ того, що та суміш релігій, в яку вона вірить, — справедлива. Коли б я дозволив, вона б назавжди залишила в нас маленького шибеника.
Сестра Грейс теж очарована хлопчиком. В її безбарвних очах світиться вираз якоїсь хворобливої заздрості і чудної любові, і я згоден поклястися, що якби її вдача зуміла піднятися над муками самообмежень, то вона б припала до хлопця й зросила його заздрісними сльозами благоговіння перед простотою, правдивістю й щасливою безтурботністю.
Щождо Джека, то між ним і маленьким Нурі виявилася спорідненість душ. Властива обом природжена чесність і лагідність викликала в їх серцях чисто інстинктивний потяг один до одного. Джек без кінця провокує хлопчика на пустощі й витівки (дуже хитро придумані, якщо зважити на те, що Нурі не знає англійської мови), і від їхніх штук дім іноді сповнюється такою буйною веселістю, що мені доводиться повертати Нурі до дійсності, викликаючи в ньому сумні спогади про його нерозлучного дружка Мінку, який зараз тужить за ним в Істабалі. Сльози бризкають у нього з очей, і вся рідня починав обвинувачувати мене в тому, що я зловживаю любов'ю хлопчика і мучу його в якихось особистих цілях (бозна-яких).
Але насправді, я мучу не хлопця, а себе самого, терзаюся в своїй вірі і переконаннях — і в своїх спогадах, бо коли Нурі плаче, я в душі плачу разом з ним від туги за своїми братами, за своєю Справою, за безкрайньою пустинею; від туги, яка позбавляє мене здатності думати, працювати, шукати якусь нову мету тут, в Англії. Доки маленький погонич верблюдів не поїде, для мене не існуватиме нічого, крім моєї колишньої Справи та моєї туги за Аравією. Навіть Сміт примушує мене страждати, бо коли він не в нас, мені бракує його. Я від душі сподіваюся, що все це пройде, коли Нурі поїде, і водночас я боюся, що Аравію не так уже легко буде забути після відродження стількох спогадів і почуттів. Я буду радий, коли хлопчик поїде. Ця моя сентиментальність породжує тільки слабкість. Якщо все це найближчим часом не скінчиться, я збожеволію — звичайно, це б не трапилося, якби ти змогла приїхати і врятувати мене від моїх марень..."
Тесе не приїхала. Він і не сподівався, що Тесе приїде, ба вона вже відповіла пробаченням на запрошення матері. У листі Гордону вона повторила свої пробачення, але обіцяла приїхати, як тільки зможе.