— Я хочу знати! — повторив Гордон з страшним, смеотельним спокоєм.
По щоках бахразця котилися сльози.
— Я не міг би допустити знищення цього світу, — промовив він. — Навіть в ім'я свого улюбленого брага. Цей промисел, це досягнення твого народу — це цілий С£Іт, Гордон. Тепер він належить нам. і він вартий більше, ніж варте одне життя, більше, ніж твоє життя, і більше, "іж моє. Для нас це — новий світ, світ без рабства, без варварського виродження. Я не міг би допустити, щоб ти зруйнував його. Я не міг би пощадити тебе. Я не міг би пощадити себе самого.
— Тоді це — твій світ. Зеїн,— сказав Гордон. Втома витіснила з нього будь-яке почуття болю і гніву — Чи бачить його Гамід? Чи бачить його великий Кочовик?
— Я бачу всю Аравію... — почав був Гамід, Але він не зміг говорити далі і крикнув Бекру, щоб той приніс води — змочити Гордону лоб.
— Справдиться все те, чого ти добивався. Гврдон! — промовив Зеїн трохи спокійніше; він розумів, що Гордон зараз прагне зазирнути в майбутнє, і одчайдушно, намагався розкрити перед ним видіння світлого прийдешнього, примусити вмираючого повірити в це прийдешнє.— Це буде світле майбутнє для всіх нас — всієї Аравії. О, не затурканої Аравії, якою ти її знаєш, Гордон. Ніколи більше вона не буде такою І Ніколи більше вона не буде роз'єднаною, ніколи більше її не роздиратимуть на шматки забобони, й ненависть, й панування чужоземців., Ніколи! Те буде новонароджена Аравія! Країна, яка сама будуватиме своє життя. Кінець злидням! Кінець рабству і залежності від гнобителів, від тварин, від природи, від долі, що знущалася з нас!
— Боги стануть клерками! — простогнав Гордон. — Кочовики перетворяться на механіків. Без душі. Без свободи. Де вони, ці останні, загартовані боги пустинних горизонтів? Забери кочовиків звідси, Гамід, забери їх в пустиню, чимдалі від майбутнього, яке він готує. Благаю тебе!
Гамід похитав головою. Як і Зеїн, він прагнув зараз примусити Гордона повірити в майбутнє — немов Гордон був грішником, що вмирає без віри в бога, а вони двоє — священиками, які з усієї сили намагаються хоч за мить до смерті розкрити йому очі на божественну істину.
— Ти неправий, Гордон. Ти мусиш зрозуміти, що ти неправий і що даремно впадаєш у розпач. Ти мусиш зрозуміти, що так повинно бути. Для Аравії прийшов час ви~ рішати, як жити далі. Досить з нас злиденного, брутального життя, досить поезії під стару дуду поневолення! Наше життя буде дійовим, повнокровним, дужим!
— Повнокровним, дужим і дійовим, — пояторкв Гордон і посміхнувся з м'якою гіркотою. — Незабаром англійці прийдуть сюди і влаштують, тут пекло. Вони випалять вас! Утоплять в киплячій* нафтії* ІЯкими повнокровними, дужими і дійовими ви будете тоді? О, я хотів врятувати вас і від цього, але я зазнав поразки.
— Ми всі — араби, Гордон, і наше майбутнє — арабське. Не бійся англійців. Ми житимемо, і житимемо, і житимемо; і ми вже ніколи не загинемо. Ніколи! Ніколи біль ше наша Аравія не буде проклятою, й розрізненою, й по
грабованою країною. І над нами— більше не тяжітиме ця машина, якої ти боїшся. Ах, разом з бахразцями ми видобудемо з неї нову мрію; ми видобудемо з неї час—час, щоб жити, час, щоб вчитись, щоб будувати новий, небачений світ, час, щоб бути вільними! Ти мусиш побачити наше прийдешнє, Гордон! Мусиш!
— О, я бачу його, Гамід, але як я ненавиджу його! Створюйте прийдешнє без мене!
Гордон знову спробував підвестись, сісти рівно, вигукнути, одігнати від себе муки і маячення, які штовхали його в смерть Гамід і Зеїн стримали його. Гамід поцілував йому руку і заплакав, а бахразець підняв старий арабський бурнус Гордона, щоб укрити і заспокоїти його. Але Гордон раптом вирвався з їхніх рук, сів і закричав:
— Я вмираю, сповнений страхом перед цим! Я вже ніколи не буду вільним! О, марність! Іншого виходу нема. Тільки цей. Тільки цей. О, я не зможу бути вільним, Гамід! — дико вигукнув він. — Гамід! Гамід! Тепер я нже ніколи не буду вільним!
Його голос зірвався, перейшов у зойк, почав залмирати і завмер — завмер, коли його свідомість, як він і передрікав, яскраво спалахнула, вибухнула й згасла... Він пішої з життя в муках, схилившись на руки Гаміда, в гой час як Зеїн судорожно припав до нього. І Бекр, звівши руки, послав у небо арабський вигук відчаю:
— Йа ліллаххх! Йа ліллаххххххх!
Це була агонія цілого світу, що вмирав; і Бекр посилав цей вигук знову, і знову, і знову, доки Зеїн не обернувся і не вдарив' його з такою силою, що голос відчаю замовк. Так живі залишалися з живими, а мерові були віддані мертвим.
ПРИМІТКИ
Розділ І
1Артакеерко, Дарій — перські царі з династії Ахме-нідів. (IV ст. до н. ери.).
2 Абасиди — династія арабських халіфів, що панувала в Багдадському халіфаті у VIH—XIII ст. н. ери.
Розділ II
8 Джин — у мусульман — злий дух пустині.
4 Г а р і ф ібн Гілліза Уль-Яшкурі — доісламський арабський поет з племені Бакр.
8 Мулаакат — загальна назва семи арабських поем, написаних до ісламських часів різними авторами. Одна з них написана Гаріфом.
Розділ V
•Гоец За лі з на — рук а — прізвисько Гоеца фон-Берліхія-гена (1480—1562) — середньовічного німецького рицаря-наємника, який прославився своєю жорстокістю і продажністю. Герой одноімен-ної трагедії Гете.
7 "Сім етовпів мудрості "— автобіографічна книга, написана Т. Е. Лоурейсом (див. прим 8)
8 Лоуренс Томас Едуард (1888—1935) — агент британської розвідки, відомий своєю шпигунсько-диверсійною і закулісною політичною діяльністю в країнах Середнього Сходу. Видаючи себе за друга і захисника арабів, Лоуренс насправді виконував завдання британських імперіалістів, які розпалювали війни на Середньому Сході і використовували їх у своїй великій грі за світове панування. Ця його діяльність всіляко вуалювалася, ,і навколо Лоу рейса була створена легенда, першим творцем якої був він сам. В своїх книжках, зокрема в "Семи стовпах мудрості", він розповідає про свої археологічні експедиції і пригоди, пережиті під час мандрувань по Аравії. Свою диверсійну роботу він змальовує в дуже романтичному світлі. Серед чесних англійців міф про Лоуренса — "благодійника" арабів — вже не користується популярністю.