— Я не можу збагнути, як шляхом знищення цього місця ви сподіваєтесь врятувати Гаміда і племена від бахразь-ких комуністів, — уперто промовив Сміт.
Гордон міцніше стиснув його руку.
— Тоді зробіть це в ім'я вашої ж батьківщини; зробігь це для того, щоб врятувати Англію від втрати, від неслави, що їх принесе захоплення цього промислу комуністами. Ви* садіть його в повітря в ім'я Британії!
Сміт глибоко зітхнув.
— Генерал вже підступався до мене з цього боьу. Гордон засміявся.
— Отже, він приставав до вас?
— Так.
— І ви відмовилися?
— Так.
— Відмовилися навіть врятувати короля ї батьківщину!
— Так. Але він хотів, щоб я зруйнував промисел тільки як останній захід. Насправді він не хоче руйнувати його. Через це він і розповів вам тільки про половину того, що треба. А мені він нічого не розповів. Я не дозволив йому, бо я так чи так не став би робити цього.
— Боже! Яке признання! Але чому? Чому? Чому?
— В цьому немає потреби. Я... я не можу руйнувати машини,— запинаючись, затято промовив Сміт. Ною нерішуча, але сардонічна впертість чомусь —нагадувала Гордону важке, надривне дихання старої людини.
— І до цього зводиться вся ваша філософія, Сміт?
— Це тільки відповідь, Гордон. У мене немає ніякої філософії.
— Ніякої філософії? Виходить тоді, ви просто кидаєте Справу племен?
Сміт енергійно знизав плечима — немов струсив з них цілий світ. Але Гордону, який тримався за руку Сміта, цей несподіваний рух тільки спричинив гострий біль у пораненій лопатці. Він скривився, і Сміт поспішно сказав:
— Повстання племен перемогло, Гордон. А якщо в кочовиків поганий союзник, це вже їхня справа. Хай самі дбають про це. Ви не можете змінити їхнє майбутнє. Я теж не можу. І краще залишити їх у спокої. Залиште їх у спокої!— Він знову знизав плечима і гірко додав: — В усякому разі те, що відбуватиметься тут далі, мене вже не обходить.
— І тому ви хочете зберегти нафтопромисел? Мовляв, ми квити, так?
— Ні, ні. Я просто не.можу допустити його знищення. Це було б злочином.
— Злочином, Сміті? Якщо знищення—злочин, то ви і я вчиняли його тут безліч разів. Чому ж відступатися зараз перед справді вартим злочином?
— Я не нищив нічого без потреби. Я не чиниь зла.
— О боже, який погляд на речі! "Я не чинив зла". Та кожна секунда нашого існування — це акт зла! Весь хворий сзіг — доказ цьому! Навіщо ж претендувати на якусь винятковість?
Сміт похитав головою, почувши слово "винятковість", але далі не сперечався.
Та Гордон не вгамовувався.
— Тут ви відмовляєтесь від акту знищення, а^повернув-шись в Англію, допомагатимете Джеку виготовляти знаряддя цього ж самого знищення, так? Шестерні для бомбардувальників!
Сміт знову промовчав, але на цей раз слова Гордона, здавалось, вразили його, навіть приголомшили, — немов перші срібні промені страшної відповідальності, а можливо, навіть філософії, замріли над далекими полями його майбутнього.
Гордон вів далі, з похмурою, жорстокою насолодою, розуміючи, що діється зараз на душі в мовчазного Сміта.
— Всі мислячі люди діють, вибираючи, Сміт Саме слово "інтелект" означає "вибір", і мисляча людина рухається від вибору до вибору Але справжньою є лише га людина, яка час від часу зупиняється і з підозрою питає себе: "Чи ти чесно дієш?" І тепер — ваш час зробити саме таке. Чи ви діятимете чесно, Сміт, якщо відмовитесь руйнувати цей світ машин лише для того, щоб потім приєднатися до Джека і разом з ним виготовляти наймерзенніші знаряддя знищення людей? Подумайте, Сміт! Подумайте!
Якщо Гордон хотів цими словами спровокувати сердешного, обмеженого Сміта, чи виявити поблажливість д© нього, чи дати йому останній урок, то його намір не досяг своєї мети. Сміт не надав значення його словам.
— Я не знаю, що я робитиму, повернувшись в Англію, — відповів він. — Я не знаю, що я думатиму тоді. Не знаю! — Сміт уже. видихнувся, але його озлоблення ще не пройшло. — Я знаю лише, що не можу висаджувати в повітря такі речі, як цей нафтопромисел, на який покладено стільки праці й зусиль. Він — річ у собі Це все, що я знаю...
— І все, що вам потрібно знати, — кислим тоном закінчив за Сміта Гордон і одразу відчув, що ця насмішка, власне, дуже доречна для прощальних слів. Він уже зрозумів, що не зуміє нічого добитися від Сміта і що запобігти розставанню неможливо. — Отже, наші шляхи розійшлися, Смі-ті, — повільно промовив він. — Залишаючись гуг далі, ви тільки марно витрачаєте хвилини вашого життя. До того ж, тут небезпечно. Тому забирайтесь звідси! Забирайтесь! Не баріться. Не вагайтесь більше. Ви завоювали свою свободу. Біжіть! Біжіть! Залиште мене, доки наші слабості не довели нас до якої-небудь безглуздості, доки наша розбіжність не стала смішною.
І щоб переконати Сміта, що він все це каже серйозно, Гордон зупинився і легенько відштовхнув його від себе, потім ще раз, потім плеснув його по руці на знак нетерпеливого прощання.
Сміт ще якусь мить постояв нерішуче, та потім, у раптовому, сліпому роздратуванні повернувся і пішов геть. Віддаляючись, він, здавалось, думав не про те, що розлучається з Гордоном, а про те, що далі сперечатися з ним неможливо. А тимчасом вони таки насправді розлучалисо.
— Я сам зроблю це. Я ще й з машинами посперечаюсь, — вголос промовив Гордон. Сівши на пісок, щоб знову відпочити він спостерігав, як, балансуючи, Сміт іде по чорних трубах. Ось він сплигнув на землю і попрямував до шосе, на якому стоїть його броньовик... — Але спершу я мушу звести особисті рахунки.
Він покликав Бекра, який за звичкою ніколи не відходив далеко від нього. Підійшовши, байдужий головоріз побачив, що його повелитель сидить на піску — немов ніяка інша поза вже не могла надати йому відчуття певності чи безпеки. Спиною й потилицею Гордон прихилився до цистерни. Раз у раз він здував піт з своїх губ, бо був надто втомлений, щоб підняти руку й обтерти мокре обличчя.
— Дай мені твій пістолет, — сказав він Бекру. — І приведи сюди гладкого Азмі.
Бекр скорився — кинув пістолет до ніг Гордона і, легенько знизавши плечима на знак зневаги до начальницького іону Гордона, пішов геть.
Гордон заплющив очі, відчуваючи, що зараз йому ДОЕЄ деться переборювати сонноту, чи непритомність, чи гупе заніміння в тілі, спричинене болем від ран; та його розум не бажав затьмарюватись. Він чув, як Сміт поїхав у своєму броньовику, і він усе ще не спав, коли Бекр повернувся, ведучи безпорадного гладкого Азмі.