Геракл

Страница 3 из 7

Еврипид

СТАСИМ ПЕРШИЙ
Строфа І
Навіть сонячну пісню Феб
Часом тугою схмарить,
Лірну струну злотосяйним
350] Раз по раз торкаючи плектром.
А я — того
Вславлю, хто в темне лоно
Землі спустивсь —
Хай він нащадок Зевса
Чи паросток Амфітріона —
Вславлю співом цей труд його,
Всіх трудів осяйний вінець.
Бо ж і мертвих красить хвала.
Зевса гай для початку
360] Увільнив він од лева — [163]
Плащ рудий взяв на плечі,
А волосся русяве вкрив
Хижим вищиром звіра.
Антистрофа І
Й тих, котрі серед гір живуть —
Дике плем'я кентаврів, —
Луком поранив смертельним,
Крилатими стрілами вклав їх.
Засвідчать це
Хвилі прекрасні Пенея
370] І безкрай піль
Витоптаних, безплідних,
А там — пеліонські міжгір'я
Й ти, Гомоло, й твої яри,
Звідки, з киями-соснами,
Мчав той конеподібний люд
На поля фессалійські.
Ще ж і золоторогу
Лань убивши плямисту,
Піль нищительку, нею
380] Славну ловами він прибрав
Діву Еноатіду.
Строфа ІІ
Він запряг четверню —
Коней жахних Діомеда
Миттю приборкавши.
Рвачко вони
Пожирали при яслах убивчих,
Розгнуздані, корм свій кривавий —
Спонукала з'їдати людей
Хіть страшна, нечестива.
390] За срібнохвилий
Гебр тих коней погнав,
Край кладучи своїй службі
В Еврістея володаря.
Й там, де Анавр свою хвилю
Котить, де мис Пеліонський, —
Кікна, захожих убивцю,
Вклав із лука він, амфанейців
Од біди звільнивши.
Антистрофа II
Він до співучих дійшов
400] Дів, що в саду гесперійськім,
Щоб золотий зірвать [164]
Яблуні плід.
Там убив він і сторожа-змія,
Що вогненними кільцями вився
Вколо стовбура. В море ввійшов,
Щоб дарувати людям
Плавання вільне.
Потім. — неба намет,
Силу нелюдську явивши,
410] Він підпер, на долоні взяв,
Ген аж до крайніх сягнувши
Меж, де Атланта оселя,
Там він безсмертних палати,
Всіяні зорями, здужав утримати —
Муж, трудами славний.
Строфа III
На амазонок-вершниць
Через евксінські хвилі
В Меотіду, щедру на води, рушав,
Друзів з Еллади в похід
420] Багатолюдний піднявши.
І пояс, тканий золотом,
Буйний вигравши двобій,
У доньки Ареса він одняв.
Цю здобич славну
Варварки-діви Еллада взяла,
А бережуть — Мікени.
Й Гідру, вбивницю люту,
Стоголову лернейську,
Він спалив; її жовчю
430] Стріл своїх вістря змазав
І тритілого ними вклав
Пастуха Геріона.
Антистрофа III
Й інших звершив чимало
Подвигів, гідних лавра.
В млу Аїда, врешті, печальну рушив —
І не вернувсь, бо життя
Там закінчив, нещасливий,
А тут — поник без друзів дім,
Дітей вже Харонів човен жде,
440] В дорогу сумну — без повернення.
І все ж — на тебе
Дім уповає, відсутнього.
Силу б чув я в правиці,
Щоб побіч друзів-кадмейців
Списом міг потрясати, — [165]
Тут же б став я на захист
Діток оцих невинних…
Жаль, що юність давно мене,
Швидкоплинна, лишила!

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
З палацу виходить Мегара; за нею — діти й Амфітріон.
ПРОВІДНИК ХОРУ
450] Бачу, вже йдуть вони, вбрані на смерть,
Геракла, колись нездоланного, діти.
А ось і жона його мила —
Насилу веде їх, голублячи…
Із ними — Геракла отець сивочолий.
О горе! Не можу я сліз гірких,
Що ллються струмками з старечих очей,
Ні стримати, ні вгамувати!
МЕГАРА
То де тут жрець, де вбивця, що на діток цих
Підніме ніж, на душу мою страдницьку?
460] Ось жертви — вже готові, щоб в Аїд зійти.
Сумний з нас, діти, запряг, із покійників:
Дитину, матір, старця — всіх нараз женуть.
Нещасна доле — і моя, і діток цих!..
Востаннє ж бо їх бачу — серце крається!
Для кого вас зродила? Ворогам на глум,
На муки, на загибель привела на світ…
Надія збила з глузду, підвела мене,
А так я довіряла батьку вашому!
(Звертаючись до кожного із синів).
Тобі він, за життя ще, Аргос виділив —
470] Оселю Еврістея ти посісти мав,
Господар нив родючих, що в Пеласгії.
Вже й пащу лева накладав він подумки,
Що нею сам вкривався, на твоє чоло.
А ти б мав Фіви, славні колісницями,
Успадкувавши все роздолля піль моїх,
Про це ще з моїм батьком він домовився;
Твоїй правиці довіряв він палицю,
Захисницю — Дедала дар обманливий.
Тобі ж, нарешті, мав оддать Ехалію,
480] Що сам колись її спустошив стрілами.
Вас трьох — трьома він прагнув володіннями
Прикрасити, могутнім духом сповнений.
А я вже й наречених підбирала вам —
Рідню достойну — в нас, та й поза Фівами —
В Афінах, Спарті, щоб, немовби якоря — [166]
Судно, так щастя ваше — вас трималося.
Пішло все прахом! Доля перемінлива
Печальним шлюбом вас єднає з керами.
В цей день хіба що слізьми прислужуся вам,
490] А дід ваш, що з Аїдом поріднився вже, —
Сумне свояцтво! — привіта гостиною.
Гай-гай! Кого з вас першим приголубити,
Кого — вже наостанку? Цілувать кого?
Кого тулить до серця? Хист бджоли б мені —
Зібрала б ті сльозини, що за всіх вас ллю,
І не струмком — рікою попливли б вони.
Почуй, коли в Аїді може чути хтось,
Геракле найлюбіший, крик душі почуй:
Твій батько гине, й діти, і жона твоя,
500] Що так їй через тебе заздрив світ увесь!
Прийди і захисти нас, на порозі стань
Хоч тінню, цього досить: на дітей твоїх
Підняти б ніж не сміли, боягузливі.
АМФІТРІОН
Про все щодо Аїду, дочко, ти подбай,
А я ось, руки знявши, Зевсе, батьку наш,
Молю: якщо ці дітки не чужі тобі, —
То порятуй їх нині, поки можна ще.
Не раз тебе я кликав, та дарма старавсь:
Нема тут ради: вмерти, видно, мусимо.
510] Яке ж коротке, старці, те життя людське!..
То хоч зумійте вдосталь ним натішитись,
Журби од ранку й до смерку не знаючи.
Надій не снуйте — час їх не щадитиме:
Своє зробивши, хутко відлітає він.
На мене гляньте: була слава, почесті —
Мов пух на вітрі, все за день розвіялось.
Нема такого, що йому б не зрадили
Багатство, слава. Прощавайте! Бачите
Востаннє друга, вашого однолітка!..
МЕГАРА
(вдивляючись удалину)
520] Стривай! Чи це не муж мій?.. Що кажу, однак…
АМФІТРІОН
Не знаю, дочко… Занімів і я нараз.
МЕГАРА
Це муж мій, хоч ми чули, що в Аїді він,
Це він, хіба що сон опівдні бачимо…
Та що кажу, шалена?.. Я ж не сплю таки!
Повір, це не хто інший — син твій, батечку!
Біжіть-но, любі дітки, і хапайтеся [167]
За батьків одяг — доля вам рятунок шле,
Й не гірший він од Зевса рятівничого.
Входить Геракл.
ГЕРАКЛ
Вітай, моя оселе, рідне вогнище!
530] Я рад вас озирати після темряви.
Агій!.. Що бачу?.. Хто це діточкам моїм,
Що перед домом, мов на смерть, голівки вкрив?..
А он дружина; довкруги — мужі якісь…
І батько плаче… Що за лихо скоїлось?
Тож підійду ще ближче та й довідаюсь,
Що статися могло тут незвичайного.
МЕГАРА
О наймиліший!..
АМФІТРІОН
Ти прийшов, о світе наш!..
Живий-здоровий, на порозі впору став!
ГЕРАКЛ
То що це значить? Ми в біду потрапили?
МЕГАРА
540] Та ще й велику!.. Батьку, вибачай мені,
Що я перехопила твою відповідь.
Та це й не диво: жінка — жалісливіша:
Загинуть мали діти, ждала я на смерть…
ГЕРАКЛ
О Аполлоне! Чим мене стрічають тут!..
МЕГАРА
Брати і батько мій старий загинули.
ГЕРАКЛ
Що кажеш? Як це? Хто тут спис підняти міг?
МЕГАРА
Новий володар цього краю — Лік — убив.
ГЕРАКЛ
Війну почавши, а чи в чварах, підступом?
МЕГАРА
У чварах. Трон посівши семибрамних Фів.
ГЕРАКЛ
550] А що ж тебе та батька нажахало так? [168]
МЕГАРА
Убить мав батька, і мене, й дітей моїх.
ГЕРАКЛ
Дітей?.. Загрозу бачить він і в сиротах?
МЕГАРА
Підрісши, за Креонта б одімстить могли.
ГЕРАКЛ
А що ж так ви прибрались, мов покійники?
МЕГАРА
А як для смерті зодягтись по-іншому?
ГЕРАКЛ
Насильницька — о горе! — смерть чекала вас?
МЕГАРА
Тебе вважали мертвим… Друга — жодного.
ГЕРАКЛ
Від кого ж то почули ви про смерть мою?
МЕГАРА
Були тут люди — Еврістея вісники…
ГЕРАКЛ
560] Чому ж ви залишили дім мій, вогнище?
МЕГАРА
Зігнали навіть батька — з ліжка, хворого.
ГЕРАКЛ
І сорому не чув він — старця кривдити?
МЕГАРА
Насильство — й сором? Що ж то їх споріднює?
ГЕРАКЛ
А друзі… Мої друзі?.. Таж були вони…
МЕГАРА
Шукаєш друга в домі, де біда гостить?..
ГЕРАКЛ
Ну, а моя звитяга над мінійцями?
МЕГАРА
Біда, кажу я, небагата друзями. [169]
ГЕРАКЛ
Та годі! геть з волосся ті стрічки сумні!
Не в млу підземну — до небес осяйливих
570] Зверніть свій погляд, сонця лик вітаючи.
А я — вже цій правиці час довіритись —
Піду і для початку розметаю дім
Володаря нового. Голова з плечей
Злетить у нечестивця, псам жбурну її.
Фіванцям за невдячність теж науку дам
Цим києм переможним; інших — стрілами
Летючими розсію, повкладаю всіх.
Ісмен весь переповню, вкрию трупами,
Діркеї води чисті кров'ю візьмуться.
580] Кому ж, як не дружині, дітям, батькові
Сприяти маю?.. Прощавайте, подвиги! —
Марницями займався, нині — діло жде.
За тих, хто ради батька мав загинути,
Вагався б я померти? Чи хвалився б тим,
Що з волі Еврістея вбити й гідру я,
І лева зміг, а смерті від дітей своїх
Не зваживсь одвернути? Ні, не смів би вже
Гераклом переможним називатися.
ПРОВІДНИК ХОРУ
По-праву ж дітям — батько, діти — батькові
590] На старість помагають, муж — обраниці.
АМФІТРІОН
І в тебе, сину, право друзям — другом буть,
А недругів — карати, не спіши лишень.
ГЕРАКЛ
Та про який тут поспіх може мова йти?
АМФІТРІОН
Чимало вбогих, що багатства маревом
Засліплені, володар на свій бік схилив.
Вони, піднявши чвари, край спустошили,
Сусідів зграбувавши; що згромадили, —
Те й змарнували у дозвіллі, в лінощах.
Тебе хтось, певно, бачив, насторожі будь,
600] Щоб ворог, згуртувавшись, не здолав тебе.
ГЕРАКЛ
Не страшно! Хоч би й ціле місто бачило.
А втім, уздрівши птаха лиховісного,
Я знав: якесь нещастя потрясло мій дім.
Тож непомітно, батьку, я прийшов сюди. [170]
АМФІТРІОН
Гаразд. А зараз поклонися вогнищу
Й оселі рідній покажися, батьківській.
Владар ось-ось тут буде, і дітей твоїх,
Жону й мене тягтиме, щоб під ніж оддать.
Лишившись тут, — успішно все полагодиш,
610] Без небезпеки. Місто не раніш турбуй,
Аж тут, мій сину, візьмеш верх над ворогом.
ГЕРАКЛ
Хай так і буде. Добра думка. В дім іду.
Прибувши врешті з володінь безсонячних
Аїда й Кори, все ж не гордуватиму
Домашніми богами — спершу їм вклонюсь.
АМФІТРІОН
Ти справді під землею, любий сину, був?
ГЕРАКЛ
Ще й звіра звідти вивів триголового.
АМФІТРІОН
Його здолав ти, а чи з рук богині взяв?
ГЕРАКЛ
Здолав: на щастя, спершу бачив таїнства.
АМФІТРІОН
620] Той звір тепер в оселі Еврістеєвій?
ГЕРАКЛ
У гаї Кори, в місті Герміоні він.
АМФІТРІОН
А Еврістей хоч знає, що вернувся ти?
ГЕРАКЛ
Ще ні: спішив до вас я — стан речей пізнать
АМФІТРІОН
Чому ж так довго, сину, ти в Аїді був?
ГЕРАКЛ
Тесея ще виводив, тож затримався.
АМФІТРІОН
А де він? Чи подавсь на землю батьківську? [171]
ГЕРАКЛ
В Афіни рушив, радий, що з Аїду втік.
Але жвавіше! Отчий дім вас, діти, жде!
Приємнішим, напевно, буде вхід для вас,
630] Ніж вихід був. Сміліше! І не треба вже
Намарне сліз вам проливать потоками.
Й тобі, дружино, духом піднестись пора
І не тремтіти. Відпустіть же одяг мій!
Не птах я, щоб од милих ген одлинути.
Не відпускають… Ще цупкіш схопилися
За поли. Зблідли, наче лезом бритви йдуть.
Обнявши, поведу вас. Так човни малі
Судно велике тягне. Хто ж одмовиться
Про діток дбати? Тут усі ми сходимось:
640] Дітей своїх і знатні, й люд без імені
Однако люблять. Нас лише майно різнить:
Дітей — владар чи злидень — рівно любимо.
Входить у дім разом з дітьми, Мегарою та Амфітріоном.