Генріх VI : Частина 2

ДІЯ ТРЕТЯ
CUEHA 1
Зала засідань парламенту в .абатстві святого Едмунда
в Бері.
Сурми.
Входять до парламенту король Гяенріл, королева йа^гарита,
кардинал Бофорт, Сеффолж, Йюрк, Б"жїят*м та і "ній і.
Генріх Дивуюсь, лорди,— Глостера немає.
Останнім він приходити "є звик.
Напевно, щось затримало його.
Маргарита Не бачите ви, як змінився він,
А чи волієте не помічатл?
Як він тепер поводиться велично,
Яким зухвалим віднедавна став,
Пихатим, непоштивим, мало схожим
На себе? Пам'ятаємо, він був
Люб'язним, чемним; глянути, бувало,
Не встигнем, як навколішки ставав,
Захоплював покірністю весь двір!
Та стріньте ви тепер його уранці,
Коли спішить вас кожен привітати,-
Насупить брови, з поглядом сердитим
Мине й колін своїх не схилить впертих,
Зневаживши обов'язок підданця.
Нікого не лякає гавкіт шавки,
Але й мужі тремтять, як лев ричить,
А Гемфрі не малий в державі муж.
По-перше, він у вас найближчий родич;
Якби упали ви, піднісся б він.
Гадаю, з огляду на ту злобу,
Яка таїться в нім, на ті здобутки,
Що принесло & йому падіння ваше,
Не слід його в оточення своє
І в королівську раду допускати.
Він заграванням; привернув серця
Простолюду. Як здумає про бунт,
Боюся, підуть вєі вони за ним.
Тепер весна, й коріння бур-'яків
Мілке;, стерпіть їх — розростуться буйно
І недоглянутий заглушать сад.
Це в Гемфрі вгледіти допомогла
Моя про вас турбота, володарю.
Чи, скажете, жіноча полохливість?
Що ж, доведіть своє, переконайте —
Скажу, що марно скривдила його.
Мій лорде Сеффолк, Бекінгеме, Йорку,
Як можете, слова мої спростуйте,
Ані — їх слушність визнайте.
Сеффолк Як точно
Усе в Т4м герцогу величність ваша
Помітила! Якби й не чув. цих елів,
То говорив— би зараз те, що й ви.
Клянуся, герцогиню він напутив
Злигатися з отим відьомським кодлом.
Та хай1 і не причетний він до цього,
То все ж пишавсь походженням високим
(Бо ж родич і наступник короля),
І непомірні хвастощі його
Штовхнули ошалілу герцогиню
Кувати зраду королю— ма лихо.
Хоч тихі з вигляду глибокі води,
Але вони, відомо,, греблі рвуть;
Ягнятко цуплячи, не гавкне лис.
Ні, ні, владарю, Глостер не розкритий,
Глибокої облуди повен він.
Кардинал Чи незаконно він не прирікав
За незначні провини люту смерть?
Йорк А чи не він, коли при владі був,
Збирав для війська гроші по країні,
Але не відсилав? І через те
Стількох французьких міст ми позбулися.
Бекінгем Ну,, це дрібниці в порівнянні з тим,
Що в смирнім герцогу розкриє час.
Генріх Гаразд, шановні. Ваші намагання
Очистити від тернів нашу путь
Похвальні. Та підказує сумління:
Наш родич Глостер мав такий же намір
Державну нашу зрадити особу,
Як безневинний голуб чи ягня.
Він надто лагідний і доброчесний,
Щоб зло таїти чи кувати зраду.
Маргарита Ох, що страшніше за сліпе довір'я?
То він мов голуб? Пір'я, знать, позичив,
А сам такий зловісний, наче ворон.
Ягня? З ягняти шкуру натягнув,
Та не позбувся вовчого нутра.
Що, не начепить машкари хитрун?
Обачніш, владарю! Не порішим
З облудником — не буде нам добра.
Входить Сомерсет.
Сомерсет Здоровий хай живе владар мій добрий!
Генріх Вітаю, лорде Сомерсет. Які
Із Франції новини?
Сомерсет Всіх земель
Там позбулись ви; втрачено усе.
Генріх Гірка це вість! На все господня воля...
Йорк
(убік)
Гірка це вість для мене; сподівавсь,
Мов на англійську землю благодатну,
На Францію. Але зів'яв мій квіт
Ще в пуп'янку, й листки пожерла гусінь!
Однак невдовзі я зараджу лиху
Чи титул свій за славну смерть віддам.
Входить Глостер.
Глостер Добра і щастя зичу королю!
Пробачте, владарю, що запізнився.
Сеффолк Ні, Глостере, зарано ти прийшов!
Коли не став поряднішим, ніж був,
Як зрадника тебе я арештую.
Глостер Що ж, Сеффолку, не зашаріюсь я
З цього арешту, не змінюсь в обличчі —
Правдиве серце важко залякати.
Вільніший я від зради королю,
Ніж найчистіше джерело від бруду.
Хто винуватить? В чім вина моя?
йорк Відомо нам: ви брали хабарі
У Франції, а війську не платили,
Тому й позбувся Франції король.
Глостер Кому це — вам? Та звідки це відомо?
Не ласився я на платню солдатську,
З французів навіть шеляга не взяв.
Бог свідок, я ночей недосипав,
За ніччю ніч — країні на добро!
Нехай хоч шаг, що я з держави здер,
Нехай хоч гріш, прихований для себе,
Як доказ подадуть в мій судний день!
Чимало фунтів із своїх прибутків,
Щоб не тягти податків з бідняків,
Я гарнізонам виплатив; ніколи
За це відшкодування не просив.
Кардинал Вам вигідно, мілорде, так казать.
Глостер Кажу я щиру правду, свідок бог!
Йорк '-— Під час протекторства ви піддавали
Нечуваним тортурам винуватців
І Англію жорстокістю зганьбили.
Глостгр Чи ж не відомо всім, що як протектор
Я мав єдину ваду — жалісливість?
Мене розчулювали сльози; винні
Лише благанням за гріхи платили.
Якщо це був не вбивця й не грабіжник,
Що підло подорожніх оббирав,
То я ніколи не карав як слід.
Убивць кривавих справді катував
Більш, як грабіжників і всіх злочинців.
Сеффолк Від цих гріхів відмовитись неважко.
Але за вами злочини, мілорде,
В яких навряд чи виправдатись вам.
Вас арештовую ім'ям державця
І доручаю пану кардиналу
Тримати, поки не почнеться суд.
Генріх Мій лорде Глостер, щиро сподіваюсь,
Що ви розвієте усі підозри.
Я серцем відчуваю — ви не винні.
Глостер Ох, владарю, лихі настали дні!
Честь марнолюбство придушило підле.
А. милосердя вигнала злоба.
Немає гідності у королівстві,
Запобігання нице торжествує.
Життя моє відняти прагнуть, знаю.
Якби ж я смертю край наш ощасливив
І їхній, тиранії край поклав,
Тоді— охоче я життя віддав би.
Та це лише пролог в шаленій грі,
Бо смерті тисяч, що й не ждуть біди,
Трагедії страшної не скінчать.
Ві очах у Бофорта іскриться гнів,
В нестямній люті супить брови Сеффолк,
А Бекінгем: лайливим язиком
Полегшує тягар душі своєї;
Зухвалець Йорк, що пнеться вище хмар
(Я присадив його пиху), заміривсь
Обмовами життя відняти в мене.
Ви ж, королево, з іншими всіма
Тут безпричинно ганите мене
І докладаєте усіх зусиль,
; Щоб ворога в мені король добачив.
Так, спільно міркували ви над цим;
Я знав про ваші зборища таємні,
Де ви мені, безвинному, снували
Погибель. Досить знайдеться лжесвідків,
Сто зрад, тяжких мою провину збільшать.
Недарма твердить приказка стара:
"Як є собака — аяайдеться дрючок".
Кардинал Владарю, лихослів'я це нестерпне!
Я" тих, що ревно" вас оберігають
Від лютих зрадників, ножів лихих,
Так будуть лаяти, клясти, ганьбити,
Як винні промовляти вільно будуть —
Завзяття ваших друзів охолоне.
Сеффолк Чи він. володарці не дорікнув
Дошкульно, хоч і вельми красномовно,
Тим, що вона когось тут підбивала
На нього марно зводити ганьбу?
Маргарита Хай душу відведе, хто гру програв.
Глостер О,, знали б ви, яку сказали правду!
Так, я програв, та лихо тим, хто виграв
..: Нечесно. Маю право так сказать.
Бекінгем Він нас морочитиме ціляй день.
Мій кардинале, терцет-в'язень ваш.
Кардинал Взять герцога і добре шшьнуваши!
Глостер Так Генріх відкидає Ж).аг$ф свій,
А сам стоїть нетвердо на >ногах.
Відбито паетух-а твого вія тебе,
Гарчать вовки — от 'кинуться, —з'їдять.
Аби ж ,для страху ве #уло шришш!
Боюсь, королю, сішро твій аашн,
Глостер під вцрною виходить.
Генріх Як, щордн, зашя жулрісшь вам лідкаже,
Так і робіть, немов ми тут присутні.
Маргарита Величність заша задиша парламент?
Генріх Так, Маргариток серце у скорйоті,
її потік приплинув до очей.
З усіх боків довкола мене іляаю,
Бо що на світі за лвчаль лихіше?..
Ох, дядьку Гемфрі! На твоїм обличчі,
Немов на жарті,— щирість, вірність, —честь.
В правдивості твоїй, мій добрий Гемфрі,
/Менд^не випадає сумніватись.
Чи над^тобою нещаслива зірка,
Що ці великі лорди й королева
Життя безвинне загубити прагнуть?
Ні їм, ні ще кому ти зла не коїв,
Та, як різник теля хапає, в'яже,
й, коли пручається нещасне, б'є,
І тягне до кривавої різниці, .
Так і тебе жорстоко потягли.
Як по оборі бігає хорова,
Теляті дивиться услід, нічого ж
Не вдіє, тільки жалісно реве,-
Так я за Глостером уболіваю,
Крізь сльози каламутними очима
Дивлюся вслід, зарадити безсилий,-
Міцні його закляті вороги.
Крізь плач гіркий і стогони сумні
Твердитиму: "Не винний Глостер, ні!"
(Виходить)
Маргарита Лише гаряче сонце топить сніг,
А Генріх до великих справ холодний.
Надміру жалісливого, його
Заманює, мов жертву нерозумну,
Сльозами крокодилячими Глостер.
Так у квітчастім березі змія
Строкатістю блискучого убору
Приваблює дитину й жалить. Лорди,
Мудрішої не може бути ради,
Отож підказує здоровий глузд:
Повинен швидше він цей світ лишити —
Страх перед ним тоді залишить нас.
Кардинал Ця смерть була б доречна, та її
В належнім світлі виставити слід;
Нехай би засудив його закон.
Сеффолк А як на мене, це не зовсім слушно.
Король захоче врятувать його,
Народ повстане рятувать його,
А наші докази — то лиш підозри,
Слабкі вони, щоб засудить на смерть!
Йорк То ви не хочете, щоб він помер?
Сеффолк Цього я хочу, Йорку, більш за всіх.
Йорк
(убік) ' п
Підстав цього бажать найбільше в Иорка.
(Вголос)
Шановні лорди кардинал і Сеффолк,
Відверто висловіть свої думки.
Орел неситий стереже курча
Від коршака голодного — чи ж це
Не те, що Гемфрі в короля протектор?
Маргарита Курчатко бідне смерті не уникло б.
Сеффолк Володарко, це правда,— тож безглуздо,
Щоб у кошарі сторожем був лис.
Хто визнаний убивцею лихим,
Нехай не виправдовується тим,
Що наміру свого не встиг здійснити.
Отож раніше хай помре цей лис,
Хижак відомий, лютий ворог стада,
Ніж закривавить щелепи свої.
Бо ж певно: Гемфрі — ворог королю,
І неважливо, як його убити,
Підступністю чи хитрістю; у пастці,
В постелі чи в дорозі,— все одно,
Аби помер. Не судиться обман,
Покликаний знешкодити обман.
Маргарита Слова рішучі, Сеффолку преславний!
Сеффолк Рішучі будуть, як здійснити їх,
Бо часто лиш в думках ми послідовні.
Але мої слова з думками в згоді.
Врятуємо учинком цим державця
Від ворога його; скажіть лиш слово —
Я швидко відпущу йому гріхи.
Кардинал Волів би я, щоб швидше він помер,
Ніж зробитеся ви духівником.
Якщо дозволите, мілорде Сеффолк,
То я знайду, кому це доручити,
Подбаю про безпеку короля.
Сеффолк Погоджуюся, ось моя рука.
Маргарита Я згодна теж.
Йорк І я. Коли ж утрьох ми ухвалили,
Що нам, як хтось наш заперечить вирок?
Входить гонець.
Гонець 3 Ірлаіндії примчав я, славні лорди;
Повідомляю: там зчинили бунт
І на англійців зброю підняли.
Пошліть підмогу, заколот спиніть,-
Ще рана безнадійною не стала,
Ще змога є загоїти її.
Кардинал Пробоїну слід швидше залатати!
То що ж порадите у скруті цій?
Йорк Щоб Сомерсет прибув туди як регент.
Потрібен там правитель з таланом.
Сомерсет Якби у Франції був замість мене
Йорк хитромудрий регентом, то він
Нізащо б там не протримавсь так довго.
Йорк Ні — щоб утратити там все, як ти.
Я радше втратив би своє життя,
Ніж повернувся з тягарем ганьби,
Досидівшись, аж поки все пропало.
Де на твоєму тілі хоч рубець?
Хто так зберіг себе, той не боєць.
Маргарита 3 цієї іскри виникне пожежа,
Як роздимати й підкидати дров.
Спиніться, славні Йорку й Сомерсете.
Якби там* Йорку, регентом був ти,
Тобі, можливо, гірше повелося б.
Йорк Як? Гірше навіть? О, ганьба вам всім!
Сомерсет Тобі ганьба, що так ганьби всім зичиш!
Кардинал Мій лорде Иорк, ви б долі пошукали.
В Ірландії озброїлися керни,
Англійців кров'ю варвари багрять
Пісок. Чого б не повести загін вам
Бійців добірних із усіх округ?
Напевне, в цім бою вам пощастить.
Йорк Гаразд, якщо його величність згодна.
Сеффолк У нашій владі все, тож дасть він згоду,
Все, що ухвалимо, затвердить. Отже,
Берись за діло, йорку благородний.
Йорк Я згоден, лорди. Військо ви зберіть,
Тим часом я свої владнаю справи.
Сеффолк Я це візьму на себе, лорде Йорку.
Та повернімось до лихого Гемфрі.
Кардинал Про нього досить, я влаштую так,
Що більш він не тривожитиме нас.
Ну що ж, ходім,— завершується день.
Нас, лорде Сеффолк, ще розмова жде.
Йорк На все в нас, лорде Сеффолк, тижнів зо два.
Я в Брістолі чекатиму солдатів,
Щоб їх & Ірландію перевезти.
Сеффолк Все буде як належить, лорде Йорку.
Виходять, усі, крім йорка.
Йорк Тепер або ніколи! Fe-гь же страх!
Зміни свій сумнів на рішучість, Йорку,
Стань тим, ким хочеш буть, ані — нехай
Той, ким ти є, помре. Це не життя!
Нехай безродні бліднуть, страх таять —
Від страху вільне серце королівське.
Думки одна на одну налітають
Хутчіш весняних злив, і всі про велич!
Завзятіш, ніж павук ретельний, мозок
На ворогів моїх сплітає сіті.
Чудово, лорди! Ухвалили мудро —
Мене з військами відіслати звідси.
Це ж змерзлу відігріли ви змію —
На грудях виплекана, вжалить в серце!
Бракує військ мені, —то ви дасте;
Прийму люб'язно. Тільки так і знайте:
Безумцеві до рук дали ви зброю.
В Ірландії зміцню я свій загін,
А в Англії здійму я чорну бурю,
Що понесе десятки тисяч душ
У рай чи в пекло і не вщухне, поки
Не надягну вінця я золотого,
Що, ніби сонце, осяйним промінням
Вгамує вихор цей иасамовитий.
Ну, а щоб випробувати свій замір,
Підбив я одного завзятця з Кешу:
Джон Кед із Ешфорда
Узявся заворушення підняти,
Ім'я прибравши Джона Мортімера.
Я бачив, як в Ірландії цей Кед
Один зітнувся із загоном кернів.
Запекло бивея, хоч стирчали стріли
В його боках полками дикобраза;
Коли щ прийшла підмога, застрибав,
Мов дикий мавр у танці, й затряслися,
Неначе брязкальця, криваві стріли.
Не раз, мов керн кремезний і кошлатий,
Вбиравсь і з ворогами розмовляв,
І повертавсь невпізнаний назад,
Повідомляв мене про їх злочинства.
Диявол цей мене замінить тут.
На Джона Мортімера, що помер,
Ходою, мовою, лицем він схожий.
З'ясую так, що думає народ,
Чи визнає родинне право Йорка.
Чи й схоплять Кеда, катувати стануть —
Він болю не злякається, не скаже,
Хто на повстання це його штовхнув.
Як пощастить йому (а чом би й ні?),
З Ірландії я військо приведу,
Зберу врожай там, де негідник сіяв.
Адже, як Гемфрі прийме свій кінець,
Я скину Генріха й візьму вінець.
(Виходить)
СЦЕНА 2
Бері. Кімната в палаці.
Входять поквапливо двоє вбивць.
1-й вбивця Мерщій до лорда Сеффолка; скажи,
Що вбито герцога, як він велів.
2-й вбивця Нечувано! Що наробили ми?
Хто так, як Гемфрі, смерть приймав покірно?
1-й вбивця А ось мілорд.
Входить Сеффолк.
Сеффолк Ну як, шановні, все
Зробили?
1-й вбивця Так, мілорде, мертвий він.
Сеффолк Що ж, непогано. Прийдете в мій дім,
Я вас нагороджу за діло сміле.
Король і пери тут неподалік.
Чи ви прибрали постіль? Чи зробили
Все як належить, як казав я вам?
1-й вбивця Так, добрий лорде.
Сеффолк Геть, мерщій!
Вбивці виходять.
Сурми.
Входять король Генріх, королева Маргарита, кардинал Бо-
форт, Сомерсет, лорди та інші.
Генріх Покличте дядька нашого сюди;
Скажіть, що хочем з'ясувать, чи винен
Він у гріхах, приписаних йому.
Сеффолк Покличу зараз же, владарю мій.
(Виходить)
Генріх Місця займайте, лорди. Вас прошу,
Щоб дядька ви суворо не судили;
Лиш безперечні докази поважні
Дадуть можливість визнати вину.
Маргарита Не дай господь, щоб зло перемогло
І дворянина марно засудили!
Хай звільнить бог його від підозрінь!
Генріх Спасибі, ти утішила мене.
Повертається Сеффолк.
Це що? Чого ти зблід? Чого тремтиш?
Що трапилося, Сеффолку? Де дядько?
Сеффолк Королю! Глостер у постелі, мертвий.
Маргарита Помилуй боже!
Кардинал Господня воля! Снилося мені,
Що він німий, не вимовить ні слова.
Король Генріх непритомніє.
Маргарита Ой, що це? Поможіть! Король помер!
Сомерсет Зведіть його, полоскочіть у носі.
Маргарита Ну, швидше! Очі, Генріху, розплющ!
Сеффолк Терпіння, королево. Він ожив.
Генріх О господи!
Маргарита Що з вами, любий муже?
Сеффолк Утіштесь, Генріху! Владарю, втіштесь!
Генріх Це хто — мене лорд Сеффолк утішає?
Яімюрон, щойно прокричав, позбавив
Мене злим голосом життєвих сил
І думає цвіріньканням нікчемним,
Нещирим, безпорадним утішанням
Те каркання жахливе заглушить!
Отрути не ховай в словах медових.
І руки геть, не смій мене торкатись:
Мене твій дотик жалить, мов змія.
Сповіснику нещастя, геть з очей!
В твоїх очах гніздиться вбивча лють,
Що світ лякає величчю жахною.
Мене твій погляд ранить, не дивись!
Та ні, стривай, стань ближче, василіску,
Нову безвинну жертву вбий очима.
Знайду я втіху під крилом у смерті;
Життя — подвійна смерть, як дядько вмер.
Маргарита За що так лорда Сеффолка клясти?
Оплакав він цю смерть по-християнськи,
Хоч герцог з ним ворогував. А я,
Хоч і мені був недругом покійник,-
Якби стогнання ці та сліз потоки,
Зітхання ці, що сушать кров, могли
Вернуть життя,— осліпла б від плачу,
Від стогонів змарніла, від зітхань,
Як первоцвіт, поблідла — тільки б жив.
А що подумає про мене світ?
Відомо, дружби не було між нами,
Зі світу, скажуть, я його звела.
Ім'я моє язик неслави зранить,
Всі королі ганьбитимуть мене.
Ця смерть нещастя принесла з собою!
Я — владарка, увінчана ганьбою!
Генріх О горе! Бідолашний дядько Глостер!
Маргарита Горюй за мною — бідолашна я!
Ти одвертаєшся, ховаєш очі?
Я не потвора прокажена — гляиь.
Чи, як гадюка, ти зробивсь глухий?
То стань отруйний, вбий дружину страдну.
Чи вся твоя утіха — в гробі Гемфрі?
То значить, не любив ти Маргарити!
Зведи йому ти статую й молися,1
Мене ж малюй на вивісках пивниць.
Чи не тому ледь не пропала в морі?
Бурхливий вітер двічі гнав мене
Від Англії до рідних берегів.
Це вітер так мене застерігав,
Мовдяв — там скорпіоняче гніздо,
На той жахливий берег не ступай!
Я доброзичливі кляла пориви,
Й того, хто випустив їх із печери,
Благала я до Англії повіять
Чи корабель об скелі розтрощити!
Стать не схотів убивцею Еол,
Це лиходійство полишив тобі.
Мене грайливе море не втопило,
Бо знало: від бездушності твоєї
На суші я втоплюся в морі сліз.
Ребристі скелі у піски сховались,-
Мене пошматувати не схотіли,
Щоб серцем крем'яним, за них твердішим,
Ти в цім палаці Маргариту вбив.
Я, поки скелі крейдяні біліли,
Як вихор нас від острова гнав геть,
На палубі стояла серед бурі;
Коли ж від погляду мого палкого
Мла застилати почала твій край,
Зняла я медальйон коштовний — серце
В оправі діамантів — і метнула
В бік Англії, і море прийняло.
Гадала — ти б моє прийняв так серце*
Та зникла мила Англія з очей —
Очей, що посилала я за серцем,
Що скельцями туманними їх звала,-
Не проглядавсь жаданий Альбіон.
Як часто Сеффолка просила я —
Несталості твоєї посланця —
Щоб розповіддю чарував мене,
Як в давнину розповідав Асканій
ДідонІ, ошалілій від любові,
Про подвиги, що батько їх звершив,
Відколи у вогні згоріла Троя.
Не так ти звів мене, Еней несталий?
Не можу більше! Маргарито, вмри!
Сумує Генріх — ти ж бо ще жива.
Гамір за сценою.
Входять Уорік та Солсбері.
Простолюд тиснеться в двері.
Уорік Могутній владарю, пішли чутки:
По-зрадннцьки убитий герцог Гемфрі
І винні в смерті Сеффолк з кардиналом.
Люд, як розгніваний бджолиний рій,
'^ Що втратив матку, навмання кружляє
І ладен вжалити кого завгодно.
Я втихомирив бунт їх, обіцявши,
Що їм розкажуть про причину смерті.
Генріх Що він помер, Уоріку, це правда;
Як саме — знає бог, але не Генріх.
Підіть, огляньте бездиханний труп
І визначте, як сталась нагла смерть.
Уорік Гаразд, владарю. Солсбері, побудьте
З простолюдом; я швидко повернусь.
(Виходить)
Генріх Всевишній судде, о, спини думки,
Які душею оволодівають,-
Думки про те, ЙШ Гемфрі підло вбитий!
Як помиляюсь,— господи, прости,
Що замість тебе зважився судить!
Хотів би я бліді уста зігріти
Цілунків тисячею і пролить
Над дорогим обличчям море сліз!
Казать мерцю глухому про любов,
Голубити його нечулу руку!..
Та марні ці нікчемні голосіння —
Побачивши землистий м,ертвий лик,
Я тільки збільшив би свою скорботу.
Вносять ліжко з мертвим Глостером. Входить Уорік.
Уорік Владарю, підійдіть, на тіло гляньте.
Генріх Глибінь могили власної побачу:
З його душею відлетіла втіха —
Дивлюсь на нього, як на смерть свою.
Уорік Як правда те, що я душею прагну
До владаря, який прийняв наш образ,
Щоб знять отця свого прокляття з люду,
Так певен, що руками лиходіїв
Підступно вбитий герцог наш преславний.
Сеффолк Жахлива клятва, вельми урочиста.
Та чим її Уорік обгрунтує? >
Уорік Кров до обличчя припливла, поглянь!
Я бачив смертю власною померлих:
Запалі щоки, вид блідий, безкровний,
Адже вся кров їх ринула до серця,
Яке її на поміч прикликало,
Щоб відігнати зловорожу смерть.
Схололій з серцем, крові не вернутись
І не прикрасити рум'янцем щік.
його ж лице від крові почорніло,
А очі вирячені неприродно —
Так дивляться задушені мерці.
Волосся дибом, роздулися ніздрі
З натуги; розчепірилися пальці,
Мов за життя змагавсь він, та намарне.
Волосся, глянь, прилипло до постелі,
Скуйовджена охайна борода,
Як жито влітку бурею лихою.
Тож сумніву нема — його убито,
І доказом тому — всі ці ознаки.
Сеффолк Та хто ж, Уоріку, його убив?
Його я з Бофортом оберігав,
А ми ж не вбивці, сер, як сподіваюсь.
Уорік Обидва вороги його закляті,
І вам веліли Гемфрі стерегти!
Навряд чи з ним обходились як з другом,
І він, напевне, "з недругом зустрівсь.
Маргарита То ви підозрюєте цих вельмож —
Вони в його дочасній смерті винні?
Уорік Коли забитий бик лежить в крові,
А поруч із сокирою різник,-
Хто, як не він, скотину зарубав?
Як знайдуть в коршака гнізді куріпку,
Хіба ж не ясно, хто її убив,
Хай навіть дзьоб у вбивці й не в крові?
Такі ж підозри збуджує ця смерть.
Маргарита Ви, Сеффолку, різник? То де ваш ніж?
А Бофорт — коршак? Де ж у нього кігті?
Сеффолк На тих, що сплять, я не ношу ножа.
Та заржавів без діла меч відплати;
Його омию у крові того,
Хто тут ганьбить мене тавром убивства.
Ану, посмій, чваньку з Уорікшіра,
Сказать, що в смерті Гемфрі винен я.
Кардинал Бофорт, Сомерсет та інші виходять.
Ліжко виносять.
Уорік Чом не посміть, як Сеффолк сміє кпити?
Маргарита Не хоче вгамувать свій дух зухвалий,
Не хоче дерзновенний суд спинити,
Хоч би сто раз йому слав виклик Сеффолк.
Уорік Прошу вас, володарко, заспокойтесь.
Замовлене за нього кожне слово
Плямує вашу королівську гідність.
Сеффолк Брутальний, ниций, недолугий лорде!
Ніхто свого так мужа не ганьбив,
Як матінка твоя, що прийняла
Якогось неотесу, й прищепивсь
До гілки славної нікчемний пагін;
Ти плід його, ніякий ти не Невіл!
Уорік Якби тебе вИна не захищала,
Я в ката зараз відібрав би хліб,
Позбавив би тебе стількох принижень!
Ще й короля присутність не дає,
Убивце боязкий, тебе примусить,
Щоб ти навколішки просив прощення
За ці слова. Скажи: "Я власну матір
Мав на увазі і.своє байстрюцтво".
Лиш взявши страху твойого данину,
Тебе послав би в пекло, як і слід,
. Вампіре злий, що впився кров'ю сонних!
Сеффолк Тобі ж не сонному пущу я кров,
Якщо ти зважишся піти зі мною.
Уорік Мерщій, бо сам тебе я потягну.
Хоч ти й негідний, порішу тебе
І духу герцога в пригоді стану.
Сеффолк і Уорік виходять.
Генріх Щонайміцніший панцир — чисте серце,
І тричі той озброєний, хто правий!
Вразливий, хоч в міцну закутий сталь,
Той, хто своє сумління запродав.
Гамір, за сценою.
Маргарита Що там за гамір?
Повертаються С є ф ф о л к і Уорік з оголеними мечами.
Генріх Це що? В моїй присутності мечі
Оголені? Нечуване зухвальство!
І що це за страшний гармидер там?
Сеффолк Могутній владарю, Уорік підлий
Напав на мене з жителями Бері.
Гамір юрби за сценою. Повертається Селсбері.
Солсбері
(до народу за сценою)
Спиніться, сам скажу я королю!
Владарю, передать просив народ:
Як Сеффолка зрадливого не стратять
Чи з Англії не проженуть мерщій,
То натовп візьме силоміць його
І поступово, люто замордує.
Бо, кажуть, Гемфрі доброго убив він
І ніби й вас ладен зі світу зжити.
Лише любов до вас і вірність вам,
А зовсім не бажання бунту злого,
Не прагнення перечить королю
їх змушує вигнання лорда прагнуть.
В турботі про величність вашу мовлять:
"Якби володар спати захотів
Й під страхом нелюбові, навіть смерті
Заборонив тривожити себе,-
Все ж, незважаючи на заборону,
Змію уздрівши, що повзе до вас
Із язиком роздвоєним,— було б
Вас конче треба швидше розбудити,
Щоб гад отруйний тихої дрімоти
Не обернув на смерть, на вічний сон".
Отож, гукають, хочете чи ні,
А вас оберігатимуть вони
Від гадів лютих отаких, як Сеффолк,
Чиїм жалом жахливим, смертоносним
Ваш любий високоповажний дядько
Підступно був позбавлений життя.
Народ
(за сценою)
Що каже, лорде Солсбері, король?
Сеффолк Хай грубий неотесаний народ
Звернувсь до короля з таким посланням,
:...... А ви їм, лорде, раді прислужитись,
Щоб показать, який із вас оратор!
Вся честь, якої Солсбері домігся,-
У короля послом буть повноважним
. Від натовпу ремісників, нікчем. .
Народ
(за, сценою)
Вдеремось, як не відповість король!
Генріх йдіть, Солсбері, і передайте їм:
Я вдячний за любовне піклування,
Якби й не вимагали, все одно
Вчинив би, як вони наполягають.
Весь час мене гнітить передчуття,
Що ввергне Сеффолк у біду мій край.
Отож клянуся величчю того,
Чий тут я недостойний лиш намісник:
Як через три дні ще труїти буде
Повітря Сеффолк нам, то прийме смерть.
Солсбері виходить.
Маргарита О Генріху, дай заступлюсь за нього.
Генріх Таке заступництво для королеви —
Ганьба! Я все сказав. Просити будеш
За Сеффолка— лиш роз'ятриш мій гнів.
Сказавши й просто, я б дотримав слова,
Коли ж поклявся — це безповоротно.
(До Сеффолка)
Як через три дні ще тебе застануть
На цій землі, де правлю,— цілим світом
Не зможеш викупить свого життя.
Ходімо геть, Уоріку, ходім;
Тобі про щось важливе розповім.
Всі, крім королеви Маргарити й Сеффолка, виходять.
Маргарита Хай будуть безталання й горе з вами!
Хай сум глибокий та нестерпний біль
Товаришують з вами повсякчас!
Вас двоє — третій хай диявол буде
Й потрійна помста хай спостигне вас!
Сеффолк Спини свої прокльони, королево!
Прощаймось. Нас тяжка розлука жде.
Маргарита Ляклива баба! Потолоч, нікчема!
Не маєш духу ворогів клясти?
Сеффолк Чума на них! Яке з клятьби пуття?
Якби клятьба, мов стогін мандрагори,
Могла вбивать, я б винайшов слова
Жахливі, в'їдливі, разючі, люті
І, зуби зціпивши, їх процідив би
З ненавистю смертельною такою,
Мов я — сама Злоба в жахній печері.
Язик мій захлинався б від погроз,
А очі іскри сипали б, мов кремінь, z
Волосся стало б сторч, як у безумця,— —J
Я проклинав би їх усім єством.
Та й зараз чую: серце б розірвалось,
Якби не кляв. Отрути хай нап'ються!
Хай жовч їм буде найсмачніша страва,
Гай кипарисів — наймиліша тінь,
Убивчий василіск — надія люба,
І ящірки язик — найбільша ласка,
Змії сичання — музика найкраща,
А сич зловісний хай концерт доповнить!
Усі страхіття в безпросвітнім пеклі..,
Маргарита Та досить, любий, не карайся так!
Прокльони ці, мов сонце, склом відбите,
А чи мов надмір пороху в рушниці,
Всю силу обертають проти тебе.
Сеффолк Клясти звеліла і велиш спинитись?
Землею, звідки вигнаний, клянусь;
Я проклинав би і в зимову ніч,
Хоч би стояв оголений на кручі,
Де від морозу не росте трава,-
Немов була б то забавка миттєва.
Маргарита Благаю, зупинися! Руку дай,
Зрошу її невтішними слізьми,-
Хай дощ руки цієї не зволожить,
Моєї туги свідчення не змиє.
(Цілує йому руку)
Якби ж відбивсь цілунок на руці,
Щоб ти, коли б не глянув на відбиток,
Уста згадав, що по тобі зітхають
бесь час! Ну що ж, іди. Спізнаю горе;
Не вірю в нього, поки ти зі мною,
Як багатій — у те, що бідним стане.
Я поверну тебе чи, певен будь,
Теж наражуся на лихе вигнання,
Хоча без тебе й так вигнанка я!
йди, більш ні слова, швидше йди... Стривай!
Такі обійми й поцілунки друзів
Засуджених. Розстатись їм несила,
Стократ розлука гірша їм за смерть.
І все ж прощай! Прощай, моє життя!
Сеффолк Так Сеффолк десять вигнаний разів:
Один раз королем, тобою — дев'ять.
Коли б не ти, за краєм не страждав би;
В твоїм небеснім товаристві пуща
Пустельна — людною мені була б.
Мені лише з тобою милий світ,
Бо ти — мій світ, утіха вся моя;
Там порожнеча, де тебе немає.
Не можу більше я... Живи, радій,-
Для мене радість в тім, що ти живеш.
Входить В о к с.
Маргарита Куди так швидко, Воксе? Що нового?
Вокс Його величність маю сповістити,
Що кардинал наш Бофорт помирає,
Його недуга раптом знемогла.
Повітря ловить, витріщає очі,
Кляне жахливо бога і людей;
То так говорить, наче Гемфрі дух
Стоїть над ним, то кличе короля
Й вишіптує подушці, мов йому,
Душі обтяженої таємниці.
Я посланий володарю сказати,
Що саме зараз кличе він його.
Маргарита Йди, розкажи про лихо королю.
Вокс виходить.
Ах, що таке цей світ? Які новини!
Та що це я журюсь хвилинним горем,
Коли щезає Сеффолк, скарб душі?
Лиш за тобою, Сеффолку, тужу
І сльози ллю рясніш від хмар південних;
.Ті землю напувають, я — журбу.
Ну, йди вже. Бо ж як вернеться король
І вдвох побачить нас — загинеш ти.
Сеффолк 3 тобою розлучусь — не жить мені,
А смерть у тебе на очах — те ж саме,
Що сон солодкий у твоїх обіймах.
Тут я віддав би душу небесам
Так ніжно й лагідно, як немовля,
Що в матері на грудях помирає.
Без тебе — я кричав би, мов шалений,
Щоб ти прийшла й мені закрила очі,
Губами щоб уста мені стулила
І випурхнути не дала душі.
Або ж її вдихнув би в тебе я,
Щоб жить в Елізіумі чарівнім.
Смерть біля тебе — лиш приємний жарт,
А смерть без тебе — мука, гірша смерті.
Дозволь мені лишитись — будь/йде буде!
Маргарита Йди! Хоч розлука болісна й гірка,
Все ж виліковує смертельні рани.
До Франції, мій любий! Вісті шли.
Де б ти не був у цім широкім світі,
Пошлю Іриду віднайти тебе.
Сеффолк Йду.
Маргарита Серце забираєш ти моє.
Сеффолк Мій самоцвіте у печальній скриньці,
Де не було й гроша... Мов половинам
Човна розбитого, нам розлучитись.
Мені — туди, на смерть.
Маргарита Мені ж — лишитись.
Виходять у різні боки.
СЦЕНА З
Лондон. Спальня кардинала Бофорта.
Входять король Генріх, Солсбері, Уорік та інші. Кардинал
лежить у ліжку.
Генріх Що з вами, лорде? Владарю скажіть.
Кардинал Якщо ти — смерть, скарбницю дам англійську,
Такий же острів зможеш ти купить,-
Не забирай життя, не муч мене.
Генріх Ах, це ознака грішного життя —
Такий жахливий перед смертю страх!
Уорік 3 тобою, Бофорте, король говорить!
Кардинал Коли бажаєте, судіть мене.
В постелі він помер. Де ще вмирати?
Хіба я владен над життям і смертю?
О, не катуй мене, у всім зізнаюсь.
Ожив? То де ж він? Покажіть мені;
Дам фунтів тисячу, щоб тільки глянуть.
Але сліпий він — прах засипав очі.
Волосся причешіть; глянь, глянь: стирчить
Липким гіллям; мою крилату душу
Піймає! Пить. Хай принесе аптекар
Отруту, за яку я заплатив.
Генріх Небесний вічний рушію, поглянь
На бідолаху милостивим оком!
Геть прожени лихого супостата,
Що душу гинучу в облогу взяв!
З грудей стражденних вийми чорний відчай!
Уорік Як шкіриться у передсмертних муках!
Солсбеоі його облишмо, хай відходить в мирі,
Генріх Хай мир душі його пошле господь!
Якщо про рай, мій кардинале, мислиш,
Хоч руку підніми на знак надії.
Руки не звів. Прости йому, о боже!
Уорік Смерть люта свідчить про лихе життя.
Генріх Суворо не суди, бо всі ми грішні.
Закрийте очі. Опустіть запону.
Ходім віддатись роздумам спасенним.
Виходять.