Генріх VI : Частина 1

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА і
Лондон. Кімната в палаці.
Сурми.
Входять король Генріх, Глостер і Ексетер.
Генріх Чи прочитали ви листи: від папи,
Від імператора і д'Арманьяка?
Глостер Так, владарю. Бажання їхнє спільне:
Усі вони смиренно просять вас
Укласти, як годиться християнам,
Між Англією й Францією мир.
Генріх Як ви розцінюєте їхню думку?
Глостер Королю добрий, це єдиний спосіб
Спинити крові людської потоки
І заснувати обопільний мир.
Генріх Так, ваша правда. Я ж бо завше й сам '
Вважав за нечестиву й неприродну
Таку нелюдську і криваву зваду
Поміж прихильників одної віри.
Глостер До того ж, повелителю, щоб швидше
И міцніше зав'язати вузол дружби,
Граф д'Арманьяк, дофіна Карла родич,
У Франції впливовий чоловік,
Дочку свою віддасть вам за дружину
Із посагом великим і розкішним.
Генріх Мені дружину, дядьку? Я ще юний,
Мені годиться радше пильно вчитись,
Ніж насолод кохання заживати.
Але послів покличте — ваша воля —
Й таку їм дайте відповідь усім:
Погоджуюсь я з вашим рішенцем,
Коли так богу треба й королівству.
Входять легат, два посли і єпископ Вінчестерський у карди-
нальському вбранні.
Ексетер Що? Вінчестера висвятили вже
У кардинальський сан? От новина!
Тепер, гадаю, підтвердиться те,
Що Генріх П'ятий напророчив нам:
"Як Вінчестер доскочить кардинальства,
То митру зробить рівною короні".
Генріх Панове, все, що ви пропонували,
Ми вже розглянули, обговорили.
Мета у вас і добра, і розумна.
Тому і вирішили твердо ми,
Що обміркуємо умови миру,
І лорду Вінчестеру доручаєм
До Франції негайно відвезти їх.
Глосгер А щодо пропозицій д'Арманьяка,
То мій володар достеменно знає
Про всі чесноти вашої графині,
І про ясну красу, й коштовний посаг,-
її він королевою назве.
Генріх Для ствердження і скріплення угоди
Вручіте їй мій знак — цей діамант.
А ви, мілорде, про послів подбайте,
Щоб їх у Дувр доставили безпечно
І посадили там на корабель,
Усіх їх звіривши на ласку моря.
Виходять усі, крім єпископа Вінчестерського й легата.
Єпископ Стривайте, пан легат, одержіть спершу
Те золото, що я пообіцяв
За сан високий святості його,
За те, що вбрав мене в поважні шати.
Легат До послуг вашого преосвященства.
(Виходить)
Єпископ Ні, Вінчестер не скориться тепер
І не поступиться пихатим перам.
Ти, Гемфрі Глостере, іще збагнеш:
Ні родом, ні могутністю магната
Не перевищиш ти мене, прелата.
Мої діла тебе таки зігнуть,
Або країну чвари роздеруть!
(Виходить)
СЦЕНА 2
Франція. Рівнина в Анжу.
Входять Карл, герцог Бургундський, Алансон, Діва І вій-
сько.
Карл Такі новини мають дух підняти:
Повстали, кажуть, горді парижани —
Французький дух прокинувся у них.
Алансон Тож на Париж веди, королю, нас,
Хай без пуття не проминає час.
Діва Мир буде їм, коли до нас пристануть,
А ні — розвалимо палаци їхні!
Входить розвідник.
Розвідник Нехай щастить звитяжному вождеві
І відданим сподвижникам його!
Карл Розвідники що кажуть? Говори!
Розвідник Роз'єднане раніш англійське військо
З'єдналося тепер в одну nofyry
І хоче незабаром дати бій вам.
Карл Хоч несподівана для нас ця вістка,
Та зустріч їм ми приготуєм гідну.
Герцог Бург. Надіюся, дух Толбота не з ними
Й вони не будуть грізними такими.
Діва Із ницих пристрастей найгірший — страх.
До бою, Карле! Переможеш ти,
А Генріх має свій талан клясти.
Карл Отож вперед! Хай Франції щастить!
Виходять.
СЦЕНА З
Там же. Перед Анжером.
Гамір битви. Сутички. Входить Д і в а;
Діва Змагає регент, і француз тікає.
: Тепер хоч ви мені допоможіте,
Закляття чарівні та амулети,
Ви, духи вибрані, мої провидці,
Подайте знак, чого чекати далі.
Грім.
Меткі помічники і посланці
Владики Півночі, всіх темних сил,-
З'явіться і допоможіть мені!
Входять злі духи.
О, швидко ви з'явилися — напевне,
До послуху мені уже навикли!
Знайомі духи, вибрані для мене
З могутніх попідземних легіонів,
Зробіть, щоб Франція перемогла.
Духи мовчки ходять навколо неї.
О, не томіть мене мовчанням довгим!
Я годувала вас своєю кров'ю,
Тепер для вас я руку відрубаю
На запоруку успіху, що буде,.-
Лиш змилуйтесь, мені допоможіть.
Духи схиляють голови.
Нема надій? Моє все тіло буде
Вам платою, лише вволіть прохання.
Духи хитають головами.
Не можу я ні тілом, ані кров'ю
Купить, як досі, вашої підтримки.
Тоді візьміть і душу разом з тілом,
Аби лиш нас англійці не здолали.
Духи зникають.
Покинули мене! Тож час настав,
Що Франція шолом величний схилить
І в лоно Англії впаде чолом.
Мої закляття древні заслабкі,
Не сила вже моя змагати пекло.
У порох знову, Франціє, впадеш.
(Виходить)
Сутички. Входять, б'ючись, французи та англійці Діва і И о р к
б'ються одне з одним. її взято в— полон. Французи тікають.
Йорк Ну, що, французька панно, ти спіймалась?
Закляттям духів із ланця спусти —
Хай спробують тобі вернути волю.
Ти й справді чортової ласки гідна.
Дивіться, як ця відьма брови супить,
Немов Цірцея,— хоче нас змінити!
Діва Тебе на гіршого вже не змінити.
Йорк О, Карл-дофін — ото справдешній красень,
Лиш він вибагливі ці очі тішив.
Діва Погибель і на тебе, і на Карла!
Бодай зненацька задушили вас
Криваві руки в ліжках ваших власних!
Йорк Гидка чаклунко, прикуси язик свій!
Діва Благаю, дай тебе попоклясти.
йорк Попоклянеш, як підеш у вогонь.
Виходять.
Гамір битви.
Входить Сеффолк, ведучи за руку Маргаритуч
Сеффолк Хто б не була, тепер моя ти бранка.
(Дивиться на неї)
Красуне осяйна, мене не бійся,
Лише торкнусь рукою святобливо.
На вічний мир свої цілую пальці
І їх на стан твій ніжний я кладу.
Скажи, хто ти, й тобі віддам я шану.
Маргарита Я — Маргарита, донька короля
Неаполя. Знай це, хто б ти не був.
Сеффолк Я граф англійський, Сеффолк на ім'я.
Не ображайсь, природи ніжне диво.
Тебе я при розподілі узяв.
Пташат пухнатих так рятує лебідь,
Під крилами в полоні їх тримає;
Коли ж тебе полон такий гнітить —
Друг Сеффолка, ти вільна вже в цю мить.
Маргарита хоче піти геть.
Лишися!
(Вбік)
Сил нема її пустити!
Звільнили руки, серце ж не звільняє.
Як грає сонце в дзеркалі потоку,
Як відбиває промені ріка,
Так ця краса буяє ув очах.
Позалицявся б я, але не смію.
Перо візьму і на письмі освідчусь.
Стидайся, Де-Ла-Пулю, й не ганьбись.
Чи ти без язика? Вона ж в полоні.
Чи виду ти жіночого злякався?
Краса висока має справжню велич —
Язик заплутується, і грубієш.
Маргарита О графе Сеффолку,— як так зовешся,-
Скажи, який я викуп маю дати?
Бо ж, видно, полонянка я твоя.
Сеффолк
(убік)
Чом думаєш, що почуття відкине?
Ще ж навіть не освідчувався їй!
Маргарита Чого мовчиш? Який із мене викуп?
Сеффолк
(убік)
Вона прекрасна — отже, залицяйся.
На те й жінки, аби скоряти їх.
Маргарита Ти приймеш викуп мій? Чи так, чи ні?
Сеффолк Безумний чоловіче, жінку маєш!
Коханкою чи ж буде Маргарита?
Маргарита Я полишу його, бо він не чує.
Сеффолк
(убік)
Пропало все, бо карта йде лиха.
Маргарита Він мовить без зв'язку, як божевільний.
Сеффолк
(убік)
Розлучення я можу домогтися.
Маргарита Хотіла б я, щоб ви відповіли.
Сеффолк
(убік)
Здобуду Маргариту, а кому?
Самому королю, дурна колодо!
Маргарита Він про колоду каже — тесля, мабуть!
Сеффолк
(Убік)
Одначе так я вдовольню кохання,
Та й мир між королівствами настане.
Щоправда, перешкода є одна.
Бо ж батько — хоч Неаполя король,
Анжу і Мену герцог — небагатий,
І наша знать відкине спілку цю.
Маргарита ' Чим так ви заклопотані, мій пане?
Сеффолк
(убік)
Та ні-бо! Не такі вони пихаті,
А Генріх молодий, піддасться він.
(Уголос)
Принцесо, таємницю вам скажу я.
Маргарита
(убік)
Хоч полонянка я, та лицар він,
І, певне, честі в мене не відніме.
Сеффолк Принцесо, звольте вислухать мене.
Маргарита
(убік)
А може, виручать мене французи,
И просить не доведеться ласки в нього.
Сеффолк Послухайте ж мене, ласкава пані.
Маргарита
(убік)
З жінок не перша я в полон попала.
Сеффолк Про що це ви говорите, принцесо?
Маргарита Я просто милості у вас прошу.
Сеффолк Принцесо, назвете щасливим бран,
Якщо він королевою вас зробить?
Маргарита Ох, бути королевою в полоні
Гірш, ніж рабинею у рабстві ницім,
Бо вільні мають бути королі.
Сеффолк О, вільною ви будете так само,
Як буде вільний Англії король.
Маргарита його свобода — що вона для мене?
Сеффолк Тебе я королевою зроблю
І в руку скіпетр золотий вкладу,
Ще й надягну на голову корону,
Якщо ти згодна буть моєю."
Маргарита Ким?
Сеффолк Його любов'ю.
Маргарита йому буть за дружину я не гідна.
Сеффолк Ні; люба панно, це не гідний я
Таку красуню сватати йому.
Своєї частки в ділі цім не маю.
Що скажете? Чи згодні на таке?
Маргарита Якщо дозволить батько, я погоджусь.
Сеффолк Сюди, начальники! Вперед знамена!
Ми, панно, біля батькового замку
Просурмимо й порадимося з ним.
Сурмлять до переговорів.
На мур виходить Р є н є.
Поглянь, Рене, дочка твоя в полоні!
Ренв У кого?
Сеффолк В мене.
Рене Сеффолку, що вдію?
Я лиш солдат, нездатен я ридати
Чи нарікати на фортуни примхи.
Сеффолк Є засіб тут простий, ласкавий пане;
Погодьтесь тільки, честю поручіться —
І ваша донька буде королева.
Для короля свого її здобув я,
Отож цей необтяжливий полон
їй принесе свободу королівську.
Рене Чи Сеффолк справді каже те, що мислить?
Сеффолк Прекрасна Маргарита добре знає,
Що я не лицемір і не лестун.
Рене Під слово лицарське твоє спущуся,
Щоб дати відповідь тобі правдиву.
(Сходить з муру)
Сеффолк А я твого приходу почекаю.
Сурми. Входить Рене.
Рене Ласкаво просимо, хоробрий графе.
Будь, як удома, в нашому Анжу.
Сеффолк Щасливий ти, Рене, що маєш доньку,
Вінчатися достойну з королем.
Яку ж ти відповідь мені даси?
Рене Коли її, мізерну, зволиш сватать
Такому владареві за дружину,
Моя умова — щоб спокійно жив я
У володіннях — Мені та Анжу,
Не знаючи воєнного насильства;
Тоді дочку за Генріха віддам.
Сеффолк Це й буде викуп. Я її звільняю.
А щодо графств обох, то я подбаю,
Щоб ти спокійно ними володів.
Рене А я тобі, в ім'я його державне,
Як короля великого послові
В знак вірності дам руку Маргарити.
Сеффолк Прийми, Рене, подяку королівську:
Ти чиниш це заради короля.
(Вбік)
Та був би я, здається, щасливіший,
Якби у справі цій просив за себе.
(Вголос)
До Англії зі звісткою поїду,
Укладення там підготую шлюбу.
Тож бережи цей діамант, Рене,
У золотім палаці як годиться.
Рене Тебе я обнімаю, як обняв би
Самого короля, коли б він тут був.
Маргарита Прощайте, графе. Найщирішу дяку
Від мене матимете ви довіку.
Сеффолк Прощайте й ви, принцесо. Тільки де ж
Моєму королю привіт від вас?
Маргарита Привіт, що личить дівчині невинній,
Його служниці,— передай йому.
Сеффолк Слова ці милі і доречно скромні.
Але я ще раз потривожу вас —
Невже ніяких запорук любові?
Маргарита Так, пане мій: лиш чисте серце шлю,
Ніколи ще не торкане любов'ю.
Сеффолк А ще оце.
(Цілує її)
Маргарита Ні, це для тебе. Чи насміла б я
Слать королю таку малу дрібничку?
Рене і Маргарита виходять.
Сеффолк Мені б це все! Та, Сеффолку, спинися!
Це лабіринт, не заблукай у ньому:
Там Мінотаври, підлі зради там.
Ти, хвалячи її, чаруй державця.
Згадай її приваби невідпорні,
Красу природну, від мистецтва вищу:
Пливтимеш морем — добирай слова,
Щоб на колінах перед королем
його ти зміг зачарувати нею.
(Виходить)
СЦЕНА 4
Табір герцога Иорка в Анжу.
Входять й о р к, У о р і к та і н ш!.
Йорк Де відьма та, що маємо спалити?
Входить Діва під вартою і старий пастух.
Пастух Ох, Жанно! Батька ти свого вбиваєш!
Невже для того я шукав тебе,
Щоб на біду собі отут побачить
Твою жорстоку і дочасну смерть?
Ох, Жанно, люба доню, вмру з тобою!
Діва Жебраче ветхий, блазню жалюгідний,
У мене в жилах — благородна кров!
Не батько ти й не приятель мені.
Пастух Ні, ні! Мої панове, це не так.
Я батько їй, і це село все знає.
І мати ще жива, вона підтвердить.
Ця Жанна — перший плід мойого шлюбу.
Уорік Ти, відьмо, батька-матері зреклась?
Йорк Ще доказ, що було її життя
Лихе та підле. Буде й скін такий!
Пастух Соромся, Жанно, чом така ти вперта?
Бог відає: ти плоть моєї плоті,
Заради тебе проливав я сльози,
Тож не зрікайсь мене, благаю, доню!
Діва Геть, простолюдине! Тебе купили,
Щоб приховати мій високий рід.
Пастух Це правда, високо вродилась ти,
Бо на горі стоїть моя хатина.
Стань на коліна, поблагословлю!
Не хочеш? Хай же проклянеться мить,
Коли знайшлась ти. Чом же молоко,
Яке ти ссала з матері грудей,
Щуриною отрутою не стало!
Коли ягнят ти стерегла у полі,
Чом хижий вовк не з'їв тебе, дитино?
Повіє клята, батька ти зреклася!
Спаліть її! Повісить — це замало.
(Виходить)
Иорк Візьміть її! І так жила задовго,
Світ оскверняючи своїм нечестям.
Діва Ні, я скажу, кого ви засудили.
Не цей пастух-селюк зродив мене,1-
Походжу я від роду королів,
Свята і чиста, обрана згори,
Прийшла, надихнута небесним сяйвом,
Небачені творити чудеса.
Зі злими духами не зналась я.
Ви похіттю забруднені своєю,
І заплямовані невинних кров'ю,
І множеством осквернені гріхів,.-
Бракує вам, як іншим, благодаті,
І вам здається, ніби неможливо
Творити без диявола дива!
Ви помиляєтесь, бо Жанна д'Арк
Невинна, непорочна змалку діва,
Цнотлива й чиста навіть у думках.
І кров її дівоча, тут пролита,
Волатиме про помсту в небесах.
Йорк Так, так. Ведіть її на страту швидше.
Уорік Та зважте, що вона така цнотлива,-
Тож не жалійте дров, хай буде вдосталь,
Ще й бочками смоли вогонь підсиліть,
Аби її страждання вкоротити.
Діва Невже ніщо сердець вам не зворушить?
Тоді свою відкрий їм, Жанно, слабкість,
Щоб захиститися тобі законом.
Вагітна я. А ви — криваві вбивці.
Ви знищите і плід в моєму лоні,
Коли потягнете мене на смерте
Йорк О небо, ґвалт! Дитя в святої діви!
Уорік Найбільше диво нині ти явила.
Твоє святе життя вело до цього?
Йорк Вони з дофіном бавилися славно.
Я так і знав: на це вона пошлеться.
Уорік Паліть її! Не треба нам бастардів,
Та ще й коли їм Карл за батька буде.
Діва Ви помилились — не від нього плід.
Це Алансон моє здобув кохання.
йорк Ах, Алансон, Макіавеллі звісний?
Помре його дитя, нехай там що.
Діва Простіть мене, я ошукала вас,
Бо то не Карл, не герцог Алансонський,
Але Рене, Неаполя король.
Уорік Одружений! Ще більше неподобство.
Йорк Оце-то діва! І сама не знає,
Хто винен з них,— так їх було* багато.
Уорік Це свідчить про її велику щедрість.
Йорк І все-таки вона — сама невинність!
Сама себе ти, хвойдо, осудила,
Тож не благай, бо всі слова даремні,
Діва Ведіть мене! Прокляття вам лишаю.
Нехай ніколи не осяє сонце
Країни, де вам жити доведеться.
Хай темрява і хмурі тіні смерті
Вас обступають, поки лихо й розпач
У прірву чи у зашморг вас штовхнуть.
(Виходить під вартою)
Йорк Згори дотла і попелом розвійся,
Прислужнице огидна й клята пекла!
Входить кардинал Бофорт, єпископ Вінчестерський, із почтом.
Кардинал Вітаю, пане регент. Я привіз
Вам повноваження від короля.
Панове, всі держави християнські
Від наших чвар жорстоких потерпають
І нас благають швидше мир твердий
З пихатими французами укласти.
Тут недалеко і дофін із почтом —
Уже прибув вести переговори.
Йорк Невже усім трудам такий вінець?
Ще й по загибелі стількох достойних
Воєначальників, дворян, солдатів,
Що полягли на цій війні, віддавши
Життя для процвітання батьківщини,-
Повинні ми цей бабський мир укласти?
Чи мало через зраду й віроломство
Уже ми втратили французьких міст,
Що наші предки їх завоювали?
Уоріку! Передбачаю я
Всієї Франції утрату повну.
Уорік Будь терпеливим, йорку. Мир укласти
Нам треба на тяжких для них умовах,
Щоб небагато виграли французи.
ходять Карл, Алансон, Бастард, Рене та інші.
Карл Оскільки, лорди, вирішено так,
: Що перемир'я слід проголосити,
Прийшли ми, щоб дізнатися від вас,
Які ви ставите умови миру.
Йорк Ти, Вінчестер, кажи, бо гнів мені,
Здушивши горло, голос відбирає
При погляді на ворогів заклятих.
Кардинал Дофіне Карле, й ви, вельможне панство!
Король наш Генріх — з чистого жалю
1 співчуття — погодився звільнити
Країну вашу від війни лихої
І дозволяє вам у мирі жить.
За це васалами його ви станьте:
Ти, Карле, урочисто присягни
Платити данину йому й коритись;
Сам будеш віце-королем під ним —
Так збережеш ти сан свій королівський.
Алансон Карл має буть себе самого тінню?
Носити подаровану корону
І все-таки за владою й вагою
Звичайному дорівнювать підданцю?
Вимога несусвітня та безглузда!
Карл Усім відомо, чим я володію
І де мене вважають королем.
Пів-Галлії, чи й більш, мені належить,
І, шоб отримать решту, це я маю
Утратити із усіма правами
За те, що віце-королем назвуся?
Ні, пане мій посол, я краще вже
Те збережу, що маю, ніж в гонитві
За рештою — утрачу зразу все.
Йорк Зухвалий Карле! Чи не підсилав ти
Таємних посланців, шукавши миру?
А нині, як усе дійшло до згоди,
Став осторонь, до порівнянь удався?
Прийми ж украдений тобою титул,
Як подарунок нашого монарха,
А не як право, у бою здобуте.
А ні — замучимо тебе війною.
Рене
(стиха, до Карла)
Володарю, впираєтесь даремно,
Прискіпуючись до умов англійців.
Коли не зараз,— ладен я закластись,-
Не трапиться нам більш така нагода.
'Алансон
(стиха, до Карла)
Проявите ви мудрість, як по правді,
Народ від різанини врятувавши,
Яку щодня ми бачитимем, доки
Триватиме жорстока ця війна.
Тому прийміть умови перемир'яі
Зламаєте його коли завгодно.
Уорік Що скажеш, Карле? Чи умови приймеш?
Карл Так — з застереженням, щоб ви не мали
Ніяких прав на всі фортеці наші.
Йорк То присягни на вірність королю,
Як лицар, обіцяй йому покірність,
Не бунт супроти Англії корони,
А послух твій і всіх вельмож твоїх.
Карл та інші присягають.
Тож розпускайте армію свою.
Згорніть знамена, втиште барабани,-
Встановлюємо урочистий мир,
Виходять.
СЦЕНА 5
Лондон. Кімната в палаці.
Входить король Генріх, розмовляючи з С є ф ф о л —
ком, Глостером та Ексетером.
Генріх Шляхетний графе, як ви описали
Прекрасну Маргариту! Диво з див!
її чесноти, зовнішність чудова
Уже любов у серці запалили.
Як той порив лихого урагану
Супроти течії несе вітрильник,
Так і мене несуть чутки про неї —
Або об скелі грізні розіб'юсь,
Або дістанусь гавані блаженства.
Сеффолк Володарю, моє про неї слово —
Це тільки заспів до її хвали,
Бо головні достоїнства красуні,
Якби я зміг їх описати ревно,
Дали б нам цілий том рядків чарівних,
Що схвилювали б і холодний розум.
До того ж Маргарита і не пишна,
Не прагне насолоди всі пізнати,-
З покірливої скромності уся.
Вона вам буде рада послужити
І, звісно, намірів цнотливих повна,
Любити буде Генріха свого.
Генріх А Генріх, звісно, іншого й не хоче.
Отож, протекторе, ви дайте згоду:
Хай Маргарита буде королева.
Глостер Як згодитись? Адже то буде гріх.
Величносте, уже ж ви заручились
Із панною, достойною не менше.
Як можемо порвати цю угоду,
Ганьбою честі не заплямувавши?
Сеффолк Що з незаконною клятьбою чинять?
Що робить рицар на турнірі, клявшись
Іти на бій, а кидає змагання,
Побачивши суперника-нерівню?
Дочка якогось графа — вам нерівня.
Із нею без ганьби порва-ти^цожна./
Глостер Ну чим, скажи-но, Маргарита краща?
І хто Рене? Чим вищий він за графа?
Гучними титулами, більш нічим.
Сеффолк Мілорде, все-таки Рене — король,
Король Неаполя й Єрусалиму,.
І він такий у ФранціГ значний,
Що спілка з ним зміцнить потрібний мир,
Триматиме французів у покорі.
Глостер Але те саме зробить д'Арманьяк-
Він родич Кардові, та ще й близький.
Ексетер До того ж дасть той граф великий посаг,
Рене ж не дасть, а швидше візьме сам.
Сеффолк Що посаг, лорди! Короля шануйте..
Невже такий він жалюгідний, бідний,
Що вибере багатстві — не кохання?
Спроможен Генріх збагатить кохану,
А не шукать її, щоб збагатитись,
126
Так селюки собі торгують пару,
Немов торговці — коней чи овець.
Одруження — важлива дуже справа,
Якої не вирішує повірник.
Не ми, а сам володар обирає
Дружину, щоб ділити з нею ложе.
Як він її найдужче любить, лорди,-
Для нас це найважливіша причина,
Що має переважити усе.
Бо примусовий шлюб — це тільки пекло,
Життя в гризні, у сварках безнастанних,
А добровільно з'єднані серця
Достойні лиш небесного вінця.
Кого ж ми повінчаєм з королем?
Таж Маргариту, короля дочку.
Краса, поєднана з високим родом,
їй прирекла лиш короля за мужа.
Хоробрість горда та безстрашний дух —
Не те, що бачиш у жінок звичайних,-
Ось запорука доброго потомства.
Син завойовника, наш Генріх Шостий
Спородить завойовників новй*х,
Коли із жінкою такого духу
Життя своє в коханні поєднає.
Отож, мілорди, згодьтеся зі мною:
Лиш Маргариті буть йому жоною.
Генріх Чи це така в твоєму слові сила,
Мій славний лорде Сеффолк, чи від того,
Що полум'ям кохання не палала
Моя тендітна юність ще ніколи,-
Не можу я сказати, тільки певен:
Такий я відчуваю біль у грудях
І між надією та страхом спір,
Що млосно стало від напливу дум.
Отож до Франції мерщій, мілорде!
На всі умови згодьтеся, добийтесь,
Щоб Маргарита зводила прибути
До Англії і тут коронувалась
Законною дружиною моєю.
На всі видатки ваші в цьому ділі
Нехай зберуть з народу десятину.
Йдіть! Поки не повернетеся ви,
Терзатимусь я безліччю турбот.
Не ображайтесь, добрий дядьку мій,
Судіть мене не зрілих літ судом,
А згадкою про молоді літа,
І простите це рішення моє.
Отож ви проведіть мене туди,
Де в самоті журбі своїй віддамся.
(Виходить)
Глостер Ох, я боюсь, це й кінчиться журбою.
Глостер та Ексетер виходять.
Сеффолк Тож Сеффолк переміг і піде він,-
Як в Грецію Паріс ішов колись,-
З надією також любов знайти,
Та щастя більше, ніж троянець, мати.
Бо ж Маргарита, у корону вбравшись,
Віднині правитиме королем,
Я ж — нею, королем і королівством.
(Виходить)