Генріх V

Страница 16 из 25

Уильям Шекспир

Входить Ерпінгем.

Ерпінгем
Відсутність ваша лордів стурбувала,
Шукають вас у таборі.

Король Генріх
Мій друже,
Усіх покличте до мого намету.
Я теж прийду тим часом.

Ерпінгем
Добре, пане.

(Виходить)

Король Генріх
Війни суворий боже! Укріпи
Серця солдатів, страху їх позбав,
Не дай злічити їм ворожі сили!
Забудь хоч на сьогодні, боже правий,
Той гріх тяжкий, що батько мій вчинив,
Корону здобуваючи англійську!
Я Річарда похоронив удруге
І більше сліз пролив над ним пекучих,
Ніж крапель крові витекло із нього.
Утримую п'ять сотень бідняків,
Що двічі в день до неба зводять руки
І кров замолюють; побудував
Каплиці дві; святі отці в скорботі
Його загиблу душу поминають.
Зроблю ще більше, хоч ні з чим зрівнятись
Не може щиросердне каяття,
Яким прощення вимолить надіюсь.

Входить Глостер.

Глостер
Володарю!

Король Генріх
Це ти, мій брате? Йду.
Заждалися усі, скажу тобі,—
І вороги, і друзі, далебі.

Виходять.

СЦЕНА 2

Французький табір.

Входять дофін, герцог Орлеанський, Рамбюр і Бюмон.

Герцог Орл.
Золотить сонце панцери. До бою!

Дофін
Monte, cheval!* Коня, varlet lacquais!** Гей!
(* Ширяй, коню! (фр.)
** Мерзенний коню! (фр.))

Герцог Орл.
О благородний запал!

Дофін
Via les eaux et terre!*
(*Понад водою і землею! (фр.))

Герцог Орл.
Rien puis les air et feu?*
(* А понад повітрям і вогнем? ( фр.) )

Дофін
Cieux *, кузене!
(* Небесами (фр.))

(Входить конетабль.)

Ну що, мій конетаблю?

Конетабль
Ви чуєте іржання нетерпляче?

Дофін
Всадіть остроги в боки скакунів,
Хай бризнуть кров'ю в очі ворогів;
Щоб знали — нині крові в нас доволі!

Рамбюр
Хіба за кров'ю кінською побачиш,
Коли заплачуть справжньою сльозою?

Входить гонець.

Гонець
Англійські лави стали вже до бою.

Конетабль
На коней, мужні принци! Всі на коней!
Самий ваш пишний вигляд виб'є враз
Дух войовничий з наброду цього,
Залишивши нікчемну шкаралупу.
Нам нічого робити тут усім.
У їхніх жилах навіть крові мало,
Щоб окропити всі мечі французькі
На полі бою; лицарям у піхви
Сховати завчасу їх доведеться.
Лише дмухнемо грізно, і за мить
Поляжуть вороги. Я навіть певен,
Що наших слуг та ще отих селян,
Які довкола війська все юрмляться
І тільки час гайнують, є доволі,
Щоб тих вояк нікчемних розігнати.
А ми могли б під цею ось горою
Стояти й стежити за ними збоку;
Та честь нам не дозволить так вчинити.
Зусилля невелике — та й по всьому.
Нехай лунають сурми голосні,
За мить щоб кожен з вас був на коні.
Налетимо, як ураган, страшливі,
І страх зламає душі полохливі.

Входить Гранпре.

Гранпре
Чого ждете, панове? Вже тремтить
За власну шкуру падло острівне,
На поле бою навіть гидко глянуть.
Мов ганчірки, знамена їхні виснуть,
Наш вітер їх зневажливо гойдає.
А Марс-невдаха серед цих старців
Лякливо позира крізь забороло.
Заклякли вершники, мов свічники,
З свічками-списами в руках задублих.
Стоять понуро шкапи сухоребрі,
Мертвотні очі в них позакисали,
І корм засох давно вже на вудилах,
Що знерухоміли в губах безкровних.
Над полем вороння злодійкувате,
Мов грабарі, години жде своєї.
Немає слів таких, щоб описати
Нікчем, що удають із себе військо,
Живих мерців приречені ряди.

Конетабль
Молитви проказали; смерті ждуть.

Дофін
То, може, їх одягнем, нагодуєм,
Подбаєм про овес для їхніх коней
І лиш тоді почнем?

Конетабль
Штандарта жду свого. Дарма. В атаку!
Візьму штандарта краще в сурмача;
Ми час марнуємо. Вперед, за мною!
Бо сонце вже зійшло над полем бою.

Виходять.

СЦЕНА З

Англійський табір.

Входять Глостер, Бедфорд, Ексетер, Ерпінгем з англійським військом, Солсбері та Вестморленд.

Глостер
А де король?

Бедфорд
Французьке військо оглядає він.

Вестморленд
У них солдатів тисяч шістдесят.

Ексетер
Це п'ять на одного, і свіжі всі.

Солсбері
Нерівні сили. Хай нам бог поможе!
Прощайте, принци. Військо жде мене.
Як не побачимось на цьому світі,
То щастя вас усім: вам, лорде Бедфорд,
Вам, Глостере і Ексетере добрий,
Всім родичам і воїнам. Прощайте!

Бедфорд
Щасти, мій любий Солсбері, тобі!

Ексетер
Прощай, мій лорде. Мужнім будь сьогодні.
А втім, боюсь, що я тебе образив,
Бо ти і мужність — це одне й те саме,

Солсбері виходить.

Бедфорд
І доброти, і мужності в нім досить,
Як личить принцу.

Входить король Генріх.

Вестморленд
О, якби із нами
Було хоч тисяч десять з тих людей.
Що в Англії зостались!

Король Генріх
Хто це каже?
Це Вестморленд? Кузен? О ні, кузене.
Як згинемо, й цієї стане втрати
Для Англії. А вижити судилось —
Що менше нас, то більша слава буде.
Не дай господь іще хоч одного!
Не марю золотом, клянуся в тім.
Мені все 'дно, хто їсть за мій рахунок,
І байдуже, кому купую одяг.
Такі дрібниці важать небагато.
Але якщо жадати слави — гріх,
То я — найбільший грішник на землі.
Ні, з Англії нікого нам не треба.
Хіба я можу втратить частку слави,
Що припаде іще на одного?
Ні слова про підмогу не кажи!
Кузене, краще військо попередить:
У кого мужності не вистачає,
Нехай іде. Його ми відпускаєм,
І гроші він одержить на дорогу.
Не хочу помирати в товаристві
Того, хто стріти смерть боїться з нами.
Сьогодні день святого Кріспіана.
І той, для кого він мине щасливо,
Доживши знов до нього, стрепенеться
Від спогадів хвилюючих і гордих.
І перед святом цим, на схилі віку,
Сусідів пригощаючи своїх,
Промовить: "Завтра свято Кріспіана".
Оголить руку у рубцях страшливих
І скаже: "Це було в день Кріспіана".
Звитяг чимало давніх він забуде,
Та слави, шо на цей припала день,
Забуть не зможе. Наші імена
Згадають люди, мов давно знайомих,
За чарою: король наш Гаррі, Бедфорд,
Уорік, Толбот, Ексетер, і Глостер,
І Солсбері. На прикладі на нашім
Навчатимуть батьки своїх синів.
Цей день святих братів на віки вічні
У пам'яті залишиться людській.
А разом з ним і нас запам'ятають —
Щасливців жменьку і братів по зброї.
Того, хто нині кров проллє зі мною,
За брата матиму; як був простим,
Йому цей день шляхетність подарує.
Хто в Англії, ті долю прокленуть
За те, що не звела сьогодні з нами.
Принишкне їхня честь при кожній згадці
Про битву в день святого Кріспіана.