— Бачиш того малого Скорпіуса? — ледь чутно сказав Рон. — Постарайся, Розі, перевершити його у всіх іспитах. Слава Богу, що голова в тебе мамина.
— Роне, заради всіх святих, — суворо дорікнула йому Герміона, хоч сказане їй сподобалось. — Не настроюй їх одне проти одного, вони тільки починають разом учитися!
— Твоя правда, вибач, — погодився Рон, але, не в змозі стриматися, відразу додав: — Але краще з ним, Розі, не зв'язуйся. Дідусь Візлі ніколи тобі не пробачить, якщо ти вийдеш заміж за чистокровного.
— Гей!
Знову з'явився Джеймс. Він уже звільнився від валізи, сови й візочка, і його аж розпирало від свіжих новин.
— Там Тедді, — повідомив він, задихаючись, і показав кудись у хмару пари. — Щойно його бачив! І знаєте, що він робить? Лижеться з Вікторією! — Він глянув на дорослих, явно розчарований відсутністю належної реакції.
— Наш Тедді! Тедді Люпин! Лижеться з нашою Вікторією! Нашою кузинкою! Я спитав Тедді, що він таке виробляє...
— Ти їм завадив? — не повірила Джіні. — Типовий Рон, яблучко від яблуні...
— ...а він сказав, що прийшов її проводжати! А тоді сказав, щоб я йшов геть. Він лижеться з нею! — ще раз повторив Джеймс, наче боявся, що його не дуже добре зрозуміли.
— Ой, гарно було б, якби вони одружилися! — захоплено прошепотіла Лілі. — Тедді справді став би членом нашої родини!
— Та він і так уже чотири рази на тиждень приходить до нас вечеряти, — сказав Гаррі. — Запросимо його переселитися та й усе.
— Так! — радісно підтримав Джеймс. — Я б тоді перейшов до Ала... а Тедді жив би в моїй кімнаті!
— Ні, — рішуче заперечив Гаррі, — ви з Алом поселитеся в одній кімнаті лише тоді, як я вирішу, що наш будинок можна розвалити.
Він зиркнув на старий облуплений годинник, що належав колись Фабіанові Превету.
— Майже одинадцята, пора заходити в вагон.
— Не забудь передати привіт Невілу! — нагадала Джеймсові Джіні, обіймаючи його.
— Мамо! Я ж не можу передати привіт панові професору!
— Але ж ти знаєш Невіла...
Джеймс закотив очі.
— Поза школою так, а в школі він професор Лонґботом. Не можу ж я прийти на гербалогію і сказати йому: "Привіт!.."
Скрушно похитавши головою, наче дивуючись маминому невігластву, він розрядив енергію, хвицьнувши ногою Албуса.
— До зустрічі, Ал. Стережися тестралів!
— Я думав, вони невидимі? Ти ж сам казав, що вони невидимі!
Але Джеймс лише засміявся, дозволив матері себе поцілувати, поспіхом обійняв батька і заскочив у вагон, що швидко заповнювався учнями. Помахав усім рукою й побіг коридором шукати друзів.
— Тестралів не треба боятися, — заспокоїв Албуса Гаррі. — Це лагідні створіння, вони зовсім не страшні. Крім того, ви не поїдете в школу на диліжансах, а попливете на човнах.
Джіні поцілувала Албуса на прощання.
— Побачимося на Різдво.
— Бувай, Ал, — сказав Гаррі, обіймаючи сина. — Не забудь, що Геґрід запросив тебе наступної п'ятниці на чай. Не заводься з Півзом. Ніяких дуелей, поки не навчишся, як це робити. І не слухай Джеймса, якщо він почне тебе під'юджувати.
— А що, як я опинюся в Слизерині?
Він це прошепотів батькові на вухо, і Гаррі зрозумів, що лише ця мить розлуки змусила Албуса викрити всю глибину і щирість його страху.
Гаррі присів навпочіпки, і Албусове обличчя було тепер трохи вище за його власне. Албус єдиний з трьох дітей Гаррі успадкував Ліліні очі.
— Албусе Северусе, — сказав Гаррі тихенько, щоб не почув ніхто, крім Джіні, а вона була достатньо тактовна, аби вдати, ніби махає рукою Розі, яка давно вже була у вагоні, — тебе назвали на честь двох директорів Гоґвортсу. Один з них був слизеринцем, але я в житті не зустрічав відважнішої за нього людини.
— Але ж якщо...
— ...тоді гуртожиток Слизерина поповниться чудовим учнем. Для нас це не має значення, Ал. Та якщо це для тебе має таке велике значення, то обери Ґрифіндор, а не Слизерин. Сортувальний Капелюх врахує твій вибір.
— Справді?
— Так було зі мною, — відповів Гаррі.
Він ще не розповідав про це дітям і побачив тепер, як здивувався Албус. Та двері вагонів уздовж поїзда вже зачинялися, розмиті постаті батьків юрмилися, востаннє цілуючи дітей і даючи їм останні поради. Албус застрибнув у вагон, і Джіні зачинила за ним двері. Учні повисовувалися з усіх сусідніх вікон. Безліч облич, на поїзді і на платформі, повернулися до Гаррі.
— Чого вони витріщаються? — здивувався Албус, разом з Розою дивлячись на учнів.
— Не турбуйся, — заспокоїв його Рон. — Це вони мене побачили. Я дуже популярний.
Албус, Розі, Х'юґо і Лілі засміялися. Поїзд зрушив з місця, і Гаррі пішов поряд з ним, дивлячись на худорляве обличчя сина, що аж світилося від радості й хвилювання. Гаррі всміхався і махав рукою, хоч і відчував втрату, дивлячись, як віддаляється від нього син...
Остання хмарка пари розчинилася в осінньому повітрі. Поїзд завернув за ріг. Гаррі стояв з прощально піднятою рукою.
— Усе з ним буде добре, — прошепотіла Джіні.
Гаррі глянув на неї, опустив руку й машинально торкнувся шраму-блискавки на своєму чолі.
— Я знаю.
Шрам не болів уже дев'ятнадцять років. Усе було добре.