— 'Аггі, ти вгятував шиття моїй сестгі, я цього не забула.
Чесно кажучи, це було не зовсім так, проте Гаррі вирішив їй не нагадувати, що справжня небезпека Ґабріелі не загрожувала.
— До того ж, — Флер націлила чарівну паличку на каструльку з соусом, що стояла на плиті, й та відразу забулькотіла, — містег Олівандег сьогодні вветшегі вигушає до Мюгіель. Нам буде тгохи легше. Ґоблін, — вона насупилася при згадці про нього, — хай пегебигається вниз, до вітальні, а ви з Гоном і Діном займете його кімнату.
— Та нам і у вітальні добре, — Гаррі знав, що Ґрипхукові дуже не сподобається ночувати на диванчику, а для їхніх планів було просто необхідно, щоб Ґрипхук мав гарний настрій. — Про нас не турбуйся. — А коли вона почала протестувати, додав: — Ми теж уже скоро зліземо вам з шиї, тобто Рон, Герміона і я. Ми у вас надовго не затримаємось.
— Що ти маєш на увазі? — чарівна паличка Флер націлилася на посудину з рисовою запіканкою, що зависла в повітрі. — Вам не мошна нікуди звідси вигушати, ви тут у безпетсі!
Вона тепер була дуже схожа на місіс Візлі, і Гаррі зрадів, що саме в цю мить відчинилися задні двері. Луна й Дін з мокрим від дощу волоссям занесли на кухню по оберемку хмизу, що прибився до берега.
— ...і крихітні маленькі вушка, — розповідала Луна, — схожі на гіпопотамові, каже тато, тільки пурпурові й волохаті. А якщо захочеш їх покликати, то треба мугикати якусь мелодію. Їм подобаються вальси, а швидкої музики вони не люблять...
Дін зніяковіло стенув плечима, проходячи за Луною повз Гаррі до вітальні, де Рон і Герміона вже накривали стіл для вечері. Скориставшись нагодою уникнути розпитувань, Гаррі схопив два глечики з гарбузовим соком і подався за ними.
— ...а якщо колись побуваєш у нас, то я тобі цей ріг покажу. Тато мені про нього написав, але я ще його не бачила, бо смертежери забрали мене прямо з "Гоґвортського експреса", і я так і не потрапила додому на Різдво, — розповідала Луна, розпалюючи з Діном камін.
— Луно, ми ж тобі казали, — гукнула їй Герміона. — Той ріг вибухнув. То був ріг різкопроривця, а не зім'яторогого хропача...
— Ні, то був ріг хропача, — незворушно заперечила Луна. — Тато мені писав. Він уже, мабуть, відновив свою форму, бо ці роги, знаєте, самонаправні.
Герміона похитала головою й продовжила розкладати на столі виделки. До вітальні увійшов Білл, за ним зійшов сходами містер Олівандер. Майстер чарівних паличок і досі мав виснажений вигляд. Білл його підтримував однією рукою, а в другій ніс величеньку валізу.
— Я скучатиму за вами, містере Олівандер, — підбігла до старого Луна.
— А я — за тобою, люба, — поплескав її по плечах Олівандер. — Ти мене надзвичайно підтримувала в тому жахливому місці.
— Що ж, au revoir, містеге Олівандег, — поцілувала його в обидві щоки Флер. — Тши вам не дюже вашко буде пегедати пакуночок Білловій тітоньці Мюгіель? Я й досі не повегнула їй діадему.
— Для мене це буде велика честь, — злегка вклонився їй Олівандер, — хоч такою дрібничкою віддячу за вашу щедру гостинність.
Флер вийняла потерту оксамитову коробочку й відкрила, щоб показати майстрові. Діадема блиснула й замерехтіла під низько повішеною лампою.
— Місячні камені й алмази, — сказав Ґрипхук, що непомітно заслизнув до кімнати. — Здається, ґоблінська робота?
— Оплачена чаклунами, — спокійно додав Білл, а ґоблін кинув на нього хитрий і водночас заперечливий погляд.
Пориви сильного вітру шмагали по вікнах котеджу, коли Білл з Олівандером вирушали в ніч. Усі інші посідали за столом. Торкаючись одне одного ліктями і практично не маючи змоги поворухнутися, почали їсти. У каміні потріскував вогонь. Гаррі помітив, що Флер майже нічого не їла. Вона щохвилини поглядала у вікно, але Білл повернувся ще до того, як вони з'їли першу страву. Його довге волосся було розкуйовджене вітром.
— Усе добре, — повідомив він Флер. — Олівандер влаштувався, мама з татом передають вітання. Джіні всіх цілує. Фред і Джордж доводять Мюріель до сказу, бо й далі розсилають товари совиною поштою прямо з її хати. Але вона зраділа, отримавши назад свою діадему. Бо вже думала, що ми її вкрали.
— Ах, вона така charmante, твоя тітонька, — сердито буркнула Флер і махнула чарівною паличкою, від чого брудні тарілки самі поскладалися прямо в повітрі. Вона їх схопила й вийшла з кімнати.
— А мій татко зробив тіару, — повідомила Луна. — Точніше, навіть корону.
Рон перехопив погляд Гаррі й захихотів. Гаррі зрозумів, що йому пригадався той дурнуватий головний убір, який вони бачили під час відвідин Ксенофілія.
— Він намагається відтворити втрачену діадему Рейвенклов. Гадає, що вже визначив основні елементи. Козлокосові крильця відразу все змінили...
Раптом хтось грюкнув у вхідні двері. Усі повернули туди свої голови. З кухні прибігла злякана Флер. Білл зірвався з місця, цілячись на двері чарівною паличкою. Гаррі, Рон і Герміона зробили те саме. Ґрипхук мовчки зісковзнув під стіл.
— Хто там? — крикнув Білл.
— Це я, Ремус Джон Люпин! — пролунав крізь завивання вітру голос.
Гаррі похолов зі страху. Що могло статися?
— Я — вовкулака, одружений з Німфадорою Тонкс, а ти, тайнохоронець котеджу "Мушля", дав мені цю адресу і просив з'являтися за надзвичайних обставин!
— Люпин, — пробурмотів Білл, підбіг до дверей і розчинив їх навстіж.
Люпин ввалився через поріг. Білий на лиці, загорнутий у дорожній плащ, сивувате волосся розвіяне вітром. Він випростався, роззирнувся по кімнаті, щоб пересвідчитися, хто тут є, і крикнув на весь голос:
— Хлопчик! Ми назвали його Тед, на честь Дориного батька!
Герміона заверещала.
— Що?.. Тонкс... Тонкс народила дитину?
— Так, так, народила дитину! — закричав Люпин. За столом здійнявся радісний лемент. Герміона й Флер пискнули разом: "Вітаємо!", а Рон вигукнув: "Ого! Нічого собі! Дитина!" — наче ніколи про таке й не чув.
— Так... так... хлопчик... — повторював Люпин, сам не свій від такого щастя. Він підійшов до стола й обняв Гаррі, так, ніби вони й не сварилися на площі Ґримо.
— Будеш хрещеним батьком? — запитав він, відпускаючи Гаррі з обіймів.
— Х-хто... я? — затинаючись, перепитав Гаррі.
— Та ти, а хто ж... Дора теж згодна, хто може бути кращий...