— Файно, — почав Геґрід. — Видите... річ у тім... Він набрав повні груди повітря.
— Цілком можливо, шо мене звільнят будь?якого дня, — протарабанив він.
Гаррі й Герміона перезирнулися, а тоді знову глянули на нього.
— Ти ж так довго протримався... — невпевнено почала Герміона. — Чому ти думаєш...
— Амбридж гадає, шо то я підкинув їй до кабінету того ніфлера.
— А то не ти? — вирвалося в Гаррі, перш ніж він подумав, що каже.
— Нє, холєра ясна, не я! — обурився Геґрід. — Тілько шось трапиться з магічними істотами, як вона гадає, шо то я.
Вона тілько й шукала нагоди спекатися мене, відколи я вернувся сюди. Звісно, я би не хтів нікуди йти, та якби не... ну... певні обставини, шо я вам зараз їх поясню, то я ліпше пішов би й не чекав, поки вона вижене мене на очах у всьої школи, як ту Трелоні.
Гаррі й Герміона почали було протестувати, але Геґрід зупинив їх помахом велетенської руки.
— То ше не кінец світу. Коли я звідси піду, буду допомагати Дамблдорови, зможу принести користь для Ордену. А у вас буде Граблі?Планка... ви файно здасте екзамени...
Його голос затремтів і обірвався.
— Не журіться за мене, — квапливо озвався він знову, коли Герміона спробувала погладити його по долоні. Витяг з кишені камізельки величезну брудну хустинку й витер нею очі. — Слухайте, я взагалі вам того не казав би, але мушу. Видите, якщо я піду... я не можу се зробити так, аби... аби не сказати комусь... бо я... я буду потребував помочі від вас двох. І від Рона, якщо він захоче.
— Так?так, ми тобі допоможемо, — відразу озвався Гаррі. — Що нам треба зробити?
Геґрід могутньо шморгнув носом і мовчки поплескав Гаррі по плечі з такою силою, що той аж бухнувся об дерево.
— Я знав, шо ви си погодите, — сказав Геґрід, затуливши лице хустинкою, — але я... ніколи... не забуду... ну... файно... ходім ше троха... вважєйте, бо там кропива...
Вони мовчки йшли ще з п'ятнадцять хвилин. Гаррі вже розкрив було рота, щоб запитати, скільки їм ще йти, коли Геґрід раптом простяг убік праву руку, сигналізуючи про зупинку.
— Вважєйте, — ледь чутно мовив він. — Тепер тихесенько...
Вони, скрадаючись, рушили далі, і Гаррі побачив попереду великий і гладенький земляний пагорб заввишки з Геґріда. То могло бути, злякано подумав Гаррі, лігво якоїсь велетенської тварини. Навколишні дерева були видерті з корінням, отож пагорб здіймався посеред порожньої ділянки землі, оточений наваленими стовбурами й гіллячками, що утворювали своєрідну загорожу або барикаду. За нею, власне, й стояли тепер Гаррі, Герміона та Геґрід.
— Заснув, — прошепотів Геґрід.
І справді, Гаррі почув далеке ритмічне хропіння, мовби хтось дихав велетенськими легенями. Скоса зиркнув на Герміону, що дивилася на пагорб, роззявивши рота. Була вона страшенно перелякана.
— Геґріде, — шепіт її ледве чувся, так голосно дихала спляча істота, — хто це такий?
Гаррі це питання видалося дивним, бо він саме хотів спитати: "Що це таке?"
— Геґріде, ти ж нам казав... — почала Герміона, і чарівна паличка затремтіла в її руках, — ти казав, що ніхто з них не хотів сюди приходити!
Гаррі перевів погляд з неї на Геґріда і тут, коли нарешті все збагнув, злякано зойкнув і знову глянув на пагорб.
Велика купа землі, на якій легко могли вміститися він, Герміона і Геґрід, поволі рухалася то вгору, то вниз, відповідно до глибокого хрипкого дихання. То був ніякий не пагорб. То була вигнута спина...
— Він не хтів іти, — розпачливо сказав Геґрід. — Але ж я мусив його привести, Герміоно, мусив!
— Але чому? — ледь не плакала Герміона. — Чому... що... ой, Геґріде!
— Я знав, шо треба його сюди привести, — пояснив Геґрід, теж готовий заплакати, — і... і навчити його файних манер... і тоді я міг би вивести його в люди й показати, шо він цілком безпечний!
— Безпечний! — пронизливо вигукнула Герміона, а Геґрід несамовито замахав на неї руками, бо велетенська істота голосно загарчала й поворухнулася уві сні. — Це ж від нього в тебе всі ці рани, правда? Ось чому ти постійно побитий!
— Він просто не розраховує своєї сили! — почав переконувати Геґрід. — Він уже си виправляє і менше махає кулаками.
— То он чому ти добирався додому аж два місяці! — стривожено мовила Герміона. — Ой, Геґріде, навіщо ти його сюди привів, якщо він не хотів іти? Невже йому не краще було б зі своїми?
— Вони його мучили, Герміоно. бо він такий манюній! — пояснив Геґрід.
— Манюній? — перепитала Герміона. — Манюній?
— Герміоно, я не міг його покинути, — з бороди і з побитого Геґрідового лиця цебеніли сльози. — Бо він... мій братик!
Герміона втупилася в нього, роззявивши рота.
— Геґріде, коли ти кажеш "братик", — поволі вимовив Гаррі, — то маєш на увазі...
— Ну.. братик по мамі, — уточнив Геґрід. — Виявляється, шо мама си зійшла з іншим велетнем, коли кинула мого татка, і так з'явився Ґроп...
— Ґроп? — перепитав Гаррі.
— Еге ж... так звучит, коли він вимовляє своє ім'я, — стурбовано пояснив Геґрід. — Він ще погано говорит по?нашому.. я пробував його навчити... виглядає, шо вона не любила його — так само, як і мене. Видите, для велеток найголовніше — народжувати файних великих діточок, а він був замалий як на велетня... тілько п'єть метрів...
— О так, зовсім манюній! — саркастично вигукнула близька до істерики Герміона. — Справжня крихітка!
— З нього там усі знущалися... я просто не міг його там залишити...
— А мадам Максім не була проти?
— Вона... вона виділа, як то для мене важливо, — відповів Геґрід, заламуючи свої велетенські руки. — Але... за якийсь час вона си від нього втомила, то правда... тому ми пішли додому різними шляхами... але вона си обіцяла нікому ніц не казати...
— А як тобі вдалося його сюди довести, щоб ніхто не помітив? — здивувався Гаррі.
— Тому ж то це так довго й тривало, — пояснив Геґрід. Ми йшли тілько вночі і найдикішими місцями. Звісно, він може рухатися дуже швидко, але ж постійно хтів вертатися назад.
— Ой, Геґріде, чому ж ти його не відпустив! — Герміона сіла на зламане дерево й затулила обличчя руками. — Що ти збираєшся робити з буйним велетнем, який навіть не хоче тут залишатися!
— Ну... "буйним"... се троха зарізко, — і далі схвильовано заламував руки Геґрід. — Мушу визнати, шо він кілька разів кидався на мене, коли мав поганий настрій, але він стає кращий, набагато кращий, він си заспокоює.