— Еге, я ще й не те вмію! — весело вигукнув брат Жан.— На утрені чи на панахиді я стою на криласі й співаю, а водночас майструю тятиву для арбалета, гострю стріли, плету сіті для риби й сильця для кролів. Я ніколи не сиджу згорнувши руки. А тепер, друзі, вип'ємо! Гімнасте, дай-но мені каштанів! Смакота! За ваше здоров'я, друзі!
Повечерявши, всі стали радитися, що робити далі. Врешті надумали: під північ вирушити на вивідки, а перед тим відпочити.
Гаргантюа ліг, але не міг склепити очей — сон од нього тікав.
Брат Жан, помітивши, що Гаргантюа не спить, обізвався:
— Ніколи так не змагає мене сон, як на проповіді чи на молитві. Тож послухайте мене: нумо співати разом псалми — і ви, їй-богу, не зчуєтесь, як поснете.
Гаргантюа залюбки на це погодився. І не встигли вони проспівати першого псалма, як заснули міцним сном.
Брат Жан, прокинувшись під північ — він звик уставати в цей час до утрені,— сказав:
— Щоб я згинув, щоб я пропав, коли мені не хочеться їсти! Я уклав угоду із своїм апетитом. Він при-сягнувся лягати спати разом зі мною і разом зі мною прокидатись. Оце він прокинувся і вимагає свого!
— Битий ти'жак, любий,мій ченчику! — мовив По-нократ.— Круг пальця тебе не обведеш!
— Яке їхало, таке й здибало,— відповів брат Жан.— Ну, друзі, під'їмо?
Принесли величезні таці з печенею й смажениною і миски з масною юшкою, в якій були намочені скибочки хліба.
Любо було дивитися, як наминав страви брат Жан! Дехто з друзів Гаргантюа теж сів до столу, а дехто ні — не хотілося їсти. Потім усі почали лаштуватися в путь і вбиратись у бойові обладунки. Брата Жана теж убрали як вояка, хоч він спершу огинався і кричав, що йому і в сутані добре — черево прикрите, а для нападу чудово придасться поперечка від хреста.
Та згодом, щоб не образити Гаргантюа і його друзів, брат Жан погодився убратись в обладунок, навіть шолом на голову натягнув. Почепивши на пояс булатного меча, чернець сів на прудконогого неаполітанського коня й сказав, що він готовий виступати.
У путь вирушили Гаргантюа, Гімнаст, Евдемон, брат Жан і з ними двадцять п'ять найхоробріших та найвірніших слуг Грангузье, всі в шоломах та в кольчугах, усі верхи на добрих конях, усі озброєні міцними списами. На кожному коні сиділо по двоє вершників: слуга, що правив конем, і стрілець.
РОЗДІЛ XIV
Про те, як брат Жан надихав своїх товаришів і як він завис на дереві
Отак сміливі оборонці вирушили в бойовий похід. По дорозі вони обговорювали, як будуть воювати: коли наступатимуть, коли приймуть бій, коли — якщо буде треба — відступатимуть. Перед у розмові вів брат Жан. Він і на мить не стуляв рота.
— Зі мною вам нічого боятися! — просторікував він.— Я поведу вас несхибним шляхом. З нами бог і святий Бенедикт І Коли б я був такий само дужий, як хоробрий, то всіх ворогів-супостатів — бодай би їх по-корчило! — обскуб, мов тих качок! Я не боюся нічого, хіба що гарматного вогню. Щоправда, один паламар із нашого монастиря дав мені молитву — вона-бо охороняє людей од усякої вогнепальної зброї — та нащо мені та молитва, коли я в неї й на дещицю не вірю? А вірю я в свою поперечку. Зброя — всім зброям зброя! І нападати є з чим, і захищатись є чим! Дивіться мені — якщо хтось із вас накиває п'ятами, то я, їй же богу, наставлю його замість себе ченцем і вберу в свою сутану! Хіба ви не знаєте, що сутана допомагає страхополохам? Ви чули про хорта пана де Мерлі? Якось на ловах він злякався й підібгав хвоста. То пан де Мерлі накинув на нього чернечу сутану. Відтоді хорт не проґавив жодного лиса, жодного зайця!.. Ну, вперед, мої друзі, хутчій уперед! Поганяйте коней! Відважному — короткий меч! Більше одного разу не помреш І
Отак патякаючи, брат Жан їхав собі на своєму коні й не дивився ні праворуч, ні ліворуч, ні вниз, ні вгору. А даремно! Коли він проїжджав під старим крислатим горіхом, забороло його шолома зачепилося за зламану гілку. Чернець, цього не завваживши, підострожив коня. Норовистий огир, стрибнув уперед. Брат Жан випустив повід і схопився за гілку, а кінь у цю саму мить із-під нього вирвався. Брат Жан завис на гілці.
Евдемон перший це помітив і мовив до Гаргантюа:
— Ви тільки гляньте на цього завислого Авессалома! 43
Гаргантюа повернув коня, під'їхав до горіха, якусь хвилину дивився на ченця, а потім сказав:
— Ні, Евдемоне, брат Жан висить не так, як Авессалом. Той зачепився чуприною, а в ченця голова поголена. Його тримають вуха.
— Допоможіть мені, зніміть мене! — втративши терпець, заволав брат Жан.— Чого ви баритесь? Довго ще отак мені висіти? Ах ви ж невірні!
— Та вгомонися, братчику! — сказав Гімнаст.— Не теліпай ногами, не шарпайся. Зараз я тебе зніму. Дуже гарний з тебе ченчик! Дуже ти мені до серця прийшовся!
І Гімнаст заспівав:
Як у келії чернець — Він не вартий двох яєць, А як вирушив в дорогу — Вартий десяти, їй-богу!
— Бачив я на своєму віку чи не півсотні вішальників, проте жоден не теліпався на дереві так зграбно, як ти! Якби я був такий зграбний, то залюбки провисів би на дереві все своє життя!
— Та годі вже баляси точити! — відчайдушно крикнув брат Жан.— Поможи мені заради господа нашого милосердного, як не хочеш помогти заради когось іншого! Ну, начувайся, підступнику! Сутаною своєю присягаюсь — ти про це пошкодуєш! Рятуйте, люди добрі!
Гімнаст зліз із коня, видерся на горіх, однією рукою взяв брата Жана під пахви, а другою відчепив забороло від гілки.
Брат Жан гепнувся на землю, мов стиглий плід, а слідом за ним легко зіскочив Гімнаст.
Звівшись на ноги, брат Жан став квапливо роздягатися. Скинув із себе панцир, жбурнув у кущі шолом. Лишившись у самій сутані, взяв поперечку від хреста і сів на коня, якого встиг перейняти Евдемон.
Гаргантюа, його друзі, слуги та стрільці теж посідали на коней і, добродушно посміюючись з брата Жана, рушили далі.
РОЗДІЛ XV
Про те, як Гаргантюа розбив Пікрохолів загін
Повернувшись до фортеці Ла-Рош-Клермо, Пікро-холеві вояки розповіли королю, що на них напали чорти. Пікрохоль, почувши це, розлютився до краю. Він звелів скликати раду; рада засідала всю ніч. Бешке-тон і Хвальконю, першими взявши слово, заявили, що Пікрохоль — найхоробріший і наймогутніший з усіх королів, тож йому до снаги розбити не одного, а всіх чортів пекла, якщо тільки ті зважаться напасти,— і своїми лестощами геть забили Пікрохолеві баки.