'Дзендзі раптом почув свій голос, що уриває мовчанку й каже:
— Тебе бентежить щось інше. — Він мав на увазі, що її гнітить щось особисте, а не ця халепа.
— Hi,— відповіла вона. І в цьому полягала ще одна особливість великого мозку: без ніяких вагань він робив таке, на що "Мандаракс" був просто нездатний; мозок брехав і знову брехав.
— Тебе вже цілий тиждень щось турбує,— мовив він. — Чого ти не скажеш усе відверто? В чому справа?
— Ні в чому,— відповіла Хісако. Ну який сенс чотирнадцять років спілкуватися з таким комп'ютером, коли ніколи не знаєш — правду він каже чи ні?
Вони розмовляли по-японському, а не тією ідіоматичною американо-англійською мовою мільйоннорічної давності, якою користуюсь я в цій розповіді. До речі, 'Дзендзі весь час перекладав "Мандаракса" з руки в руку і, не маючи, звісно, такого наміру, мимоволі примусив його дублювати всю їхню бесіду мовою індіанців навахо.
— Що ж,— сказала нарешті Хісако,— як хочеш дізнатися, про що йдеться, то слухай. Якось у Юкатані я бавилася з "Мандараксом" на "Ому" — то була стометрова Макінтошева яхта. Ти тоді раз у раз пірнав по затонулий скарб.
'Макінтош і справді посилав 'Дзендзі, хоча той ледве вмів плавати, з аквалангом на сорокаметрову глибину забирати з іспанської галери битий посуд та гарматні ядра. 'Макінтош і свою сліпу дочку Селіну змушував пірнати, прив'язуючи її за руку до себе триметровою нейлоновою струною.
— Я тоді випадково виявила, що "Мандаракс" може таке, про що ти чомусь забув мені сказати,— вела далі Хісако. — Хочеш знати, що саме?
— Ні, не хочу,— відказав 'Дзендзі. Тепер брехати була його черга.
— "Мандаракс", виявляється, прекрасно навчає мистецтва аранжувати квіти. — Саме цим завжди пишалася Хісако. Та її почуття власної гідності було глибоко вражене: ця маленька чорна коробка вміє не лише навчати того самого, що й вона, Хісако, а робить це на тисячі різних мов.
— Я збирався розповісти тобі про це. Мав розповісти,— відповів 'Дзендзі. Це була ще одна брехня, а те, як Хісако дізналася, що "Мандаракс" володіє ікебаною, було просто неймовірним — як, скажімо, те, коли б вона вгадала цифрову комбінацію до банківського сейфа. Вона вельми неохоче вчилася користуватись "Мандараксом" і до самої смерті так його до ладу й не освоїла. Але, безладно натискуючи кнопки там, на "Ому", вона раптом усвідомила, що "Мандаракс" утовкмачує їй: найкрасивіші комбінації квітів мають один, два чи, щонайбільше, три елементи. Якщо елементів три, повчав "Мандаракс", то всі вони або принаймні два з них можуть бути однакові, але всі три не мають бути різні ні в якому разі. "Мандаракс" розповів їй про співвідношення між висотою різних елементів у комбінаціях, а також між елементами та висотою й діаметром вазонів, ваз та кошиків.
Ікебану, виявляється, так само легко закодувати, як і сучасну медичну практику.
Дзендзі Хірогуті сам не навчав "Мандаракса" ікебани або якихось інших знань. Це робили його підлеглі. Той із них, котрий навчав "Мандаракса" ікебани, просто походив з магнітофоном на славнозвісні курси, де ікебану викладала Хісако, а потім "стиснув" її уроки.
Дзендзі пояснив Хісако, що навчив "Мандаракса" ікебани з метою зробити приємний сюрприз місіс Онассіс,— він, мовляв, мав намір подарувати їй комп'ютер останнього вечора під час "Круїзу віку до витоків природи".
— Я робив це для неї,— сказав він. — Вона, кажуть, велика шанувальниця краси.
Це була якраз правда, та Хісако все одно йому не повірила. Ось як воно діялося в тому далекому й паскудному 1986 році: ніхто нікому вже не вірив, бо брехня просякла все навколо.
— О, звісно,— мовила Хісако,— я певна, ти зробив це для місіс Онассіс і заразом на честь своєї дружини. Ти знайшов мені місце серед безсмертних. — Вона мала на увазі тих нудних мислителів, яких "Мандаракс" умів цитувати.
Тепер Хісако справді розгнівалась і хотіла принизити його досягнення — як він, на її думку, принизив її власні.
— Я, мабуть, страшенно дурна,— сказала вона, і "Мандаракс" умить переклав цю її заяву на мову навахо. — Непростиме багато часу минуло, доки я нарешті зрозуміла, скільки зневаги до решти людей у тому, що ти робиш. Ти, 'докторе Хірогуті,— вела Хісако далі,— гадаєш, нібито всі, крім тебе, тільки займають місце на цій планеті. До того ж ми, на твою думку, здіймаємо надто багато галасу, марнуємо цінні природні ресурси, маємо зайвих дітей і залишаємо навкруги сміття. Було б куди краще, якби ті нечисленні й нескладні послуги, які ми спроможні робити для таких, як ти, взяли на себе машини. Оцей чудовий "Мандаракс", яким ти зараз почісуєш вухо,— що він таке, як не виправдання для самозакоханих негідників, щоб ніколи не платити належне чи хоча б дякувати людським істотам за знання мов, чи математики, чи історії, чи медицини, чи літератури, чи ікебани, чи чогось іще?
Я вже давав своє тлумачення причини тієї манії, з якою тоді навчали машини та прилади робити все за людей — таки справді все. Просто хочу додати, що мій батько, письменник-фантаст, видав колись роман про чоловіка, з якого всі насміхалися: він, бачте, створював роботів-спортсменів. Його гравець у гольф щоразу влучав у ямку, робот-баскетболіст казна-звідки попадав у кошик, тенісист завжди вигравав із подачі очко і таке інше.
Спочатку люди не бачили в тих роботах ніякої користі, і дружина винахідника покинула його,— так, до речі, було і з моїм батьком,— а діти намагалися здати його до божевільні. Та раптом чоловік сповістив газети, що його роботи можуть рекламувати автомобілі, пиво, леза, годинники, парфуми — будь-що. Він розбагатів, як писав мій батько, бо багато спортсменів прагнули бути точнісінько такими, як ті роботи.
І не питайте мене чому.
15
Тим часом Ендрю Макінтош сидів у кімнаті своєї сліпої дочки й чекав на телефонний дзвінок, який мав принести йому добрі вісті. Вже потім він хотів поділитися тими вістями з подружжям Хірогуті. Макінтош пристойно володів іспанською і цілих півдня розмовляв по телефону то з власним офісом на острові Манхеттен, то з переляканими еквадорцями — фінансистами та урядовцями. Він залагоджував свої справи в доччиній кімнаті, бо хотів, щоб вона чула його розмови. Вони були дуже близькі між собою. Селіна не знала матері — та померла під час пологів.