Наїзди поляків на Росію під начальством Чалого довели, що поляки придбали собі доброго союзника. В одну з таких експедицій Чалий повів свій загін у запорозький Гард, розорив там запорозький стан, захопив їхню похідну церкву і зруйнував самий Гард (греблі, створені для ловлі риби). У Польщі на переможця чекала нагорода — дарунок особливого маєтку у родове володіння, зате у Запорожжі все більше й більше закипала злість козаків проти їхнього зрадника. Таким чином Чалий зробився польським поміщиком, володарем села Рубані.
Запорожці обурилися, дізнавшись, що Гард зруйнований не поляками, а Чалим. Треба було за всяку ціну зничтожити ренегата, який так жорстоко познущався з своєї батьківщини. Мало того, Чалий одного разу зневажив Запорожжя і тим, що, за переказами, запросив запорожців у свати до свого собаки, якій була кличка "Слимак". У пісні про Чалого, записаній М. І. Костомаровим 1844 року на Волині і вміщеній в нашому "Малорусском литературном сборнике", говориться, що коли козаки обманом взяли Саву Чалого у Немирові і карали його смертю, то примовляли:
Отсе ж тобі, пане Саво, за твої ужитки,
Щоб не кликав у куми до сучки Улитки!
Взагалі поетичні легенди про помсту запорожців Чалому і про смерть цього народного героя у вищій мірі сповнені драматизму. Коли козаки отримали звістку про розбійницький напад Чалого на запорозький Гард, вони зібралися на раду, аби вирішити, що їм роботи. Всі прийшли на раду, не прийшов тільки старий Чалий, батько Сави.
От і зібралися запорожці, у раду схожали:
За походи, туди-сюди проміж себе рахували.
Усі прийшли, усі прийшли, одного нема.
— "Ой чом же тебе, батьку Чалий, у раді нема?"
— "Ой чого ж то мені, панове, у раду ходити?
Що хочете мого сина Саву навіки згубити,
Хоч він став собі до ляхів, та все ж синку милий".
Чом ти став та до нас, такий став спесивий?
Ой спесивий не спесивий — пани кажуть — Сава,
Та недобра, зурівочна стала його слава.
Що не тілько, що пан Сава церкву руйнує:
І з бісами став за право — барзо знахарує.
Отже, самі запорожці були переконані, що Чалий знається з дияволом, що він "знахарує". Таку людину у запорожців називали "характерником": про нього казали, що він "знає". Таку людину нелегко було знищити, і тому проти надприродної сили потрібні були і надприродні засоби, потрібен був інший "характерник". Таким виявився запорожець Гнат Голий або Гнатко. Пісня говорить, що запорожці дорікали старому Чалому за те, що його син жорстоко поводиться з полоненими запорожцями, водить їх у "залізах":
Ой чи бачиш, старий Чалий, що син Сава робить:
Як піймає запорожців — у кайданах водить…
Старий каже, що хотів би побувати у Польщі, побачити сина — можливо, він і допоміг би справі:
Коли б мені, милі браття, в Польщі побувати,
В Польщі, в Польщі побувати, Саву повидати…
Козаки відповідають:
Та не май його старий Чалий, — всею Січчю взяти…
На раді вирішили віддати цю справу Гнатові Голому. Голий був великий "характерник", та ще сильніш за нього був Сава Чалий. Про Чалого казали у народі, що він так заворожив себе чарами і заклинаннями, що його не можна було інакше захопити, як тільки у такому разі, коли ворог його однією ногою стоятиме на польській землі, а другою на запорозькій. Це знав Гнат Голий і вжив заходів. При описуванні похода на Польщу, один варіант пісні, записаної п. Костомаровим у полтавській губернії, говорить, що у Гната була:
Одна нога у сап'янці, а другая боса.
Це значить, що Гнат поклав собі в один чобіт запорозької землі, а другу розбив і босоніж ступав по польській землі з побоювання, що на чоботі могла лишитися крихта землі запорозької.
Однак, незважаючи на усі ці перестороги, у перший похід Чалого не змогли захопити. Без сумніву Чалого попередили про похід запорожців проти нього, а поляки вдало відбили їх напад, отже Голий був змушений тікати із своїми товаришами. Волинська пісня у збірнику п. Костомарова так говорить про перший похід Голого:
Та ще ж не світ, та ще ж не світ, та ще ж не світає,
Та вже ж Гнатко з кравчиною коника сідлає,
Посідлали кониченьки, стали меду пити —
Стали ляхи, вражі сини, у вікна палити.
Ой обмахнулись два ляшеньки навхресть шабельками,
Утік Гнатко з кравчиною попід рученьками,
Та пішов Гнатко з кравчиною понад Богом (Бугом?) тихо:
Ой нікому наказати — буде Саві лихо!
Другий похід Голого був вдалішим, ніж перший. Козаки приїхали до Чалого у той час, коли його не було вдома — він був у Немирові на обіді в якогось пана. Під час обіду прискакав до нього з дому гонець із звісткою, що дома щось негаразд, що біля садиби починають снувати якісь підозрілі особи. Пісня говорить:
Ой був Сава в Немирові в ляха на обіді,
Він не знає, не гадає о своїй гіркій біді.
"Та чомусь мені, милі браття, мед-вино не п'ється,
Гдесь на мене молодого бідонька кладеться".
Коли приїхав до нього посланець з дому і сказав про загрожуючу небезпеку, Чалий почав хвалитися своїм військом:
— "А що ти тут, Хомку? Чи все гаразд дома?"
— "Протоптана, пане, стежка до вашого дворка.
Та все гаразд, та все гаразд, усе хорошенько —
Споглядають гайдамаки з-за гори частенько:
От то лихо! Виглядають! Я ж їх не боюся,
Хіба ж нема в мене війська — я не забарюся".
Хоч варіанти пісень про Чалого різняться між собою у подробицях і деяких висловах, однак взагалі вони схожі і доповнюють один одного. По всьому видно, що Сава користувався великою популярністю. Про нього співають по всій Малоросії. Його знають навіть в Австрії, у Галицькій Русі — навіть туди докотилася його слава. У народа свої герої в історії і свої діячі, яким він співчуває, а інших героїв він ніколи й знати не хоче. Народ пам’ятає тих, хто мав активне стикання з його життям і діяли нерідко разом, пліч-о-пліч, і рідко пам’ятає тих, кого ми називаємо історичними діячами, як поміж благодійників людства, так і поміж його ворогів та історичних злочинців, яких — тільки під іншим іменем — було чимало. Для історика необхідно мати на увазі народний погляд на своє минуле, і він не повинен обминати ті історичні факти, які загубила історія і які зберіг народ у своїй пам’яті.
Сава Чалий є одним з таких народних діячів, яких він удостоїв своєї пам’яті, тому що справа народу і справа цих діячів мали спільне: народ пам’ятає гайдамаків, тому що вони були його дітища.