З'явився кельнер із жаб'ячими ніжками й салатом для Лейна. Френні машинально глянула на нього. Він і собі поглянув на її неторкнутий сандвіч з курчам і спитав, чи молода леді часом не хотіла б замовити чогось іншого. Френні подякувала й відмовилась.
— Просто я повільно їм,— сказала вона.
Кельнер, немолода вже людина, здавалось, помітив її блідість та спітніле чоло, вклонився і відійшов.
— Може, ти скористаєшся цим? — несподівано запропонував Лейн. Він тримав у руці акуратно згорнутий білий носовик. Голос його бринів співчутливо й лагідно, всупереч настійливому намаганню надати йому холодного, ділового тону.
— Але навіщо мені хустинка?
— Ти пітнієш. Тобто у тебе трохи спітніло чоло.
— Справді? Який жах! Вибач...— Френні розщібнула свою торбинку і почала гарячково в ній порпатись.— Десь тут у мене полотняна хустинка.
— Ради бога, візьми мою. Яка, в біса, різниця?
— Ні. Я-люблю твій носовичок і не стану витирати ним свій піт,— відповіла Френні. її торбинка була напхом напхана. Для зручності вона почала викладати деякі речі на скатертину, ліворуч від тарілки з непочатим сандвічем.— [259]
— Ось вона,— нарешті сказала дівчина. Подивилась у Дзеркальце пудрениці й швидким легеньким рухом витерла чоло хустинкою.— О боже! Справжня мара. І як ти тільки мене терпиш?
— Що то за книжка? — поцікавився Лейн.
Френні мало не підскочила. Вона поглянула на столик, де височіла безладна купка речей з торбинки.— Яка книжка? — перепитала вона.— А-а, оця? — Вона схопила оправлений полотном томик і вкинула його назад у торбинку.— Пусте, книжечка, я взяла її почитати в потязі.
— Дозволь поглянути. Про що вона?
Френні ніби й не чула його. Вона знову відкрила пудреницю і кинула ще один швидкий погляд у люстерко.
— О боже! — зітхнула. Потім швидко склала назад у торбинку дріб'язок, щойно викладений на стіл,— пудреницю, гаманець, рахунок з пральні, зубну щіточку, пачечку аспірину і позолочену паличку розмішувати напої.— Не знаю, чому я завжди ношу з собою цю дурну паличку,— буркнула вона.— Мені подарував її один недоумок на день народження ще першого року в коледжі. Він вважав, що це чудовий символічний подарунок, і не зводив очей з мого обличчя, коли я розгортала пакуночок. Уже стільки разів збиралась викинути цю паличку, але так і не змогла. Заберу, певно, і в домовину.— На хвильку Френні замислилась.— Він блаженно всміхався і казав, що мені щаститиме у всьому, якщо я не розлучатимуся з нею.
Лейн узявся до жаб'ячих ніжок.
— Ти так і не відповіла, що то за книжка. Секрет якийсь абощо?
— Ота книжечка, у моїй сумочці? — перепитала Френні. Вона спостерігала, як Лейн розрізує жаб'ячі ніжки. Потім узяла сигарету з пачки на столику й запалила.— Власне, я не знаю,— мовила вона,— звичайна книжечка, називається "Шлях прочанина".— Якусь мить Френні дивилась, як Лейн їсть.— Я взяла її у бібліотеці. Викладач, що читає нам курс порівняльної історії релігій, якось, здається, згадав про неї.— Френні затягнулася сигаретою.— Вона вже в мене кілька тижнів. Я все забуваю повернути її.
— А хто її написав?
— Не знаю,— недбало відповіла Френні.— Здається, якийсь російський селянин.— Вона далі спостерігала, як Лейн їсть жаб'ячі ніжки.— Він ніде не згадує свого імені. Протягом усієї розповіді ми так і не довідуємось, як зовуть автора. Єдине, що він говорить про себе, це те, що він селянин, що. йому тридцять три роки і що йому всохла рука. [260]
— І ще У нього вмерла жінка. Дія відбувається в дев'ятнадцятому столітті.
Лейн облишив жаб і скупчив усю свою увагу на салаті.
— Чи та книжка чогось варта? Про що він пише?
— Не знаю. Дивна книжка. Тобто насамперед це книжка релігійна. Напевно, вона б тобі здалася наскрізь пройнятою фанатизмом, але насправді це зовсім не так. Починається все з того, що той селянин — прочанин — хоче збагнути слова святого письма про те, що людина мусить безнастанно молитись. Ти розумієш? Без перерви! Це десь у Листі до Фессалонікійців чи десь-інде, не пам'ятаю докладніше. Отже, він рушає пішки по Росії і шукає когось, хто пояснив би йому, як молитись безнастанно. І якими словами слід молитись.— Здавалося, Френні надзвичайно зацікавлена тим, як Лейн розчленовує жаб'ячі ніжки. Говорячи, вона не зводила очей з тарілки Лейна.— Він не брав із собою в дорогу нічого, крім торбини з хлібом та сіллю. Зрештою він зустрічає людину, яку називає "старцем" — це людина надзвичайно високого релігійного духу. Той старець розповідає прочанинові про книжку "Філокалія". Очевидно, її написала група ченців, завзятих поборників віри, які рекомендують просто-таки дивовижний спосіб молитися.
— Щоб знали, як скакати,— звернувся Лейн до наступної пари жаб'ячих ніжок.
— Словом, прочанин вчиться молитись так, як пропонують ті вельми містичні особи, і слід сказати, після тривалих вправлянь опанував цей метод досконало і таке інше. Потім він продовжує свої мандри по Росії, зустрічає багато справді непересічних людей і розповідає їм, як молитись у той особливий спосіб. Оце, власне, і все, що є в тій книжці.
— Мені дуже прикро, але мушу попередити, що від мене тхнутиме часником,— сказав Лейн.
— В якусь із мандрівок він зустрічає одне подружжя, яке я полюбила так, як зроду не любила нікого з книжкових героїв,— вела далі Френні.— Йде він собі сільською вулицею з торбиною за плечима, коли це вибігають двійко худеньких діточок і гукають: "Любий старче! Любий старче! Ходи до нашої хати. Наша мама дуже любить старців!" Тож він іде за дітьми, аж і справді — їх радо вітає мати, премила людина, сама знімає з його ніг старі брудні постоли і пригощає склянкою чаю. Потім повертається додому батько, що, виявляється, теж любить старців, і вони всі [261] гуртом сідають обідати. За обідом пілігрим питає, що, то за жінки сидять за столом. Господар пояснює йому, що то служниці, але вони завжди обідають разом з ним та його дружиною, бо вони їхні сестри у Христі.— Френні раптом випросталась трохи в кріслі й додала: — Мені дуже сподобалося, що пілігрим спитав, що то за жінки за столом.— Дивилась, як Лейн намащує хліб маслом.— Ну, після вечері пілігрим лишився у них на ночівлю, засидівшись допізна з господарем за балачкою про той спосіб молитися безперервно. Прочанин навчав його, як це робити. А другого дня вранці він пустився знову в— дорогу. Далі починаються нові пригоди. Він зустрічав ще дуже багато різних людей — і всіх навчав, як треба молитись у той особливий спосіб.