Френні

Страница 2 из 10

Джером Дэвид Сэлинджер

Френні одна з перших вийшла з потяга, з вагона, що зупинився далеко на північному кінці перону. Лейн відразу помітив її, і хоч волів би не виказувати своїх почуттів, його правиця зрадливо метнулась угору, вітаючи дівчину. Френні побачила цей жест і самого Лейна і. радо замахала рукою у відповідь. На ній було єнотове хутерко, і Лейн, [244] швидко йдучи їй назустріч з нерухомим обличчям, подумав з таємною радістю, що серед усіх на цьому пероні лише він один справді знає цю шубку. Йому згадалось, як колись у взятому напрокат авто вони довго цілувалися з Френні, й він цілував також і шубку, ніби вона була невід'ємна від її особи і так само варта була пестощів.

— Лейне! — привітала його радісно Френні. Вона не належала до тих, хто криється зі своїми почуттями. Кинулась до нього, обвила руками шию і поцілувала. Це був типовий вокзально-перонний поцілунок, поривчастий і недовгий, ніби вона тільки торкнулася чолом чола, та й годі.— Ти одержав мого листа? — спитала Френні й додала майже на одному подихові.— Ти замерз, бідолашко. Чому ти не почекав усередині? Чи ти одержав листа?

— Якого листа? — спитав Лейн, беручи її валізку. Валізка була темно-синьої барви, обшита білою шкірою,— такі самі були в багатьох пасажирів, що саме виходили з потяга.

— Не одержав? Я надіслала ще в середу. О боже І Я навіть сама занесла його на пошту.

— А-а, цього листа? Так, одержав. Більше немає в тебе багажу? А що це за книжка?

Френні поглянула вниз, на свою ліву руку, в якій вона тримала томик, оправлений у світло-зелене полотно.

— Оця? Така собі книжечка,— відповіла вона. Розщібнула торбинку й запхала туди томик, йдучи слідом за Лейном довгим пероном до зупинки таксі. Вона взяла Лейна під руку і підтримувала розмову майже без його участі. Спочатку згадала про сукню у валізі, яку треба буде добре випрасувати. Потім сказала, що купила пречудову маленьку праску, зовсім іграшкову, але забула взяти з собою. Сказала також, що у потязі помітила лише трьох знайомих дівчат — Марту Фаррар, Тіппі Тіббетт і Елінор, її прізвища не пам'ятає, з якою вона кілька років тому в Екзетері чи десь-інде мешкала в одному пансіонаті. Решта дівчат у поїзді, за її припущеннями, були з коледжу Сміта, за винятком двох із Вассару й однієї — не інакше як з Беннінгтона чи з коледжу Сари Лоуренс. Та, що з Беннінгтона чи з коледжу Сари Лоуренс, проводила в туалеті стільки часу, ніби збиралася створити там шедевр живопису або скульптуру, а може, тому, що в неї під сукнею було спортивне трико. Лейн, ідучи досить швидко, сказав, що, на жаль, йому не вдалося замовити для Френні кімнати в Крофт-Хаузі — це справа безнадійна,— але він знайшов для неї гарний і затишний притулок. Готелик [245] маленький, але чистий і все таке, напевно, їй сподобається, сказав він, і відразу ж Френні уявила собі білий дерев'яний будинок і трьох незнайомих дівчат в одній кімнаті. Та, що зайде туди першою, займе горбкувату канапу, а двом іншим доведеться ділити двоспальне ліжко з якимось зовсім фантастичним матрацом.

— Чудово,— мовила вона з ентузіазмом. Часом їй збіса важко бувало приховати роздратування, яке викликала в неї чоловіча тупість, і Лейнова зокрема. їй згадалась дощова ніч у Нью-Йорку, коли вони вийшли з театру і Лейн у раптовому безглуздому пориві любові до свого ближнього дозволив якомусь жахливому типові у смокінгу забрати в нього з-під носа таксі. Тоді це не дуже її обурило — боже мій, можна тільки поспівчувати чоловікові, зобов'язаному під зливою ловити таксі для дами,— але їй запам'ятався Лейнів погляд — жахливий, ворожий погляд, який він кинув на неї, повернувшися з нічим на тротуар. Відчуваючи себе ніби винною від того, що думала про цей випадок та інші подібні, вона з удаваною ніжністю ледь потиснула Лейнову руку. Обоє сіли в таксі. Темно-сипя валіза, обшита білою шкірою, знайшла собі місце спереду, біля водія.

— Залишимо твою валізу там, де ти житимеш,— просто кинемо на підлозі в кімнаті й відразу ж поїдемо на ленч,— мовив Лейн.— Я помираю з голоду.— Він нахилився вперед і назвав водієві адресу.

— Я така рада, що бачу тебе знову,— сказала Френні, коли машина рушила.— Скучила за тобою.— Ледве вимовивши ці слова, вона зрозуміла, що говорить неправду, і, знову відчувши себе винною, взяла його руку й ніжно, але міцно сплела свої пальці з Лейновими.

Десь через годину обоє сиділи за окремим столиком у ресторані Сіклера, розташованому в середмісті. Тут любили збиратися студенти, а надто ті, що претендували на певний інтелектуальний рівень,— студенти такого типу, якби вони вчились у Йєлі чи в Прінстоні, ніби ненароком обминали б зі своїми приятельками ресторани Морі та Кроніна. Можна сказати, що лише в ресторані Сіклера, єдиному ресторані в місті, біфштекси не були "отакенні завтовшки" — при цьому вказівний палець відводився від великого на цілий дюйм.

Сіклер славився слимаками. Студентські парочкп замовляли у Сіклера або два салати, або не замовляли жодного, бо звичайно салати тут приправляли часником. Френні і [246] Лейн замовили мартіні. Коли його подали, на десять. чи п'ятнадцять хвилин раніше за все інше, Лейн пригубив свою склянку, а тоді відхилився на спинку крісла й окинув поглядом залу з відчуттям майже фізичного задоволення. Він почував себе на своєму місці (тут ні в кого не могло бути ніяких сумнівів) ї в товаристві дівчини, якій нічим не дорікнеш,— вона не лише рідкісна красуня, а й, що не менш важливо, не належала до тих, хто вічно ходить у кашеміровому светрі та фланелевій спідничці. Френні помітила цей вираз у Лейна і розгадала його непохибно. Але відразу ж, керуючись давньою угодою, укладеною з собою, звинуватила саму себе в такій недобрій проникливості й постановила надалі слухати Лейна з удаваною уважністю й зацікавленням.

Лейн говорив тепер, як той, хто вже добрі чверть години володів увагою слухача, певний, що виголошує непохитні істини.

— Я маю на увазі,— говорив він,— що йому, грубо кажучи, бракує чоловічої снаги. Ти мене розумієш? — Він картинно нахилився вперед, до своєї уважної аудиторії в особі Френні, поклавши долоні на столик обабіч своєї склянки з мартіні.