ФРЕДЕРІК. У мене постійно було таке відчуття, що я зустрічаю живіт, а ззаду до нього причеплена жінка. Отже, Піпле, коли нам чекати цього маленького республіканця?
ПІПЛЕ. У січні. Мені б хотілося, щоб це було 21 січня, у день смерті Людовика XVI, це принесе йому успіх. Ми назвемо його Робесп'єром. (Пауза). Можна мені впустити ту дівчину, яка хоче зустрітися з вами?
ФРЕДЕРІК. Прошу!
Піпле виходить і впускає Береніку. Фредерік зустрічає Береніку із розпростертими обіймами.
ФРЕДЕРІК. Скажіть мені щось хороше! Трохи одеколону, трохи лондонського оцту і добрячу порцію компліментів — ось що мені потрібно після вистави. Вам сподобалась п'єса?
БЕРЕНІКА. У цій п'єсі мені сподобалися ви.
ФРЕДЕРІК. П'єса чудова. Завше треба відділяти головне від випадкового. (Пауза). А мої колеги?
БЕРЕНІКА. Я менше звертала увагу.
ФРЕДЕРІК. Вона надзвичайна.
БЕРЕНІКА. Окрім панни Жорж, яка у своєму регістрі була чудовою.
ФРЕДЕРІК. "У своєму регістрі"… вона надзвичайна. (Пауза). А Манірниця?
БЕРЕНІКА. Дуже гарна. Іноді потрапляє в тон.
ФРЕДЕРІК. "Іноді"… вона чудова. (Пауза). А молоді? Ці псевдо-молоді герої-коханці, які зовсім не герої і недовго лишаються молодими?
БЕРЕНІКА. Їх я навіть не помітила.
ФРЕДЕРІК. Вона — дивовижна. (Пауза). Ну а я? Я! Ви розповіли мені про всіх, окрім мене.
БЕРЕНІКА. Ви примусили мене плакати.
ФРЕДЕРІК. Вона — надзвичайна. (Пауза, раптово стривожено). Але ж ви також і сміялися?
БЕРЕНІКА. Так, і чимало, ясна річ.
ФРЕДЕРІК (громовим голосом). Ясна річ… але ж я нічого про це не знаю: ви мені нічого не кажете! (Пауза). Чи вам було зручно сидіти? Приємна ложа, правда? Ви в ній бували?
БЕРЕНІКА. Ні.
Він весело на неї дивиться. Вона намагається приховати те, що їй трохи ніяково.
БЕРЕНІКА. До речі, я вам дякую за це. Я ніколи не бачила виставу так близько.
Він регоче.
ФРЕДЕРІК. Добре! Отже, я беру вас під своє крило і буду вас готувати.
БЕРЕНІКА. Але…
ФРЕДЕРІК. Треба працювати, моя маленька, не можна втрачати час. (Наближається до неї, спокусник і спокушений водночас). Ви надто гарні, панночко. Із такою зовнішністю ніколи не повірять, що ви вмієте грати комедію.
БЕРЕНІКА (червоніє). Тоді…
ФРЕДЕРІК. Попереджаю вас. Якщо я влаштую вам дебют, усі вирішать, що ви… моя нова коханка.
Береніка регоче, потім опановує себе і скромно опускає очі.
БЕРЕНІКА. Але мені це подобається.
ФРЕДЕРІК (зворушений). Щоб таке казали?
БЕРЕНІКА (ніжно). Щоб у це повірили. (Пауза. Фредерік дивиться на неї схвильовано. Вона сміливішає і додає). Немає диму без вогню…
ФРЕДЕРІК (захоплений, жартівливо). Тільки не кличте пожежників! (Знімає свого черевика і протягує їй). Тримайте.
БЕРЕНІКА. Що це таке?
ФРЕДЕРІК. Знак, аби знайти мене. Приходьте у п'ятницю у "Фолі-Драматік", приміряйте цей котурн усім чоловікам театру, і той, хто зможе його взути, так, той єдиний, кому вдасться в ньому пройтися, і буде тим чоловіком, якого ви шукаєте.
Вона з радістю бере черевика.
ФРЕДЕРІК. Чи не хочете лишитися на хвилинку? Мені треба перевдягнутися у Фредеріка Леметра. Почекаєте?
БЕРЕНІКА. Так.
ФРЕДЕРІК (захоплений). Вона мене вже чекає.
Йде в туалетну кімнату. У цю мить у двері стукає граф Пієман і, не чекаючи, входить.
ПІЄМАН (гучним і рішучим голосом). Ви добре розумієте, що я нітрохи не хотів сюди вертатися, але я не бажаю лишати свої вірші в руках такої мерзенної істоти.
Побачивши Береніку, здивовано скрикує. Вона виглядає наляканою появою графа.
ПІЄМАН. Що? Панна Береніка?
БЕРЕНІКА. Тихіше! Благаю вас.
ПІЄМАН. Але що ви тут робите?
БЕРЕНІКА. Я не можу вам пояснити.
ПІЄМАН. І сама? У гримерці цього монстра?
БЕРЕНІКА (заспокоївшись). Зробіть мені таку ласку: забудьте про те, що ви мене бачили.
ПІЄМАН. Хіба це можливо? (Галантно вклоняється). Панно, я не бачив вас за кулісами "Фолі-Драматік" у середу 18 січня 1832 року.
БЕРЕНІКА (нападає). Я так само ніколи не одержувала тих шалених любовних листів, які ви посилали мені цілісіньке літо. (Він випростується, схвильований). Адже я ніколи їх не отримувала, так?
ПІЄМАН (блідий). Ніколи.
БЕРЕНІКА. Це така ж правда, як і те, що мене тут немає?
ПІЄМАН. Вас тут немає.
БЕРЕНІКА (прямуючи до виходу). До скорої зустрічі. Я дуже рада вас не бачити.
ПІЄМАН (бурмоче також ідучи). І я так само, панночко, так само.
Гримерка лишається порожньою. Фредерік у вечірньому костюмі виходить із туалетної кімнати.
ФРЕДЕРІК. Я проведу вас додому?
Помічає, що Береніки вже немає.
ФРЕДЕРІК. О! Пташка відлетіла. (Потирає руки). Це добрий знак. Вона вернеться завтра.
ЗАТЕМНЕННЯ
КАРТИНА П'ЯТА
Сцена "Фолі-Драматік" під час репетиції.
Заклопотаний Арель із підбитим оком розмовляє з помрежем.
АРЕЛЬ. Катастрофа, Антуане, страшенна катастрофа!
АНТУАН. Ваше око, пане Арелю?
АРЕЛЬ. Та ні! Я не розумію. Вітер змінив свій напрямок. Міністерство вишукує у нас бліх. Всі наші п'єси заборонені театральним відділом, усі, крім однієї.
АНТУАН. А що з оком?
АРЕЛЬ. Дай мені спокій! Я кажу тобі про театр. Ми не можемо поставити нічого з того, що запланували. Маємо права лише на нову п'єсу, тільки на одну.
Входить Фредерік.
ФРЕДЕРІК. Яку саме?
АРЕЛЬ (сердито, Фредеріку). А я вважав, що ви в найкращих стосунках із графом Пієманом.
ФРЕДЕРІК. Гірше не буває. Але не переймайся тим, мій добрий Арелю, у мене вовчий апетит до гри, і ніщо мене не зупинить. То на який же шедевр нам дали дозвіл?
АРЕЛЬ. "Постоялий двір Адре".
ФРЕДЕРІК. Овва…
АРЕЛЬ. Я примусив нашого лібреттиста попрацювати з автором, і стало значно краще.
ФРЕДЕРІК. Зробити щось із нічого — так творить один Господь Бог.
АРЕЛЬ (протягує йому рукопис). Тримайте.
ФРЕДЕРІК. Перегляну одним оком. До речі, а як твоє око?
АРЕЛЬ (уникає цю тему). Дуже добре, дуже добре.
ФРЕДЕРІК. Можеш лишити мені сцену вільною перед репетицією?
АРЕЛЬ. Я дам розпорядження.
Він виходить.
АНТУАН (дивиться, як він віддаляється). Він не схотів розповісти мені, звідкіля в нього синець під оком.
ФРЕДЕРІК. Я це знаю. Уяви собі, наш директор такий скупий, що впродовж двадцяти років, повертаючись додому, витирає ноги об килимок сусіда. А вчора сусід відчинив свої двері саме цієї миті. Сварка. Арель заперечує. Крик. Скандал. Фінгал.