Флорентіна

Страница 2 из 16

Джеймс Крюс

— О, твоя бабуня, як дівка,— гуде дядечко Гнавк.

— Ага,— щебече Флорентіна.— Щира правда. А як [237] почне розповідати бувальщини про шевця Шінкеля, то так ошелешить, що ну!

На цьому місці дядечко Гнавк завжди сміється. А надто вже тоді, як мала, худенька, мов скіпка, дівчинка одинадцяти років каже: "Так ошелешить, що ну!" В її устах ці слова звучать дуже кумедно.

Так чи інак, а Флорентіна, як їде, щоразу переповідає дядечкові Гнавкові останню бабусину бувальщину.

На жаль, бувальщини про шевця Шінкеля такі довгі, що на кінцевій зупинці трамваю здебільшого не стає ще кількох метрів, аби їх доказати. Тоді Флорентіна зіскакує на підніжку, з підніжки — на бруківку і вже звідти кричить:

— Наостанці швець Шінкель прив'язав чорта до лещат і так його налупешив, що той став, мов ягня. І пообіцяв шевцеві, що скільки житиме, йому не докучатиме. То швець Шінкель і відпустив його на волю. Чорт подався до пекла, і там його бабуся наклала йому на гулі пластир. До побачення, дядечку Гнавку!

Дядечко Гнавк зітхає:

— Бувай здорова, Флорентіно!

Та й усміхається собі; що не кажіть, а дівчинка йому до душі.

А з повного зібрання Флорентіниних творів можна довідатися, що й вона дуже любить дядечка Гнавка. Там є такий ось вірш:

ПІСНЯ ПРО ТРАМВАЙ

Я до жовтого трамваю

приворожена навік.

Водія там добре знаю —

що за славний чоловік!

Він так зі мною гомонить,

як татко мій, бува.

Його трамвай біжить-дзвенить

маршрутом тридцять "А". [238]

Серед міста я гукаю:

— Годі, дядечку, стоять!

Бо на жовтому трамваї

всюди перші проїздять.

Тоді сміється дядьо Гнавк,

як татко мій, бува.

А сам веде собі трамвай

маршрутом тридцять "А".

Торохчу, мов талалайка,

що аж дядечко притих:

— Чом це, дядю, ваш трамвайко

щозупинки чмих та чмих?

Тоді сміється дядьо Гнавк,

як татко мій, бува.

А сам веде собі трамвай

маршрутом тридцять "А".

Оце б їхати і їхать

цілий день і цілий вік.

Що за втіха, що за втіха,

що за милий чоловік!

Він так зі мною гомонить,

як татко мій, бува.

Його трамвай біжить-дзвенить

маршрутом тридцять "А".

Поїздка з дядечком Гнавком маршрутом 30-А — то більша частина дороги до бабуні. Далі — дуже просто. Там, де висить табличка з написом "Переходити луг заборонено!", Флорентіна перестрибує канаву, потім звертає навпрошки через луг і мчить уздовж металевої огорожі, волочачи по ґратах свою сумку. Виходить напрочуд гарна мелодія: тррт, тррт, тррт! Аж ось де взявся пристаркуватий собака з породи чау-чау, [239] ще й хворий на задуху. Хотів був загавкати й не зумів.

У кінці металевої огорожі Флорентіна звертає праворуч, мчить повз три комунальні будинки й завертає у двері четвертого. На порозі збирає все, що повипадало з сумки, і вибігає нагору по шістдесяти двох сходинках, гукаючи:

— Бабуню! Це я!

А бабуня вже стоїть на порозі із щіткою в руках, щоб гарненько почистити онуці светрик, спідничку, а передусім черевики.

Зрештою Флорентіна вскакує в коридорчик, а звідти на кухню й вітається з линючим котом Костянтином.

Минає кілька хвилин, і ось уже бабуня пригощає онуку чашкою какао, пирогом з яблуками та з горіхами і розповідає їй нову бувальщину про шевця Шінкеля.

Що Флорентіна думає про свою бабуню, теж довідуємося з її повного зібрання творів на тому ж пакувальному папері, її римована думка про бабуню звучить так:

ПІСНЯ ПРО БАБУНЮ ТА ЇЇ ДІМ

Тут ходором стіни,

тут я головна.

Тут є Ернестіна —

бабуня чудна.

По сходах вузеньких

до льоху летить

так само скоренько

мов я або ти.

Хто має чудову бабуню здавен,

то що йому непогідь зла?

Та тільки край міста бабуня живе,

це відстань таки немала. [240]

Бабуня у спину,

як той Підганяй:

— Гайда, Флорентіно,

у ванну пірнай!

А хвилі — мов гори!

Матроси — егей!

Зникає у морі

нам острів з очей.

Хто має чарівну бабуню здавен,

то що йому мило в очах?

Та тільки край міста бабуня живе.

А це таки сумно, аж страх!

Бабунин котисько —

пан Няв-Костянтин —

очицями блиска,

ну й хитрий же він!

Підкрався до столу,

обходить кружка

та й тягне додолу

ляща чи линка.

Хто має кота і бабуню здавен,

сміється, як навіть болить.

Та тільки край міста бабуня живе,-

то як мені це пережить?

Хоча Флорентіна скаржиться у вірші на довгу дорогу до бабуні, та як тільки до неї навідається, то до десятої вечора й не думає спати, а розігрує у ванні морську подорож або роздивляється "Ілюстрований пташиний календар за 1897 рік". А наступного ранку їй знов доводиться прощатися з бабунею і йти до школи.

Після школи вона вистрибом добирається додому, перед дверима довго шукає ключа, аж поки нарешті [242] знаходить, тоді відмикає двері, в кухні об щось спотикається й очима натрапляє на цидулку, де написано:

"Підсмаж собі троє яєчок, підігрій брюссельську капусту й картоплю, а тоді берися за уроки! Повернусь додому о сьомій. Цілую. Мама".

Нижче іноді буває дописано:

"Я теж. Твій старий".

Старий — це Флорентінин тато.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ,

у якому Флорентіна щось собі задумує і в якому йдеться про кіновиробництво, правильне харчування та уроки

Тепер ви чимало знаєте про Флорентіну і трохи про бабуню. Та нічогісінько не знаєте про батьків. Що вдієш: їх важко застати вдома. Як і застанеш когось одного з них, то й то ненадовго. Скажу ясніше: батьки Флорентіни працюють на кіностудії.

Мама малює шрифти. Вона пише літери для титрів та імена акторів. Часом і її шрифти відіграють у фільмі свою маленьку роль. Скажімо, ви бачите на екрані колосисту ниву, а понад нивою з'являється раптом напис освітленими літерами, який сповіщає: "Літо 1860". Тоді ви довідуєтеся, що йдеться про літо 1860 року, літо, коли 120 років тому дозрівало жито. І для вас дуже важливо, що ви це знаєте. А написала це мама Флорентіни.

Старий (тобто її тато) — це людина, яка зняла для вас на плівку оту житню ниву, з сонцем на задньому плані й відблисками обабіч. Для фільму робота з камерою ще важливіша, ніж написання шрифтів. Тому тата Флорентіна бачить ще рідше, як маму. [243]

Але хіба фільм така важлива штука, щоб через неї маленькій дівчинці раз у раз лишатися самій? Це таке запитання, на яке могли б відповісти хіба що семеро найславетніших професорів, які мають гуртом щонайменше сорок дев'ять орденів.