Спагії в замішанні припинили напад на козаків, утворили навколо них чимале коло. Чекали, що відповість Гамід. Правду сказати, вони й раді були такому поворотові справи, бо ніхто не хотів лізти під шаблю того шайтана.
Але Гамід розсудив інакше.
— Кидайте аркани! Хапайте його живцем! — гаркнув він на воїнів. І звернувся до аги першого загону: — Джаббар-ага, це твоя здобич, але молю тебе аллахом — віддай мені! Той гяур—мій колишній раб!
— Я з задоволенням віддаю його тобі, Гамід-ага, — відповів молодий красивий ага Джаббар.
— Спасибі тобі, Джаббар-ага. Хай аллах здійснить усі твої бажання!.. Гей, аскери, вперед! Схопіть того гяура!
Один за одним над головами козаків прошуміло кілька арканів. Вони перерубали їх шаблями. Тоді Гамід витягнув з-за пояса пістоль — і вистрілив у Півня.
— Ох, клятий! — скрикнув молодий козак, падаючи з коня додолу.
Арсен стояв самотою проти сотні ворогів. У кільці, мов у пастці. Над його головою знову звились аркани. Він устиг перерубати кілька. Та раптом в очах пожовтіло: страшна сила стиснула горло, вирвала з сідла. Випустивши шаблю, козак важко упав на землю.
Його враз підвели, розтягли на шиї аркан. Гамід сплигнув з коня, став перед ним.
— І все-таки ти не втік від моїх рук, рабе!
Звенигора не відповідав. Для чого? Хіба вперше смерть заглядала йому в очі? Звик... Непокоїла думка: чи встигли товариші добратися до лісу? Глянув поверх голів спішених спагіїв — удалині побачив маленьку, ледь помітну в надвечірній імлі хмарку куряви. Втечуть! Навіть якщо зараз спагії кинуться в погоню, — втечуть!.. Але турки або ж не помітили втікачів, або ж задовольнилися кривавою перемогою, бо не квапилися сідати на коней. Одні перев'язували поранених, другі добивали козаків, а треті, оточивши агу й полоненого запорожця, з цікавістю спостерігали, що буде далі.
— Повісьте собаку! — без довгих роздумів наказав Гамід, показуючи на одиноке дерево, що росло поблизу на горбі.
Це сподобалося всім.
— Повісити! Повісити! —пролунали голоси. Двоє найпрудкіших помчали до дерева з арканом у руках. Інші потягли козака за ними. Хтось штовхнув його в спину, хтось вискочив наперед — шарпнув за жупан. Та так сильно, що відлетіли ґудзики.
З-за пазухи випав білий сувій паперу.
— Ага, в нього лист! — вигукнув молоденький безвусий аскер, нагинаючись і піднімаючи сувій.
— Лист? — Гамід схопив папір, розгорнув і, побачивши, що написано не по-турецькому, підвів очі на Звенигору. — До кого?
— До великого візиря Мустафи, хай береже його аллах! — відповів, не задумуючись, Звенигора.
— Що? — Гамід явно оторопів. Повертів папір у руках, безтямно глипнув на агу Джаббара, який був вражений не менше, ніж Гамід. — Від кого?
— Від кошового отамана Сірка. Від Урус-шайтана, як ви його звете.
Спагії мовчки переглядалися, їх здивував лист, що так несподівано змінював усю справу, а особливо вразила добра турецька мова козака. Чи не помилилися вони, розгромивши козацький загін і схопивши цього посланця? Кара Мустафа швидкий на розправу! Слава аллаху, що хоч в останню мить усе вияснилося і листа буде вручено за призначенням.
І Гамід, і ага Джаббар мовчали. Ага Джаббар зблід: це ж він наказав переслідувати і перерубати запорозький загін. Йому і відповідати перед візиром.
Нарешті, Гамід порушив мовчанку.
— Що пише Урус-шайтан?
Голос його затремтів. Гамідові краще, ніж будь-кому іншому з присутніх, було відомо, що султан хотів залучити на свій бік запорожців і що запорожці відповіли відмовою. Та, може, вони змінили свою думку. Від цих шибайголів можна всього чекати! Водночас Гамід зрозумів, що Звенигора знову вислизає у нього з рук. Ех, чому він стріляв у того другого, а не в цього проклятого гяура!.. Страх і злоба терзали його серце, і він не знав, якому почуттю віддати перевагу.
— Ну, що ж пише Урус-шайтан?
— Я не маю права читати перед вами листа візирові! — відрізав Звенигора, відчувши, що відстань до дерева, на якому його хотіли повісити, значно збільшилася. — За це візир накаже зітнути голови і мені, і вам! Запорожці вирішили служити сонцесяйному султанові, і кошовий, напевно, сповіщає про це великого візира.
Гамід крякнув. У нього затерп язик. Однак злоба відібрала йому розум.
— Ти брешеш, гяуре! Чому ж тоді тікав? Чому рубався з нами?
— А що нам було робити? Не ми ж напали, а ви на нас. Ми тільки оборонялись!
— Я сам передам листа візирові, — раптом заявив рішуче Гамід зважившись на відчайдушний вчинок. — А ти, собако, мусиш поплатитися за смерть стількох воїнів, яких ти забив щойно разом зі своїми поплічниками. Гей, люди, ведіть його до дерева! Підтягніть вище, щоб скоріше став перед аллахом!
— Не руште! — виступив наперед ага Джаббар. — Гамід-ага, шайтан скаламутив твій розум, нещасний! Що ти надумав? Візир і так покладе гнів на нас. А що він скаже, коли дізнається, що ми, знаючи вже, хто цей козак, стратили його?.. На коней! На коней! І в ставку візира! Сподіватимемось на його милість, і хай береже нас аллах!
3
Кара Мустафа був у відчаї. Іще один "генеральний" штурм Чигирина зазнав невдачі. Тисячі синів Магомета наклали сьогодні головами в глибоких апрошах, у рову попід стінами і на самих стінах міста. Про похід на Київ і на Лівобережжя, на що глибоко в душі плекав надію візир, годі й думати. Наступає осінь. Закінчуються припаси. Чомусь не повертається валка з річки Корабельної...
Прокляте місто! Вже зосталися самі руїни та фортеця на горі, а тримається! Сьогодні, думав, ніяке чудо не врятує його від падіння... Так ні ж — вистояло! Гяури-уруси помирають, але не здаються! Ромодан-паша і гетьман Самойлович можуть утішатися перемогою... Утішатися? Ні, рано! Одному з них він, візир, завдасть удару в саме серце! Такого болючого, страшного удару, від якого здригнеться сам шайтан!
Візир плеснув у долоні. До намету ввійшов ага.
— Чи привезли вже князя Андрія, сина Ромодана-паші?
— Так, великий візире. Ханські нукери щойно прибули з полоненим княжичем.
— Приведіть його сюди!
Два аскери ввели закованого в кайдани, жовтого, змученого бранця. Майже десять років тому потрапив молодий Ромодановський у полон до татар. Хан під тиском Стамбула все не відпускав його, хоча воєвода Ромодановський пропонував в обмін на сина великі гроші чи знатних кримських мурз, що перебували у нього в полоні.