Водночас усі слухали монотонний виклад ГОДа. Він повторював останню радіограму "Еврідіки". Б'єла припускав, що, можливо, землетрусами пошкоджено технічну інфраструктуру квінтян. Лакатос і ще дехто обстоювали гіпотезу, що мала назву "натуралістичної". Жителі планети викинули частину океанічних вод у космічний простір, щоб збільшити поверхню суходолу. Тиск океану на його дно зменшивсь і внаслідок цього порушилася рівновага в літосфері. Напір, який ішов ізсередини, викликав значне розтріскування найтонших ділянок океанічного дна. Через це було припинено подальший викид вод у Космос. Одне слово, діяльність планетян викликала катастрофічний рикошет. За іншими думками, ця гіпотеза помилкова, бо не пояснює багатьох явищ. Крім того, істоти, здатні проводити роботи в планетарному масштабі, передбачили б сейсмічні наслідки. За підрахунками, по аналогії із земними, катаклізми в літосфері могли б щонайменше на чверть зменшити об'єм океану. Зменшення тиску, спричинене викидом навіть шести трильйонів тонн води, глобальних спустошень завдати не змогло б.
Контргіпотеза приймала катастрофи "ланцюгово-домінового" типу за небажаний ефект експериментів з погано опанованою гравіталогією. Інші припущення стосувалися свідомої деструкції застарілої технологічної бази, щось на зразок руйнування, непередбачені зміни клімату під час викиду вод у космічний простір або цивілізаційний хаос невідомого походження.
Жодна гіпотеза не змогла об'єднати в собі всі помічені явища так, щоб утворити з них єдине ціле. Тому радіограма, відправлена Бар-Горабом перед самим уходженням в Аїд, дозволяла розвідкмкам будь-які самостійні дії, не беручи до уваги усталених варіантів програму., якщо це буде визнано за необхідне.
ПОЛЮВАННЯ
В афелії Дзети, віддалік од найбільших її планет, Стіргард перевів корабель на еліптичну орбіту, щоб астрофізик.и могли провести перші спостереження за Квінтою. Як в усіх таких системах, у космічному просторі плавали рештки старих комет з відірваними газовими хвостами, пошматовані на застиглі уламки через багаторазове проходження біля Сонця. Серед цих розпорошених брил і згустків пилу ГОД помітив за чотири тисячі кілометрів об'єкт, не схожий на метеор. Коли його торкнувся промінь радіолокатора, то виявився метал. Об'єкт не міг бути магнітною брилою з великкм умістом заліза — був надто правильної форми. Нагадував нічного метелика з маленьким товстим черевцем і обрубками крил. На чотири градуси теплішик від навколишнього фону, предмет цей не обертався, як годилося б метеорові чи уламкові ядра комети, а летів просто вперед, без слідів тяги. ГОД оглянув його в усіх спектральних смугах і зрештою виявив причину такої стабільності: слабкий витік розрідженого аргону, через це майже непомітний. То міг бути космічний зонд або малий корабель.
— Упіймаємо цього нічного метелика, — вирішив Стіргард.
Отож "Гермес" рушив по траєкторії винищувача, а за милю від об'єкта вистрілив пристроєм з чіпкими лещатами. Лещата широко розкрилися над самим хребтом химерного нічного метелика і схопили його з боків. Інертне створіння поводилось ніби пасивно, але за хвилю його температура зросла і струмінь газу, що бив іззаду, подужчав. Монітор, який пильно стежив за цими ловами, зблиснув знаками запитання.
— Увімкнути енергопоглиначі? — спитав ГОД.
— Ні, — відказав Стіргард, дивлячись на болометр.
Захоплений об'єкт розігрівся до трьохсот, чотирьохсот, п'ятисот градусів за Кельвіном, але швидкість майже не збільшилася. Потім крива температури задрижала й пішла на спад. Упольований об'єкт холонув.
— Яка тяга? — спитав командир.
Усі в рубці управління мовчали, переводячи погляд з візуального монітора на бічний, позасвітлової емісії. Світився тільки болометричний.
— Радіоактивність нуль?
— Нуль, — запевнив командира ГОД. — Витік слабшає. Що робити?
— Нічого. Чекай.
Так вони летіли довго.
— Візьмемо це на борт? — врешті запитав Ель-Салям. — Чи, може, спершу просвітимо?
— Не варто. Він уже здихає — тяга в нього спадає і він захолов. ГОД, покажи його зблизька.
Крізь електронні очі мисливця-пастки вони побачили чорний панцир у віспі ерозії.
— Абордаж? — спитав ГОД.
— Ще ні. Стукни його зо два рази. Але не сильно.
Із середини довгоруких лещат вистромився стрижень. Він методично бив у затиснутий корпус, із якого сипалась окалина.
— Там може бути безударний детонатор, — зауважив Поласар. — Я б його все-таки просвітив...
— Добре, — несподівано погодився Стіргард. — ГОД, проспінографуй його.
Два веретеноподібні зонди, вистрілені з носа корабля, наздогнали череватого метелика й полетіли рівнобіжне з ним. Верхні монітори рубки управління ожили, відтворюючи заплутані смуги, пасма, тіні, а водночас із цим по краях екранів вискакували атомні символи: вуглецю, водню, кремнію, марганцю, хрому; ці стовпчики зростали, аж поки Ротмонт сказав:
— Це нічого не дасть. Його треба взяти на борт.
— Ризиковане, — пробурмотів Накамура. — Краще демонтувати на відстані.
Командир спитав у ГОДа.
— Можна, — відповів ГОД. — Це займе від п'яти до десяти годин. Починати?
— Ні. Розріж йому панцир у найтоншому місці і передай зображення з середини об'єкта.
— Просвердлити?
— Так.
До зондів, що оточували здобич, приєднався іще один. Алмазне свердло не брало.
— Тільки лазер, — вирішив ГОД.
— Нічого не вдієш. Але — мінімальний імпульс, щоб у середині нічого не розплавилось.
— Ручитись не можна, — відказав ГОД. — Лазерувати?
— Обережно.
ГОД утяг свердло. На шерехатій поверхні заряхтіла біла точка, пішов дим, ‘а коли хмарка диму розвіялася, у витоплену пробоїну ввійшла головка телеоб'єктива. Стало видно обсмалені труби, що входили в опуклу плиту, а все зображення ледь тремтіло. Озвався ГОД:
— Увага: згідно із спінографією в центрі об'єкта розташовані ексцитони, а утвори з двох віртуальних квазічастинок стиснули конфігураційний простір Фермі.
— Далі! — поквапив Стіргард.
— Тиск у джерелі енергії — понад чотириста тисяч атмосфер, або квантові ефекти Голенбаха.
— Різновид бомби?
— Ні. Скоріш за все джерело рушійної сиди. Реактивною масою був аргон. Він уже вичерпався.
— Чи безпечно буде взяти це на борт?