Двігубський. Так, розказуйте. Можна повірити.
Казимир (увіходить). Фактори до ясновельможного графа.
Бжостовський. Нікого не приймати, окрім Пшемен-ського й цесарця. Не приходив цесарець? Казимир. Не було.
Бжостовський. Як прийде, зараз же веди до мене. (Приятелям.) Ви не бачили цього цесарця? Він має чудове алмазне намисто, чудове, як мрія... Але дорого хоче, я звелів Пшеменському поторгуватися. Ступай. Нікого не приймати. Хто це? Хто це такий? Знову торти! Та чи буде ж цьому край!
З середніх дверей входить Дряквин-Кублицький, маленький, сухий дідок у чорному фраці, у шовкових штанях, панчохах, жабо, в супроводі похмурого суб'єкта з коробком у руках. Двігубський і Невседомський підводяться.
Двігубський. Ну, ми підемо. До вечора.
Бжостовський (з незадоволенням). Ви до мене? Що вам треба? Але вибачайте, не маю часу.
Дряквин (спокійно сідає, витирає лоба хусткою,
сякається і потім жестом запрошує Бжостовського сісти.)
Пожалуйста. '
Бжостовський знизує плечима, але сідає.
Дряквин (дістає табакерку, нюхає сам і .пропонує графові). Чи вгодно?
Бжостовський (нетерпляче). Ні, дякую! Але будь ласка...
Дряквин. Ще будучи в Києві, довідався про ваш приїзд, люб'язний графе.
Б ж о с т/о в с ь к и й (про себе). Так і єсть. Цукерник...
Дряквин (продовжує). І насмілився до вас приїхати. Але раніш я мав конверсацію з вашим жондцею і він погодився на мої кондиції.
Бжостовський. Але цілком даремно.
Дряквин. Ні, не даремно. Я певен, що ми дійдемо згоди, люб'язний графе.
Бжостовський. Але мені зовсім не потрібні ваші пироги та кренделі. Чорт забери, у мене їх і так повна хата.
Дряквин (озирається Навкруги, здивовано)._ Які кренделі? Але, люб'язний графе...
Бжостовський. Але, люб'язний кондиторе...
Дряквин. Який кондитор!.. Чому кондитор? Я терпіти не' можу нічого солодкого і навіть пунш п'ю без сахару.
Бжостовський. Чи вже ж!.. (Підскакує на стільці.) Знайшов! (Хапає Дряквина за коліна, який ледве не валиться.) Знайшов! Так це ваша дочка?..
З*
67
Дряквин. Яка дочка? Ніколи не мав жодної дочки. Шість синів — усі на військовій.
Бжостовський (зі злістю). Та якого ж біса вам треба, якщо ви не кондитор і не маєте дочок!
Дряквин (набік, многозначно крутить пальцем коло лоба). Божевільний, одразу видно.
Бжостовський (одночасно робить те ж саме). З глузду зсунувсь, одразу видко.
Дряквин. Я не знаю, звичайно, люб'язний графе, для чого вам треба, щоб я був кондитором чи мав дочок. Я чоловік приїжджий і не знаю малоросійських обичаїв. Дозвольте репрезентуватись — оренбурзький поміщик Дряквин-Куб-лицький, камер-юнкер його величності, статський совітник і кавалер. Ще минулого року торгував у вашого управителя Пшеменського ваш носівський маєток і зараз, ствердивши знову оний намір, остаточно умовився і навіть дав завдаток. Одначе, зважив своїм... ек-хм... приємним обов'язком, хоч він і має від вас необмеженого вірчого листа і може навіть для потреб господарських продавати й закладати, все ж бажав би, люб'язний графе, аби й ви учинили до оної справи і вашу афірмативу.
Бжостовський (здивований). Яку афірмативу? Та я не продаю ніяких маєтностей.
Дряквин. Як не продаєте?
Бжостовський. І гадки не мав. Це якесь непорозуміння. Та й навіщо ж вам моя Носівка? Хіба ви збираєтесь переселитись сюди з Оренбурга?
Дряквин. Ні! Що ви? В мене своїх три тисячі душ. Але треба вам знати, мій пане, що я великий аматор театру і найпаче музики. І навіть сам компоную. І зараз компоную оперу,— опера-серія, мелодії спадають мені на думку кожної хвилини. Для цієї причини й маю при собі завжди чоловіка, котрий їх записує. Бачите цього йолопа? Це мій концертмейстер. Ізрядний артист, мій кріпак. Три роки вчився в Парижі в Крейцера 9. Його навчання коштувало мені 3000 карбованців. Грає, як Паганіні 1Q. Проситься, мерзота, на волю... Як же, нехай чекає. Стривай. (Починає свистіти, диригуючи рукою.) Арія Пентефрії з другого акта: "До мене, гарний мій юначе". Капітоне, грай.
Слуга дістає з коробки скрипку, грубого зошита й перо. Грає на скрипці кілька тактів.
Дряквин. Так. Пиши: "анданте кон мото".
Слуга записує в зошиті.
Бжостовський (нетерпляче). Це все дуже цікаво, але, шановний пане...
Д р я к в и н. Пардон, пардон, я захопився. Повернемось до нашої справи... Отже, ви бачили, люб'язний графе, що я не шкодую коштів на служіння музам. В мене в Отрадному своя опера, оркестр з 50 чоловіка, хор, балет, все свої кріпаки. Але все лихо, государю мій, що в оренбурзьких мужиків зовсім немає музикального хисту. В дівок слух, як. у корів, і до того ж усі страшенні потвори. Ото ж я давно збираюсь купити малоросійських селян,— народ тут чортзна-що, але дівки ізрядно хороші, а які голоси! І якщо ми з вами зійдемось, я вивезу їх звідци в Оренбург і зроблю з них співачок і балерин. Звичайно, не без великих трудів і збитків сіє можливе. Якби ви знали, государю мій, чого коштує виховати хорошу співачку! Щоб мати ізрядне колоратурне сопрано, доводиться іноді загнати в сухоти сім чи вісім дівок і ледве дев'ята витримує мою школу,— я ж їх сам вчу, мій пане^ хе-хе (усміхається, затирає руки), не шкодую трудів — конюшня і консерваторія поряд, хе-хе.
Бжостовський (підводиться обурений). Годі, шановний пане! Я не продаю селян і тим більше на вивіз, і тим більше на вірну загибель.
Дряквин. Даремно, я б дав по 300 карбованців за душу і за жінок так само.
Бжостовський. Прощавайте!
Дряквин (розпалившись). По 400 карбованців за душу.
Бжостовський (роздратовано). Я ж сказав вам, шановний пане!
Дряквин (цілком розпалившись). По 500 карбованців! Кругом! Це нечувана ціна!
Бжостовський (розлючений). Але я прошу вас припинити цю розмову. Прощайте, я не маю часу вас слухати.
Дряквин. Чорт візьми! Дивіться, ви пожалієте. Я камер-юнкер його величності. Нарешті, ваш управитель. Я дав йому двадцять тисяч завдатку, ось розписка.
Бжостовський (обурений, нервово риється в кишенях). Я зараз же поверну вам ці гроші... (Виймає з кишені гаманця й викидає асигнації.) Дві, три, три тисячі п'ятсот, чотири, чотири п'ятсот, п'ять, вісім... На жаль, я не маю при собі повної суми, але сьогодні ж ви одержите ваші гроші. Прощавайте!