Леся. Та який граф? Про що ви розказуєте?
Дар'я Іванівна (з презирством). Не до тебе річ. Хіба ти що тямиш у благородних розмовах.
Цвіркун (до Лесі). А й справді! Ви ж якраз виїздили й нічогісінько, виходить, не знаєте. (Сплескує руками.) Так слухайте ж, Лесечко, тут у нас, у Ніжині, об'явився граф молодий, вродливий, що розхвилював усіх ніжинських панянок: він, бачите, шукає якогось нечуваного марципана й заприсягнув, що одружиться з дівчиною, яка спече йому найкраще солодке печиво.
Леся (зворушена, тихо). Та невже ж це він...
Цвіркун. Ба, ще новина,,виявляється, що граф несподівано закохався в якусь нікому не відому дівчину, яку він десь випадком зустрів. Хто вона — ніхто не знає, тільки відомо, що вона п'є чай без цукру. їй-богу, я не вигадую... Так ось, граф шукає її по всьому Ніжину й обіцяв тисячу червінців тому, хто її знайде.
Дар'я Іванівна і дочки. Що таке? Яка панянка?.. Чому без цукру?
Леся (зворушено). Так ось хто цей граф. Яка химерна пригода...
Ц в і р к у н. І що ж би ви думали! Усі ніжинські баришні стали пити чай та каву без цукру. Ні одна не вживає більше цукру.
Дар' я Іванівна (сплескує руками). От бачиш, Ню-точко, а ти напихуєш по чотири грудки в чашку, та ще й із варенням! Та ще й цукерки цілий день жуєш. Давай зараз. (Відбирає від Нюточки торбинку з цукерками.)
Нюточка. Ай, мамо. Дайте хоч одну на прощання.
Дар'я Іванівна. Годі, годі... Не вмреш без цукерок.
Клав оч к а (сміється). Так, так, дайте їй папину табакерку, нехай нюхає. А я... я... і так не люблю солодкого, ні. Я завжди казала мамі, щоб мені наливала без цукру.
Нюточка. Ти? Та ти й так ходячи трощиш. Раріг.
Дар' я Іванівна. Цитьте-бо. З сьогоднішнього дня питимете всі без цукру. (Поважно в ніс.) А проте, ця мода мені здавна звісна. В висшем свєтє в Москве, у князя Кирдя-пина, все п'ють без страху... да...
Цвіркун. Стривайте! Так, здається ж, ваша Леся п'є без цукру. Ну, так, запевне. Лесечко, чуєте?
Нюточка (сміється). От вигадали. А Мокрина й зовсім не п'є чаю, так, виходить, це в неї закохався граф.
Клавочка. А й справді. (Сміється.) Чуєте, мамо? Може, й справді граф закохався в нашу Лесю. (Сміється.)
Нюточка. Викапана графиня. Розкажи ж бо, Лесечко, як це ти принадила графа.
Д а р' я Іванівна. Та цитьте-бо. (До Лесі суворо.) А ти щоб зараз же покинула мені ці панські моди. Панянка яка виявилась. Не смій мені пити без цукру.
Цвіркун регоче.
А ти чего, батюшка, зуби скаліш... Молод єще надо мной смеяться.
Ц в і р к у н. Та чого це ви, Дар'є Іванівно? Хіба ж я з вас. Ось послухайте лишень, яку я написав шпигачку, сіреч епіграму на того графа. (Виймає аркуш паперу й читає.)
Граф Бжостовський сам не знає,
Чого йому треба: То гіркого він шукає,
То мигдалів з неба. І не знають наші панни,
Що їм і робити,— Чи вчиняти марципани, Чи гіркої пити.
Усі обурені.
Нюточка. Які глупості! Як вам не соромно? Клавочка. Та як ви смієте таке казна-що про нас писати!
Д а р' я Іванівна. Молод ще, батюшка, старших висміювати. Ти ще молокосос — шмаркач, а граф — вельможа. Дивись, як би тобі взагалі за твої вірші не показали, де козам роги правлять. (До Лесі, що сміється.) А ти чого регочеш, гайдамачко? (Підводиться.) Ходім, покажи, що ти там привезла. Ходім, Нюточко, подивимось, які там яблука.
Дар* я Іванівна, Леся й Н ю т о ч к а виходять.
Клавочка (лишившись із Цвіркуном, регоче). А що, доцвірінькався? Дістали мокрого рядна на голову. Так вам і треба — не смійтеся із старших.
Цвіркун (отямившись, роздратований). А коли так, то прощавайте. А я хотів розказати вам щось дуже цікаве, а тепер годі. (Береться за шапку і йде до дверей.)
Клавочка (зацікавлена, хапає його за руки). Стійте. Стійте, куди ж ви? І пожартувати не можна... Яке комизливе цвіркуня. Та ну ж бо, не закопилюйте губи. Що таке?
Цвіркун і Клавочка являють собою контрастну пару — вона величава, властелива, висока, він же жвавий, маленький, задьорний, як горобчик.
Цвіркун. А що мені за це буде?
Клавочка. Та вже там побачимо. Ну...
Цвіркун .Ну, то слухайте. Ви знаєте мого приятеля — Крякву. Проте, зараз він не приятель, бо ми з ним посварилися. Так ось оця судова лушпайка, це сіпацьке кодло має дістати сьогодні в одної древньої бабусі з Магерок рецепта того дивного марципана, що його шукає граф і що зветься "дівочий поцілунок". Проте, дістати від бабусі цей "дівочий поцілунок" дуже трудно, бо бабуся від усіх вимагає, щоб пити з нею різні спотикачі та інші дивні настоянки, та ще на придачу горілку "запридух" на дванадцяти травах. Настоянки ще якось можна витримати, але цей "запридух" — немислимо. Багато вже хто пробував, та всі попадали під стіл. І ось це сіпацьке кодло — Кряква — пообіцяв пані суддіній, у якої шість дочок, дістати сьогодні цього славетного рецепта. Як він це зробить, я не знаю,— хіба затуркає бабусі голову своїм Горацієм,— але він закоханий у четверту або п'яту суддівну, і я думаю, що таки запевне дістане.
Клавочка. Цвіркунчику, любий мій, коханий, дістаньте мені цього рецепта.
Цвіркун. Та як же я дістану? Та й яка мені з того користь? Щоб ви вийшли за того графа та забули про мене й думати...
Клавочка. Та ну ж бо, Цвіркунчику, я вас тоді ще більш любитиму. Просіть чого хочете. Хочете, я вам сорочку вишию.
Нюточка підслухує з рундукових дверей.
Цвіркун (сміється). Яка ви розумна. Сорочку. Ні, вже коли на те пішло, то так: один дівочий поцілунок зараз — це перше. Потім, коли принесу рецепта,— три дівочих поцілунки в завдаток і, нарешті, за те, що оддам вам рецепта — стільки поцілунків, скільки я схочу.... Чи ввечері у вашому садку, чи за островом у графському садку, там, де будують Безбородькову гімназію 19.
Клавочка. Бач, яке ласе цвіркуненя. Нехай же попереду граф Безбородько збудує ту гімназію, тоді...
Цвіркун. Добре, але тоді й рецепта дістанете.
Клавочка. Ну, добре, згода. От погане цвіркунча, що з ним робити. Ну, то біжіть же мерщій. Нате вам. (Цілує його.) Рушайте.мерщій. У, цвіркунча ненаситне. (Сама цілує його ще й ще.)
Цвіркун (у захваті). Зараз. Украду в Крякви рецепта і зараз же до тебе, моє серденько, моя ясочка.
Цілуються, потім Цвіркун вибігає. Пауза.