Зоїло-Терсіт
Ух! Ух! Стривай, триклятий рід,
Я всіх вас вилаю як слід!
Але найперше я кусну
Ту Перемогу навісну.
Летить вона, дзвенить крилом,
Дивіться, мов: орел орлом!
Куди її не понесе,
До ніг їй падає усе,
Богиню славлячи; мені ж
Усяка слава — в серце ніж.
Тоді б од серця одлягло,
Коли б на світі скрізь було
Лихе — добром, добро — лихим,
Криве — прямим, пряме — кривим.
Герольд
Як стукну я жезлом святим,
Личино зла, погана бридь, —
Ти в мене знітишся умить! —
Ось карлик здвоєний як стій
В клубок звивається гидкий;
Клубок яйцем стає; а ось
Яйце набрякло, роздулось,
Надвоє тріснуло; й які
Із нього вийшли близнюки!
Он до дверей плазує вуж,
Кажан в вікно летить чимдуж, —
Спішать з'єднатись десь ізнов;
Та я б туди й не підійшов.
Гомін у юрбі
Бач! Уже пішли в танець!..
Ні! Ходімо, хай їм грець…
Чи не чуєш, що навкруг
Розгулявсь нечистий дух?
Понад вухом щось дзижчить…
Під ногами щось сичить…
Мов нічого і нема…
Тільки ляк усіх пройма…
Вже тепер не до гульні…
От тварюки навісні!
Герольд
Здавна вже на різних святах
Я стою в дверях на чатах,
Не було ж такого зроду,
Щоб пустив я вам на шкоду
Злого духа до покоїв,
Щоб він лиха вам накоїв.
Та боюсь, щоб через вікна
Сила вража не проникла,
Бо тоді вже від страхіття
Вас не зможу вборонить я.
Вже нам карлик взнаки дався,
Та не в ньому лиш біда вся!
Онде диво! Подивіться!
Я хотів би, як годиться,
Все народу з'ясувати,
Та не можу ради дати,
Бо й самому не до тями;
Розберімо ж разом з вами.
То четвіркою баскою
Повіз мчиться між юрбою
Рівно, плавно і без тиску;
Тільки скільки ж того блиску!
Іскри сиплються в просторі,
Різнобарвні ллються зорі,
Мріють образи прозорі,
Мов в ліхтарні чарівній.
Розступіться! Страшно!
Хлопець-візник
Стій!
Стійте, коні полум'яні,
Ви ж завжди вузді слухняні, —
Враз замріть, коли спиняю,
Вітром мчіть, коли торкаю, —
Тут же треба нам спиниться:
Вколо нас товпа тісниться;
Всі дивують-подивляють…
Ну ж, герольде, всі чекають!
Перш ніж зникнем в млі прозорій,
Розкажи народу, хто ми;
Ти вже звик до алегорій, —
Певно, й ми тобі відомі.
Герольд
Не зумію вас назвати;
Може, скажеш змалювати?
Хлопець-візник
Ну, малюй!
Герольд
Ти ось який:
Свіжий, гарний, молодий,
Ти ще зовсім хлоп'я, але байдуже —
Жінкам уже подобаєшся дуже
І виростеш — я не скажу: розпусник,
А неабиякий спокусник.
Хлопець-візник
Це добре! Далі промовляй
І загадку веселу розгадай.
Герольд
Блискучий зір і кучері чорняві,
В них самоцвіти аж горять!
А з пліч спадають аж до п'ят
Одіння пишні та яскраві,
Червцем і злотом миготять!
Тендітний — дівчина, та й годі!
А сам — хоч зараз до дівчат;
Вже можеш з ними при нагоді
Кохання азбуку вивчать.
Хлопець-візник
А хто ж це гордий, ясношатий
На троні в повозі пиша?
Герольд
То ніби цар якийсь багатий;
Все є, чого бажа душа!
Та він ласкавий, щедровитий
І знай глядить: кому б ще дать?
Йому миліш дари дарити,
Аніж багатствами владать.
Хлопець-візник
Так малювати не пристало, —
Ти нам сказав занадто мало.
Герольд
Бо ж трудно змалювати це
Шляхетно-сяюче лице,
Рум'яні щоки, губи повні,
Тюрбан, оздоби в нім коштовні,
Зі злота витканий хітон!
Я впізнаю царську поставу —
Спокійну, гідну й величаву.
Хлопець-візник
Це — Бог багатства, це Плутон!
Із ним давно бажав зустрітись
Ваш володар, тож веселітесь!
Герольд
Скажи ж тепер про себе, хто ти й що ти?
Хлопець-візник
Хто я? Поет. Поезії щедроти
Я розсипаю тут і там —
І багатію з того сам.
Багатством я Плутону рівен;
Чого не має при дворі він,
Те я даю; завжди поет
Живить і скрашує бенкет.
Герольд
Та на словах ти молодець,
А докажи, що ти митець!
Хлопець-візник
Ось гляньте: пальцями лиш лясну,
І все кругом засяє ясно.
Ось перлів сиплеться разок,
(хрускоче пальцями)
Ось нате перснів, сережок,
Зап'ястя з золота ловіте,
Хапайте срібло, самоцвіти,
Та й вогники пускаю вам,
Чи займуться — не знаю й сам.
Герольд
І люди ринули юрбою,
Нема дарителю од бою!
Клейноди сипле, як вві сні,
І все хапають навісні…
Та схаменіться ж, добрі люди,
Хіба не бачите облуди?
Та це ж примарні все дари,
Хоч їх бери, хоч не бери.
Той думає, що скарб піймає,
Аж гульк — метелика тримає;
А той схопив намист разки —
Із них вродилися жуки;
Бідаха з серця кинув їх,
Вони ж гудуть кругом на сміх…
Наобіцяв ти злота тиск,
А дав не злото, тільки блиск!
Хлопець-візник
Хоч маски ти толкуєш якнайліпше,
А не спромігсь у річ заглянуть глибше,
Бо не герольдові збагнуть
Позверхніх явищ дійсну суть.
Та не люблю я ворожнечі;
Володарю! Тепер до тебе речі.
(Звертаючись до Плутона).
Чи не довірив ти мені
Ці коні — вихри вогняні?
Чи ж не керую завше ними
Я за вказівками твоїми?
Чи ж мій шалено-бистрий літ
Не дав тобі пальмових віт?
Чи ж я не став у обороні
Твоєї слави до борні?
Чи ж не завдячуєш мені
Ті лаври, що твої вінчають скроні?
Плутон
Ти свідчення від мене хочеш? Слухай,
Що я скажу: ти дух від мого духа;
Мені до послуг ти стоїш,
Хоч сам од мене багатіш;
Отой вінок, що я від тебе маю,
Я над усі корони поважаю,
І мовлю я перед усіми:
Поете, ти єси мій син любимий.
Хлопець-візник
(до натовпу)
Свої найкращії дари
Розсипав рясно я згори;
То тут, то там на голові
Іскрини жевріють живі;
Літають вогники блудні,
Де затримаються, де й ні;
Лиш де-не-де ярке, ясне
На хвилю сяйво спалахне;
Та найчастіше та краса
Ще не помічена згаса.