Хор
П'єм, п'єм за столами,
Дзень-брязь чарочками,
А вп'ємося — байдуже:
Геп додолу, та й уже!
Герольд об'являє про різних поетів, співців природи, двору та лицарства, ніжних ліриків та натхненних одописців.
Вони товпляться, змагаються і не дають один одному сказати слова. Один якось вихопився і проголошує кілька слів.
Сатирик
Одна мені відрада:
Співаю я охоче
Про те, про що громада
І слухати не хоче.
Співці ночі та могил не виступають, бо саме завели з новоявленим вампіром прецікаву розмову, — чи не повстане з неї новий поетичний напрямок; герольду нічого робити — викликає тим часом грецьку міфологію, що зберегла і в новітній масці свою самобутню принадність.
Грації
Аглая
Граціозність скрізь являйте;
Граціозно дар давайте!
Гегемона
Любо всім бажане мати:
Граціозно слід приймати.
Євфросина
А прийнявши, в тихім щасті
Граціозно дяку скласти.
Парки
Атропос
Як найстарша, за прядіння
Я приймалася не зрідка;
Треба розуму й уміння,
Щоб життя снувалась нитка.
Щоб була вона м'якенька,
Треба гарно льон приладить,
Щоб була вона рівненька,
Треба пучкою пригладить.
Хто в розкошах мір не знає,
Хто занадто в пал вдається,
Уважайте: нитці край є!
Бережіться, ще ввірветься!
Клото
А мені уже цим разом
Доля ножиці дала,
Бо найстарша наша часом
Нерозбірлива була.
Берегла нитки гнилії
Із старого кужелю,
А надії молодії
Підтинала без жалю.
Та і я часом недбала —
За всіма не доглядиш;
Тим я й ножиці сховала —
Так сьогодні безпечніш.
Подивлюся я з безділля
На кипучий вир життя;
Ну, а вам тепер привілля —
Веселіться як хотя.
Лaxeзіс
А мені одно робити —
Знай гляди ниткам ладу;
В мене погляд пильновитий,
Зроду ходу не зведу.
Кожній нитці тут потрібно
Прямування дать тверде,
Кожна нитка тут несхибно
В колі вказаному йде.
Я стрясла б весь світ широкий,
Занедбавши нагляд свій;
Йдуть години, линуть роки,
Вічний ткач снує навій.
Герольд
(указує на фурій, що надходять)
Цих трьох, що йдуть, ви б, мабуть, не впізнали,
Хоч знаєтесь на міфах старовинних,
І злющих яг, в стількох нещастях винних,
Ви б як гостей жаданих привітали.
То — фурії; та хто б мені повірив?
Бо ж молоді, вродливі та ласкаві;
Та не заходь із ними в жодні справи, —
Ці горлички кусають гірше звірів.
Вони завжди облудні, а сьогодні
Найгірших вад не криють всі ледачі;
Так і вони — не янгольської вдачі,
А вочевидь катівки всенародні.
Фурії
Алекто
Однаково обдурим, як захочем,
Підкрадемось, як кішечки, влазливо;
А хто з дівчам кохається щасливо,
Тому до вух ми стільки натуркочем:
"Кохаєш ти; яка ж тобі шаноба?
Вона тайком на іншого моргає…
Вона й тупа, вона й сліпа, й кульгає —
На ній тобі женитись не подоба".
І молодій накажемо немало:
"Коханий твій на мові був з другою,
Ще й кепкував, сміявся над тобою!"
Мирись, як знай, а злагоди не стало…
Мегера
Це ще пусте! До мене, шлюб узявши,
Потрапите; мені ж завсіди вдасться
Химерами струїти світле щастя;
Мінливий час, мінливі люди завше.
Хто осягнув, до чого поривався,
Наситившись, деінде мислі зносить;
Він іншого, незвіданого просить,
Від сонця б на морозі він сховався.
Всьому цьому я вмію дати раду,
І в слушний час, гукнувши Асмодея,
Ходжу із ним незримо між людей я,
Скрізь сіючи незгоду, зваду й зраду.
Тісіфона
Не язик, а ніж і трута
Хай зрадливця покарає;
Хто одразу двох кохає,
У того душа зіпсута.
За солодкі ті хвилини
Гірко, гірко ти заплатиш!
А благання марно тратиш —
Не спокутуєш провини.
Час надію вже покинуть!
Скарга рветься аж до хмари,
І луна волає: Кари!
Той, хто зрадив, має згинуть.
Герольд
Тепер набік, будь ласка, гості гожі,
Бо інші йдуть, на вас зовсім не схожі.
Ось сунеться гора якась жива,
Пишнота килимів їй боки покрива;
Із хоботом, а ікла — страх дивиться!
Я вам скажу, у чому таємниця.
Вгорі — дві жінки; сидячи, одна
Скеровує спокійно крок слона;
Друга стоїть у величі могучій,
Від неї блиск навколо б'є сліпучий.
А збоку йдуть дві постаті хибкі,
Обидві скуті; тільки ж подивіться:
Одна сумна, а друга веселиться.
Почуєм, хто вони такі.
Боязнь
Смолоскипи, лампи, свічі
Палахкочуть в штовхітні;
В кожнім схованім обличчі
Ворог бачиться мені.
Геть од мене, щирозуби!
Сміх ваш зрадний, певна річ;
Для моєї, знаю, згуби
Ви зібралися в цю ніч.
Друг колишній з мислю злою
Підкрадався, щоб убить;
Та лице й під машкарою
Я впізнала — щез він вмить.
Утекла б я світ за очі,
Та закута, в ланцюгах,
І чигає скрізь із ночі
Тьма і згуба, смерть і жах.
Надія
Добрий вечір, сестри милі!
Хоч обличчя ви й закрили,
Невпізнанні поробились —
А мені ви полюбились.
А як кожна з вас погляне
Не крізь ночі світло тьмяне,
А без маски, завтра зранку —
Ми подружим до останку.
В чистім полі на роздоллі
Погуляєм ми по волі,
Будем разом проживати,
Працювати й спочивати;
Все нам легко поведеться,
Бідувати не прийдеться;
Скрізь вітатимуть нас люди,
Наче рідні ті брати:
Щастя буде нам усюди,
Щастя мусимо знайти!
Мудрість
Гляньте, Боязнь і Надію
Я скувала ланцюгами:
Берегти людей умію
Перед тими ворогами.
На тварину-великана
Навантажила я вежу,
І ступа вона, слухняна,
Бо за кожним кроком стежу.
А на ній — ясна богиня,
Розпроставши дужі крила,
Сяйвом дивного проміння
Все навколо освітила.
Всюди їй пряма дорога,
Не зійти на манівець;
їй наймення — Перемога,
Боротьбі й труду вінець!