Фабрика Абсолюту

Страница 2 из 40

Карел Чапек

ВИНАХІД

дуже прибутковий, придатний для будь-якого промислового підприємства, негайно продається з особистих причин. По довідки звертатися до інж. Р. Марека, Бржевнов, 16517.

"І варт було морочитись! — подумав пан Г. X. Бонді. — Якісь патентовані шлейки, якесь шахрайство або іграшка божевільного, а я змарнував на це п'ять хвилин. І я вже тупію! Мізерні умови... І ніякого розмаху".

Пан голова правління сів у крісло-гойдалку, щоб вигідніш посмакувати всю гіркоту жалюгідних умов і мізерних масштабів. Правда, МЕАТ має десять заводів, де працює тридцять чотири тисячі робітників. МЕАТ займає провідні позиції в чорній металургії. Парові казани МЕАТ — поза конкуренцією. Колосники фірми МЕАТ — всесвітньовідома марка. І все ж за дванадцять років роботи десь-інде, далебі, можна б досягти трохи більшого...

Раптом Г. X. Бонді випростався в кріслі. "Інженер Марек... Інженер Марек! Стривай-но, а це часом не отой рудий Марек, як же пак його звали, Рудольф, Рудо Марек, мій однокурсник з політехніки? Справді, ось в оголошенні стоїть: "Інж. Р. Марек". Рудо, лебедику, ну як таки-так! Доробився, бідолаха, нема що казати! Продаєш "дуже прибутковий винахід", і — хе-хе! — "з особистих причин" ! Знаємо ми ці "особисті причини"... Грошей нема, еге? Хочеш спіймати промислову рибку на якийсь там заяложений патент... а втім, ти весь час був трохи одержимий думкою перевернути світ догори ногами. Ох, братику, куди звіялись наші грандіозні ідеї! Наша безумно щедра й легковажна молодість!"

Пан Бонді знов відкинувся на спинку крісла. "Мабуть, це справді Марек, — думав він. — Але ж Марек мав голову вченого. Трохи балакун, але в цьому хлопчині було щось від генія. Він мав ідеї. А взагалі — страшенно непрактична людина. По правді кажучи, безголовий, та й годі. Дивно, — міркував пан Бонді, — що він не став професором. Я його двадцять років не бачив, і хто зна, що він робив увесь цей час. Мабуть, зовсім скотився на дно. Так, звісно, скотився: живе, сердега, аж у Бржевнові і задля шматка хліба продає винаходи! Жахливий кінець!"

Пан Бонді спробував уявити собі злидні винахідника, що скотився на дно. Йому пощастило намалювати в уяві вусату й бородату голову; стіни, що її оточують: похмурі, фанерні, наче в кіно. Ніяких меблів; у кутку на підлозі матрац, на столі мізерна модель з порожніх котушок, гвіздків та недогорілих сірників, тьмяне віконце дивиться на подвір'я. І до тієї невимовної вбогості входить гість у дорогій шубі. "Я прийшов глянути на ваш винахід". Напівсліпий винахідник не впізнає колишнього товариша; він покірливо схиляє патлату голову, дивиться, на чому б посадити гостя, і ось уже — боже милий! — задубілими, нещасними, тремтячими пальцями намагається пустити в рух свій жалюгідний винахід, якийсь безумний перпетуум мобіле, і збентежено белькоче про те, як би воно мало крутитися, як би воно напевне крутилось, якби він мав... якби він міг купити.". Гість у дорогій шубі блукає очима по всій мансардній комірчині; і раптом видобуває з кишені шкіряну, течку і кладе на стіл тисячокронову банкноту, другу (та досить! — злякався сам Бонді) і ще й третю. ("Тисячі, врешті, теж вистачило б — поки що", — зупиняє пана Бонді якийсь внутрішній голос). "Це... на дальшу роботу, пане Марек. Ні, ні, не треба дякувати, нічого ви мені не винні. Хто я такий? Чи не однаково? Вважайте, що я ваш друг".

Ця уявна картина сповнила пана Бонді задоволенням і зворушенням. "Треба послати до Марека свого секретаря, — подумав він. — Зараз. Або не пізніш як завтра. А що мені робити сьогодні? Святковий день, на завод іти не треба. По суті, у мене вихідний... Ох, ці мізерні масштаби! Цілий день нема чого робити. А може, самому?.."

Г. X. Бонді завагався. Це все ж таки ніби якась пригода — подивитись на злидні того дивака у Бржевнові "Ми ж, урешті, були такими друзями! А спогади мають свої права. Поїду!" — вирішив пан Бонді. І поїхав.

Потім йому було трохи нудно, коли машина кружляла по всьому Бржевнову, розшукуючи найубогішии будиночок з номером 1651. Довелось розпитувати в поліції.

— Марек, Марек... — порпався в своїй пам'яті інспектор. — Це, мабуть, інженер Рудольф Марек, Марек і компанія, фабрика електроламп, вулиця Міксова, номер тисяча шістсот п'ятдесят один.

Фабрика електроламп!.. Пан Бонді відчув розчарування, навіть досаду. То Рудо Марек живе не в мансарді! Він фабрикант і продає "з особистих мотивів" якийсь винахід! Е, друзяко, це тхне банкрутством, або ж я не Бонді.

— А ви не знаєте, як справи в пана Марека? — спитав він ніби мимохідь у інспектора поліції, вже сідаючи в машину.

— О, прекрасно! — відповів інспектор. — Така гарна фабрика. Знаменита фірма, — додав він з місцевим патріотизмом. — Багатий чоловік, — провадив він. — І страшенно вчений. Весь час якісь досліди робить.

. — Вулиця Міксова, — звелів пан Бонді шоферові.

— Третя вулиця праворуч! — гукнув інспектор навздогін.

І ось уже пан Бонді дзвонить біля хвіртки житлового флігеля, по стінах дикий виноград. "Гм... — сказав собі пан Бонді. — В цьому бісовому Марекові й завжди буз такий гуманний та реформістський душок". І ось уже назустріч йому виходить на ґанок сам Марек, Рудо Марек; він страшенно худий і поважний, сповнений якогось благородства. У Бонді дивно стискається серце від того, що Рудо Марек уже не такий молодий, як колись, і не оброслий кудлатою бородою, як той винахідник, що він зовсім не такий, як уявляв собі пан Бонді, його.навіть пізнати важко;, та перше ніж він як слід усвідомив своє розчарування, інженер Марек уже подає йому руку й тихо каже:

— О, ти вже й приїхав, Бонді! Я тебе чекав.

РОЗДІЛ II

Карбюратор

— Я тебе чекав! — повторив Марек, посадовивши гостя в м'яке шкіряне крісло.

Нізащо в світі Бонді не признався б у своєму фантазуванні злидаря-винахідника.

— Та невже! — трохи силувано виявив він свою радість. — От так збіг! Бо й мені сьогодні вранці згадалося, що ми вже двадцять років не бачились! Двадцять років, подумай лишень, Рудо!

— Гм... — гмукнув Марек. — То ти, значить, хочеш купити мій винахід?

— Купити? — промовив Г. X. Бонді з ваганням у голосі. — Не знаю... Я про це ще не думав. Я хотів тебе побачити і...