— Ет, дайте спокій, — заперечив патер Йошт. — Я б радніше повірив у Магомета, ніж їв капусту не так приготовану. Адже це ясна річ, що капусту треба тільки помастити.
— Аз вірою — не ясна річ?
— Із нашою — ясна, — рішуче відказав пан канонік. — А з іншими — не ясна.
— То виходить, ми знов там, де й були до війни, — зітхнув пан Брих.
— А люди завше вертаються туди, де були, — докинув пан Біндер. — Адже й пан Кузенда так каже. "Біндер, — каже, — ніякої правди силою не завоюєш. Бач, Біндер, отой наш господь бог на землечерпалці був не такий уже й поганий, і отой твій, що в каруселі, теж ні, а обидва однаково зійшли нінащо. Кожен вірить у свого господа бога, і він йому найкращий, але не хоче повірити іншій людині, що вона теж вірить у щось добре. Людям слід насамперед вірити в людей, а решта все якось уладнається". Отак каже пан Кузенда.
— Авжеж, — погодився пан Брих. — Думай собі, що чужа віра погана, але не конче думати, що як хто тієї віри держиться, то він погана людина, що він бандюга й шахрай. Так і в політиці, так і взагалі.
— І через це стільки людей одні одних ненавиділи й повбивали, — докинув патер Йошт. — І ви знаєте — чим у більше діло хтось вірить, тим палкіше зневажає тих, що в це не вірить. А тим часом найбільшою вірою має бути віра в людей.
— Кожен хоче всякого добра всьому людству, а щоб кожній окремій людині — то вже ні. Тебе вб'ю, але людство врятую. А це недобре, велебний отче. Світ буде поганий, поки люди не почнуть вірити в людей.
— Пане Біндер, — сказав патер Йошт замислено, — а знаєте, що? Ви завтра зготуйте мені оту капусту по-моравському. Я покуштую.
— Це треба її трохи підмастити, а тоді тушкувати. І з ковбасою воно досить смачно. В кожній вірі і в кожній правді є щось добре — хоч би вже те, що комусь вона до вподоби.
Знадвору відчинилися двері, і ввійшов поліцай. Він промерз надворі й захотів погрітись чарочкою рому.
— А, це ви, пане Грушка, — сказав Брих. — Ну що, звідки йдете?
— Аз Жижкова, — відповів поліцай, стягуючи з рук величезні рукавиці. Облаву там зробили.
— Ну й що виловили?
— Та двох волоцюг. І кількох непрописаних. А в будинку, номер тисяча шість, у підвалі, викрили одне кубло.
— Яке кубло? — спитав пан Рейзек.
— Карбюраторне кубло, пане редакторе. Вони там мали невеличкий карбюратор — зі старого, довоєнного моторного човна. І всяка потолоч ходила туди на оргії.
— А які то були оргії?
— Ну, всякі неподобства. Молилися, співали, бачили видіння, творили чудеса тощо.
— А це не дозволяється?
— Ні, заборонено законом. Розумієте, це як ті кишла, де курили опій. І таке одне було на Старому Місті. А отаких карбюраторних кубел ми вже викрили аж сім. Ходив туди всякий набрід. Бездомні, повії та всякі субчики. Тому їх і заборонили. Бо це непорядок.
— І багато є таких кубел?
— Уже ні. Я гадаю, що це був останній карбюратор.
ЧАПЕК К. Твори: В 2-х т. Т. 1. Фабрика Абсолюту; Кракатит; Війна з саламандрами: Романи. — К.: Дніпро, 1987. — 640 с.
ЛІСНЯК Ю. Я., переклад з чеської, 1987.