З хвилину чути було тільки хлипання Марисі, нарешті якийсь старий засідатель буркнув:
— А воно й справді не гаразд напоїти людину й запродати.
— Таки не гаразд! — озвались інші.
— Хай вас бог і свята його матір благословить! —• вигукнула, стаючи навколішки, Марися.
Війт засоромився, не менш збентежився й засідатель Гомула. Вони обидва поглядали на писаря, що длубав у носі, але коли жінка замовкла, він перестав длубати в носі і промовив до збентежених засідателів:
— Ви дурні!
Запала тиша, хоч мак сій, а писар говорив далі:
— В законі ясно сказано: хто втручатиметься в добровільну угоду, того судитимуть морським судом. А ви, дурні, знаєте, що таке морський суд? Ви, дурні, цього не знаєте: морський суд — то...
Тут Золзікевич витягнув з кишені хустинку й висякав носа, в якому назбиралось багато матеріалу, потім холодним, офіційним топом повів мову далі:
— Хто з вас, йолопи, не знає, що таке морський суд, то нехай тільки спробує сунути свого носа в цю справу, то й знатиме, що таке морський суд: з нього сім шкур здеруть. Коли знаходиться доброволець іти за вписаного солдата, то вам у цю справу втручатись зась.( Угода підписана, свідки є — і край! Про це сказано в конституції, в юриспруденції і в законі першого зводу найвищої комісії в селянських справах, а не віриш, то дивись у процедурі та в посиланнях. А якщо й випили при тому, то що ж? Хіба ви, дурні, не п'єте завжди і скрізь?
Якби сама богиня правосуддя з терезами в одній руці і з голим мечем у другій вилізла з-за печі і раптом стала перед засідателями, вона налякала б Тх менше, ніж той морський суд, конституція, юриспруденція, процедура й посилання. В залі суду запанувало глухе мовчання, і лише через деякий час тихим голосом озвався Гомула, і всі обернулись до нього, наче здивовані його сміливістю:
— Та воно ж і правда: коні продаси — вип'єш, воли продаси — теж, свиню — також. Це вже такий звичай.
— Отож і ми тоді випили задля звичаю,—озвався війт.
Тоді й засідателі вже сміливіше звернулись до Жепи:
— Що ж, коли наварив собі пива, то сам і пий.
— Чи тобі шість років? Чи ти не знаєш, що робиш?
— Голови ж тобі не одірвуть.
— А як підеш до війська, то можеш найняти наймита: він тебе заступить і в хазяйстві, й коло жінки.
Весь суд потроху повеселішав. Раптом писар знову відкрив рота, і всі вмить затихли.
— А ви навіть не знаєте,— сказав він,—до чого вам треба втручатись, а чого не чіпати. В те, що Жепа погрожував жінці й дитині, в те, що обіцяв спалити власну хату, в те ви можете втрутитись і не залишити без вирішення такої справи. Якщо його жінка прийшла до суду із скаргою, то ви повинні ухвалити справедливий вирок.
— Неправда! Неправда! — розпачливо вигукнула молодиця.— Я не скаржитись прийшла, я ніколи від нього ніякої кривди не зпала. О Ісусе! Невже це кіч нець світу!
Але суд відновив засідання, і безпосереднім його результатом було те, що Жепа не тільки нічого не виграв, а навпаки: суд, справедливо дбаючи про громадський порядок, а також про безпеку жінки, ухвалив убезпечити її ув'язненням Жепи на два дні. А щоб йому надалі такі думки не приходили до голови, ухва* лено було також стягнути з нього на канцелярію два карбованці і п'ятдесят копійок сріблом.
Тут Жепа зворохобився, мов шалений, і закричав, що в хлів не піде, що ж до грошового штрафу, то не два, а всі п'ятдесят карбованців, взятих у війта, він кинув на землю і гукнув: "Бери, хто хоче!" Зчинився страшенний розгардіяш. В зал вбіг сторож і став тягнути Жепу; Жепа його кулаком, той Жепу по голові. Жениха в крик. Нарешті один із засідателю схопив її за барки й викинув за двері, давши кулаком на дорогу доброго штовхана, інші допомогли сторожеві затягти за патли Жепу в хлів.
Тим часом писар записав: "З Вавжона Жепи на канцелярію 1 крб. 25 коп.".
Марися йшла до своєї порожньої хати майже непритомна. Вона нічого перед собою не бачила, спотикалась на кожному кроці, ламала над головою руки й гірко плакала.
У війта було добре серце. Йдучи з Гомулок) до корчми, він казав:
— Жаль мені чогось тієї жінки. Мабуть, додам їй ще четверик гороху, чи що?
А старий засідатель, той самий, що заступився був за жінку Жепи, говорив іншим засідателям:
— А я вам кажу, коли б пани на суд приходили, то такого не бувало б.
Сказавши це, він сів на воза, махнув батогом і поїхав — він був не з Баранячої Голови.
РОЗДІЛ ШОСТИЙ. ІМОГЕНА
Сподіваюсь, що читач уже остаточно зрозумів і оцінив геніальний план мого симпатичного героя. Золзікевич, як то кажуть, дав шах і мат Жепі з жінкою. Бо записати Жепу в рекрутський список можна було, але це нічого не давало. А от упоїти його, зробити так, щоб він сам підписав угоду та взяв гроші,— це вже було діло складне й потребувало великої спритності, воно свідчило про те, що при щасливому збігові обставин пан Золзікевич міг би грати значну роль, наприклад, в дипломатії. Війт, що готовий був викупити свого сина за вісімсот карбованців "мідяками", з радістю згодився на цей план, тим більш, що Золзікевич, настільки ж поміркований, наскільки й геніальний, взяв за цю справу для себе лише двадцять п'ять карбованців. Та й то взяв не з зажерливості, бо й "канцелярськими" ж він ділився з Бураком. А треба признатися, що пан Золзікевич завжди був винен Срулеві та ословіцькому кравцеві, який цілій окрузі постачав "чисто паризьке" вбрання.
Та коли я вже став на шлях признань, то мушу сказати, чому пан Золзікевич так старанно одягався. Походило це, напевне, з естетичного почуття, але була й друга причина: пан Золзікевич був закоханий. Тільки не думайте, що в жінку Жени. На неї він мав, як сам колись висловився, "апетитик", та й годі. Але, крім того, пан Золзікевич був здатний на тонші й складніші почуття. Читачки, якщо не читачі, вже напевне здогадуються, що предметом цих почуттів міг бути не хто інший, тільки панна Ядвіга Скорабевська. Частенько, коли на небо випливав срібний місяць, пан Золзікевич брав гармонію, на якій грав досконало, сідав на ослінчик перед своєю хатою і, поглядаючи в бік панського маєтку, під меланхолійні звуки співав:
Я від самого майже світання Сльозами обличчя мию, По ночах дихаю я крізь зітхання, Бо втратив усяку надію.