Супроводжуючи Олімпіаду, Ланіка прибула в Македонію разом із своїм братом Клітом — молодим, вродливим і відважним воїном. Кліт припав Філіппу до душі і невдовзі був призначений командиром одного із загонів вершників у царському війську. Він і став кумиром малого царевича. І коли Кліт приїздив до своєї сестри (це траплялося, щоправда, рідко — походи, війни), то неодмінно провідував малого Александра, грався з ним і навіть дружив, незважаючи на різницю в їхньому віці. Він охоче розповідав про війни та походи, про чужі краї, народи і племена, які підкорював Філіпп, про грецькі та фракійські міста, що їх вони брали приступом,— царевич слухав його захоплено і дивився на молодого командира загону вершників у непереможному війську свого батька як на живого бога. Від Кліта навіть пахло чужими вітрами й далекими дорогами, пахло кіньми, зброєю, димом тих пожеж, коли горіли чужі міста, захоплені македонцями. Коли Кліт, запалюючись і збуджено блискаючи гарними чорними очима, розповідав, як мчить на приступ його кіннота, як двигтить земля під копитами коней і свистить вітер у вухах вершників, як вони проштрикують списами ворогів і скидають їх Із коней, Александр підстрибував, захоплено верещав, вигукував бойові кличі греків "алала" та "елелеу" і так збуджувався, що турботливій Ланіці коштувало чимало зусиль заспокоїти вразливого царевича. Згодом Александр скаже, що Кліт був першим із чоловіків, котрий захопив його військовими справами, навчив любити небезпеку, йти на відчайдушний ризик і зневажати смерть, як то й личить кожному чоловікові. І взагалі — бути справжнім мужем і воїном. І за це Александр призначить Кліт а командувати македонською кіннотою у своєму війську. І Кліт вірою і правдою служитиме Македонії, а в битві біля міста Гарніке (334 р.) врятує Александру життя. Але, незважаючи на це, коли Кліт — біда скоїться під час походу в Азію — не погодиться дотримуватись східних церемоній у возвеличуванні Александра як бога, Александр в пориві гніву й нестримної люті, що засліпить його на мить, власноручно вб'є Клі-та, пронизавши його списом, і Ланіка, сестра Кліта, побоюючись гніву Олімпіади, мовчки перенесе у собі це велике горе.
Якщо Кліт був першим, хто так вразив молодого царевича, то другим був Леонід. Коли настав час взятися за виховання сина, Олімпіада, не вагаючись, вибрала Леоніда. На вигляд він був досить простакуватим — високий, худий, кістлявий, з грубими селянськими руками й таким же лицем. Ніякої вишуканості, ніякого благородства. В особистому житті в усьому дотримувався простоти і спартанської вимогливості до себе. Не вживав вина, їв мало і був неперебірливим у їжі, вважаючи, що головне в житті кожної людини — це гартування свого тіла і духу, тільки тоді людина стане людиною. Взірцем для нього були давні спартанці, і особливо їхній герой і цар Леонід, який загинув у битві при Фермопілах року 480-го. Македонців, часом жорстоких, любителів і кров комусь пустити, і добре гульнути, він не терпів і тримався од них осторонь... Це теж було добре. Йому Олімпіада і віддала свого первістка — як від серця відірвала. Розуміла, що тепер вона рідко бачитиме рідне дитя, єдину свою радість і утіху в чужій Македонії, і не так впливатиме на нього, але нічого не вдієш — треба. Адже Александр у майбутньому буде царем Македонії, тож його необхідно добре виховати і навчити. Віддати ж сина на виховання македонцям (щоб вони налаштували сина проти неї?) Олімпіада не могла. Виховувати царевича мусив тільки епірянець, близький їй по духу. А Леонід був і епірянцем, і близькою їй по духу людиною. В чужій для нього Македонії він, крім Олімпіади, не визнавав більше нікого і тримався за неї, як за єдиний свій берег, і тому був відданий їй до кінця.
Спартанське виховання
— Віддаю тобі сина, як душу свою,— мовила врочисто, і Леонід оцінив її слова належно.— Наглядай за вихователями і вчителями Александра, виховуй і наставляй його сам. Треба вишколити з мого хлопчика мужа доблесного і відважного, здатного, як стане ^ладикою, керувати народами і царствами.
— Дякую за велике довір'я, царице,— стримано мовив Леонід.— Виховуватиму твого сина так, як би виховував свого. Але маю одну умову, не гнівайся, царице, а вислухай.
— Говори,— тінь промайнула на лиці Олімпіади, бо не любила вона, коли будь-хто ставив перед нею якісь умови.
— Прошу в справу виховання сина ніколи не втручатися.
— Гаразд, я тобі вірю.
Та Леоніду цього було мало.
— Навіть якщо тобі здаватиметься, що я надто вимогливий до нього. Чи суворий. І тоді прошу тебе не втручатися. Бо тільки за таких умов я виховаю з Александра достойного мужа.
— Гаразд.
Та Леоніду й цього було мало.
— Навіть коли царевич поскаржиться тобі на мене — не втручайся, прошу тебе.
В помічники Леонід вибрав грека Лісімаха, незнатного за походженням, але тямковитого. Він теж прибув разом з Олімпіадою з Епіру і визнавав тільки її. Александру сподобався. Лісімах, вихователем він виявився добрим, вродженим, ставши одночасно й слугою царевича, і той на все життя зберіг про нього добру згадку.
А почалося виховання з того, що Леонід, з'явившись в гінекеї, безцеремонно і грубо стиснув руку царевича.
— Слабенька,— осудливо похитав головою.— І біла, як у дівчини. Нікуди не годиться. Гірше й бути не може.
Чаревич маг упився, бо таких слів йому ще ніхто не смів оворити, та Леонід, не звертаючи нз те уваги, смикнув ч"ч> за ру^у
— Ходімо! Годі ніжитись у матінки-цариці та годувальниці. Віднині житимеш у мене. І я... тільки я стану тобі ма-'Ф ю і годувальницею. І зроблю з тебе, маминого синка, справжнього воїна. Застерігаю:' я не потуратиму твоїм забаганкам і ніяких скарг твоїх, якщо вони будуть, цариця не слухатиме. Зрозумів?
— Я не звик скаржитись матері,— гордо звів голову царевич.
— От і добре. Хвалю.
Леонід поселив царевича у своїх покоях. Там не було ні золота, ні дорогих меблів, ні такого ж посуду та інших пишнот царського палацу. В покоях Леоніда, як у селянській хаті,— все просто, невибагливо, навіть бідно. Грубезна лава, такий же стіл та стільці. Нічого зайвого, ніякого натяку на розкіш. Недарма ж Леонід любив повторювати, що не місце красить людину, а навпаки, і в особистому житті неухильно дотримувався цього правила.