Філіпп з п'ятою своєю дружиною прожив недовго. Народивши дочку Фессалоніку, Нікесіполіда майже відразу після пологів померла. Не хворіла, не скаржилась ні на що
і потрапила на поховальне кострище. Як тоді, коли несподівано і загадково померла третя дружина Філіппа, фессалійка Філіна, так і тепер, коли те саме трапилось з його п'ятою дружиною, теж фессалійкою за походженням, у Пеллі пащекували, що тут, мовляв, не обійшлося без епір-ської відьми та її людей... Тим більше її люди знову оку-рювали лавровим листям палац і саму царицю — це, як відомо ще нашим предкам, знімає з людини вину за смертовбивство... Але пошепотілися і затихли. Чи набридло теревенити, чи доказів не було. А що палац окурювала лавровим листом, то це робити нікому не забороняється і всі охоче це роблять, щоб у помешканні був гарний дух.
Коли урну з прахом Нікесіполіди замуровували в стіні некрополя, Олімпіада трохи ожила, збадьорилась і навіть знову почала стежити за своєю зовнішністю — гарно зодягалася, вибирала тільки найвишуканішу зачіску, не ходила, а пливла, наче та пава. За обідом незмінно пила вино з медом — це, як відомо, доточувало віку, а в ті дні Олімпіада хотіла жити довго і щасливо. З'явилася крихітна надія: а раптом Філіпп... повернеться?
Але минали дні за днями, а Філіпп не повертався і навіть не збирався те робити, і вона знову занепала духом. Філіпп спокійно переніс смерть своєї п'ятої дружини. Звик їх часто міняти, то чого вже тут сумувати. Не померла б Ні-кесіполіда, він би її все одно з часом поміняв на іншу — жінок багато у світі білому, а з однією жити нудно. Про Олімпіаду, котра все ще залишалася царицею, він, здається, й справді забув. Олімпіада лютувала від безсилля, кидала на рабинь кілік з вином, змішаним з медом,— навіщо їй тепер пити вино з медом, що доточує віку, як той вік ій вже непотрібний і жити більше вона і дня не бажає?! Від безсилля слала на голову зрадливого чоловіка все нові й нові прокльони. Але давно відомо: боги не прислухаються до ревнивих, покинутих і обманутих жінок. їх дуже багато на світі, а в богів свої клопоти й турботи. Вони надто вознесені, щоб вислуховувати прокльони тих, кого кинули чи розлюбили чоловіки...
Поховавши п'яту дружину, Філіпп невдовзі захопився якоюсь гетською княгинею, але й вона не довго побувала в його покоях. І звідтоді цар вибирав собі жінок лише на нгч-другу. Одних, наситившись ними, кидав, інших ще брав з собою в походи і десь там їх губив. Ніхто з жіночого племені не міг довго утримувати царя біля себе — він вимагав все нових і нових зваб. І всі ті численні походеньки з жінками цар, пустившись берега, чинив відверто, на очах
З*
163
у знаті й свого двору. На очах, по суті, у неї, цариці Македонії, його законної дружини. Олімпіаду терзали такі приступи ревнощів, що вона ладна була знищити і чоловіка, і всю ненависну їй Пеллу. І всю Македонію, аби тільки могла. Але більше, ніж ревнощі, боялася Олімпіада втратити своє становище при македонському дворі. Ненавидячи Філіппа, вона всю свою велику любов, яку відхилив цар, перенесла на свого первістка, на Александра. І була певна, що її, а не Філіппа, зрадливого і підступного, любитиме син, як виросте.
Александр, син Філіппа із Пелли
Греки не мали прізвищ. Тільки ім'я (наречения іменем відбувалося на десятий день після народження), до якого для кращого розпізнання приєднувалося ім'я батька: Александр, син Філіппа. Іноді ще доточувалося ім'я рідного міста, і тоді це звучало так: Александр, син Філіппа із Пелли. Це згодом Філіппів син стане знаменитим на увесь світ — на віки й тисячоліття! — Александром Македонським, а поки що він просто Александр, син Філіппа із Пелли. Або й просто: Александр. Знаменитий його батько хоч і царював у Македонії, але вважав себе за походженням греком і родовід свій вів від Зевсового сина Геракла — напівбога і героя. (А втім, царі інакше й не уявляли своє походження, як неодмінно від бога. І Філіпп тут, звісно, не виняток). Тож згідно з сімейною легендою виходило, що Александр був Гераклу прапрапра... внуком. Якщо вірити Плутарху, 38 поколінь відділяли Геракла від Філіппового сина, котрий, вирісши та завоювавши півсвіту, повірить нарешті, що він і сам бог.
Але з'явився він на світ білий просто Александром, сином Філіппа із Пелли в країні бога-цапа Карана. Батька він не любив так, як матір свою, царицю Олімпіаду. Батька бачив рідко: цар Філіпп або воював, або йшов проти когось походом, або збирався у похід і вдома, у Пеллі, майже не бував. "Якщо я не воюю,— любив він повторювати слова фракійського царя Тереса,— то мені здається, що я мало чим відрізняюся від своїх конюхів".
Тож, зайнятий війнами та походами, а в перерві між ними жінками (чи поєднуючи те і те), на сина особливої уваги Філіпп не звертав. Як і на його матір, царицю Олімпіаду. Тож всю свою любов цариця перенесла на сина. Вона виховає сина так, що він любитиме тільки її. Владна і суво ра, мстива і завжди підозріла, зла і ревнива, безжалісна й рішуча, вона виявилась напрочуд ніжною матір'ю і стільки любові та доброти дарувала синові, що той навіть у юнацькі роки, не кажучи вже про дитинство, дивився на світ тільки материними очима. Крім неї та ще Ланіки, Александр до чотирнадцяти років більше нікого з жінок не визнавав. Як — щоправда, але на деякий час — не визнавав і жіночої любові взагалі. А може, тому, що змалку бачив, яка ворожнеча спалахує між його батьками. Та й батька свого Александр бачив теж очима своєї матері, а в неї не знаходилося жодного доброго слова про Філіппа.
До шести років хлопчик, як і заведено було в греків, ріс у гінекеї матері. Біля нього метушилися годувальниці та рабині.
Виняньчила і вигляділа царевича як рідного сина добра, повсякчас усміхнено-привітна та щебетлива Ланіка, вірна подруга Олімпіади, її помічниця і ключниця. А втім, Александру Ланіка була не тільки нянею, а й другою матір'ю. І навіть подругою його дитячих літ і забавок. її син Протей ріс у палаці Олімпіади, і цариця його шанувала як свого — з ним і зростав царевич, і дружив найбільше теж із ним. (Забігаючи наперед, скажемо, що коли вони повиростають і Александр стане імператором та завойовником світу Александром Македонським, то друг його дитинства Протей стане у війську Александра найстійкішим пияком, питним братом царя, постійним і вірним його супутником за бенкетними столами під час війни з персами).