Наперекір їм демос і значна частина заможніших, із тих, що були зв'язані торговими інтересами з Північним Причорномор'ям, виступили проти Македонії. В багатьох полісах почали стихійно виникати антимакедонські політичні угруповання, а на противагу їм — промакедонські об'єднання, що швидко переростали в партії.
Особливо складне становище було в Афінах.
ласть), а також спільність повноправних громадян держави (у протилежність рабам та іноземцям). А ще поняття демос означає у вузькому смислі слова як протиставлення аристократам.
рівник фінансової системи міста, зводив громадські споруди, прихильник Демосфена.
Гіперід — можливо, учень Платона, ведучий представник антимаке-донської партії. Після Демосфена вважався найбільш знаменитим оратором.
Фокіон — афінський державний діяч, прихильник Македонії і противник Демосфена.
що обмежують або й зовсім придушують демократію.
**** Ареопаг— (грецьк.) — горб Арея, горб в Афінах, місце засідань, давнього судилища тієї ж назви, виникнення якого відносять до мі
Македонія посилювалася в той час, як втрачали силу Афіни. Гострі соціальні протиріччя призвели до такої ж гострої боротьби в полісі. Рабовласницька верхівка в місті (землевласники, лихварі, купці і власники майстерень) були налаштовані проти демосу. Хоча де в чому й вони розходилися. Так, торгово-морські кола мріяли про відновлення морської гегемонії Афін. Але воєнні невдачі афінян розбурхали діяльність великих землевласників, від імені яких і виступав відомий оратор Ісократ. Невдовзі в Афінах сформувалися і почали діяти п'ять великих груп (антимакедонські і промакедонські), що їх очолювали Лікург , Демосфен, Гіперід і Фокіон. Промакедонська партія захищала інтереси олігархів , вона вітала і підтримувала вплив Македонії і навіть готова була підпорядкувати Афіни Філіппу. Серед керівників цієї групи, що швидко переросла в партію, були два знамениті оратори: Ісократ і Ес-хін. У своїй промові, присвяченій прославленню Ареопагу , Ісократ піддав критиці торгово-морську політику міста. "Це ж треба,— вигукував він,— Афіни так повели свої справи, що втратили фракійські міста і задарма витратили багато коштів на найманців, а в результаті отримали лиши лихослів'я еллінів".
Ісократ мріяв про відновлення влади землевласників і політичної сили Ареопагу, про об'єднання рабовласників різних полісів в єдиний союз в ім'я спільного захисту своїх інтересів і придушення бідноти. В міру того як росла й міцніла Македонія, він все більше і більше переконувався, що тільки її цар здатний допомогти Афінам. Як і решта землевласників, він бачив у Філіппові людину, самими богами покликану очолити і зміцнити своєю могутністю ідеальний союз рабовласників. Одночасно він закликав створити союз для спільного походу греків проти персів — цей захід, якби він здійснився, міг звільнити міста від бідноти, котра пішла б на війну, і створити умови для нового розквіту Еллади.
Торгово-морські кола рабовласників продовжували боротьбу за збереження афінського впливу на морі, адже мали зацікавленість в охороні понтійських проток, що були найзручнішими шляхами до хлібних базарів Боспорського царства, звідки Афіни отримували основний хліб та інші необхідні товари. Але й тут не було єдності. Лихварі, які промишляли землями й морськими суднами, схилялися то до промакедонської партії, то до противників Філіппа у грецькому світі. Та згодом більшість купців перейшла в табір прихильників мирних стосунків з Філіппом, розраховуючи за його допомогою покращити свою торгівлю.
Так і виникла промакедонська група Ісократа, що її називали ще "групою миру", і така ж група іншого афінського оратора, стійкого прихильника Філіппа і недруга Демосфена Есхіна, якого його ж прихильники називали і зрадником, і найманцем Македонії. Та Есхін платним агентом Філіппа ніколи не був, хоча отримував од нього час від часу золоті монети. І коли його звинувачували в хабарництві, він спокійно відповідав:
— Одержати кілька талантів від іноземця — не ганьба. Он Демосфен, наприклад, отримує дарунки від персів, та й що з того?
Есхін був відомим оратором і політичним діячем Афін. Народився він у сім'ї вчителя, кар'єру свою розпочав писарем, але швидко сягнув висот, виявивши неабиякі здібності в ораторському мистецтві. В Афінах його багато хто щиро поважав і вірив йому. І сам Есхін був щиро переконаний у своїй правоті, як і в тому, що з допомогою Філіппа Афіни відновлять свою міць. Та він не розумів головного: Філіппу не потрібні сильні Афіни, Філіппу потрібні такі Афіни, які б залежали від нього, перебували б під його владою і допомагали утверджувати його владу в Елладі.
На противагу промакедоицям виникла антимакедонська партія, що складалася з групи знатного і багатого Лікурга і групи оратора Гіперіда. До неї входили і ті рабовласники, які орієнтувалися на настрої мас, намагаючись завоювати довір'я широких кіл демосу. Вождем антимакедон-ської партії став Демосфен, що проголосив перед азійським народом, перед усією Елладою: "Філіпп Македонський — тиран!" А тиранія за своєю суттю ворожа демократії. Отож Філіпп і демократія Афін — непримиренні вороги. А тому закликав Афіни діяти так, щоб усі вбачали у них, Афінах, захисників греків та їхньої волі і незалежності. Тож Афіни мусять рятувати лише тих, кого інші пригноблюють. І ганив Афіни за те, що вони останнього часу почали відступати від законів предків.
— Наша батьківщина,— часто проголошував він,— завжди боролася за честь, славу і волю! Тож треба негайно зупинити боротьбу між бідними та багатими і спільно боротися з північним варваром і тираном, згуртувати греків І, зміцнивши військо, захищати всіх пригноблених!..
Демосфен не вживав вина, і його противники (прихильники Македонії) іронічно казали: "Не дивуйтесь, що мн з Демосфеном думаємо по-різному: адже він п'є воду, а ми — вино".
Демосфен, син Демосфена належав до тих людей, які самі себе створили. Його батько був шанованою і заможною людиною на прізвисько "Ножівник" — володів майстернями, де тямковиті, навчені ремеслу раби виготовляли мечі, ножі та іншу зброю. Був не бідним, бо коли помер, то його статки оцінили в п'ятнадцять талантів — сума, як на той час, значна. Опіку над майном (Демосфену тоді виповнилося сім роки") довірили людям, які виявилися недобросовісними: частину спадщини вони розтринькали, а решту просто кинули напризволяще, і малий Демосфен зростав у злиднях. З дитинства він був хворобливим, здоров'я мав слабке, будучи, як зазначав Плутарх, ніжним та вразливим... Якось в дитинстві хлопчик послухав у суді виступ знаменитого тоді оратора Каллістрата і так захопився красномовством і силою, яку, виявляється, має слово, що вирішив і собі стати оратором. Увесь свій час — навіть іграми жертвував — віддавав тільки навчанню ораторського мистецтва. Ледве досягнувши повноліття, відразу ж розпочав проти своїх недобросовісних опікунів судовий процес. За одними даними, що збереглися в історії, він його виграв, за іншими — програв, але суть навіть не в цьому. Завдяки тому процесу юний Демосфен здобув початковий досвід та сміливість, так необхідну для публічних процесів, і показав себе, на що він здатний. Його запримітили. Ось звідтоді Демосфен і вирішив займатися тільки державною службою та виступати в народному зібранні. Спершу був деякий успіх. Ті особи, котрі мали виступати, але не тямили гарно складати промови, почали звертатися до Демосфена по допомогу. Він вислуховував їх і складав непогані промови, що їх ті особи й виголошували в суді від свого імені. Це давало значний прибуток. Але Демосфен був афінським громадянином, а для афінського громадянина прислужувати іншим вважалося малопочесною справою. І Демосфен, відчувши у собі ораторські здібності та впевненість, вирішив виходити на політичну арену. Але на початку йому не таланило. Хоч від природи юнак і володів красномовством, та мав надто слабенький як для оратора голос, нечітку дикцію та вимову. До всього ж він ще й гаркавив, на трибуні тримався непевно, часом розгублювався і знічувався, а його доводи не завжди звучали переконливо, хоч як він не старався. Розумів, йому чогось не вистачає. Можливо, й найважливішого. А чого саме — збагнути самотужки не міг.