Це була одна з найбільших перемог Філіппа на шляху підкорення грецьких держав. А війну вів як захисник амфіктіонів. Таку вже взяв на себе роль, аби не бути в очах греків загарбником. І відразу ж зібрав у Дельфах раду амфіктіонів, де розквитався з переможеними. Виконуючи його волю, рада ухвалила зруйнувати укріплені міста фокідійців, а їхніх мешканців розселити по селах. Було накладено на переможених і тяжку повинність, аби відшкодувати ті збитки, що їх понесла скарбниця дельфійського храму. І віднині фокідійців не велено було пускати до святилища. Як і в саму раду амфіктіонів. Відібрані у фокідійців два голоси, що вони їх мали раніше, віддали македонському цареві. Таким чином, він, маючи більше голосів, міг уже на свій розсуд керувати Амфіктіонією. Віднині перед Македонією слався шлях не тільки до Фракійського, а й до Егейського морів. Внаслідок Священної війни Філіпп знищив небезпечну для нього Фокідську державу і тепер міцно стояв в Елладі й навіть милостиво та зверхньо пропонував грекам мир.
Та греки миру не прийняли.
Брат загиблого Ономарха Фаіл спішно збирав нове військо, для чого йому довелося пообіцяти своїм воїнам подвійну платню. Заодно почав гуртувати навколо себе й союзників, всіх, хто був незадоволений Філіппом. На той час вже багато грецьких держав збагнули ту небезпеку, яку ніс для них Філіпп. Тож біля Фермопіл несподівано для Філіппа зібралося чимале грецьке військо.
І Філіпп з обережності завагався. Відчував: виступ проти Фаіла та його спільників може надати війні власне грецького характеру. До Фаіла та його союзників можуть приєднатися інші грецькі поліси. А воювати зразу з усією Грецією... Ні, воювати з усією Грецією Філіпп не збирався — нерозумно і зарані приречено на поразку. Грецію треба завойовувати непомітно, частинами, покоряти одні її держави під виглядом допомоги іншим, присипляти еллінську пильність, вдаючи з себе друга і захисника еллінів. Все зваживши, Філіпп відійшов. До того ж Фаілу допомагали Афіни, а з ними Філіпп якраз і не хотів нині починати війни. Афіни — найсильніший суперник Македонії, найголовніший. З ним Філіпп волів боротися тишком-нишком, ніби крадькома. В крайньому разі непомітно, але цілеспрямовано ослаблювати вплив афінян на македонських та фракійських берегах, а вже потім, ослабивши їхні позиції й зміцнивши в Греції свої,— нанести вирішальний удар. А поки що — вичікувати.
Вичікувати хоча б тому, що Афіни позирали на фракійські володіння, і особливо фракійський Херсонес, який мав для них найважливіше значення.
У самій Фракії точилася внутрішня боротьба, що теж було на руку Філіппу. Держава одрісів, так і не ставши міцною й централізованою, розпадалася на окремі області, що ворогували між собою. Після царя Котіса спадкоємцями царської династії стали Амадок II і Берсіад. Але престол незаконно захопив Керсоблепт. Афіни підтримували Ама-дока II і Берсіада, тож Керсоблепт змушений був погодитись на подія царства. Роздрібнення сильної Фракії відповідало потаємним планам Афін. Зрештою між Афінами й трьома фракійськими царями було укладено мирний договір, у якому визначалися ті міста, які сплачували данину Афінам, а які трьом фракійським царям. Та невдовзі ж самі афіняни і порушили договір, пославши колоністів селитися на землях, що за угодою відійшли до Амадока II. Ображений Амадок перейшов на бік Філіппа, до македонського царя приєдналися й мешканці Перінфа, який довго сперечався з Керсоблептом за прикордонну територію. І фракійці збагнули, що вони оточені з двох боків: з півночі на них тиснув скіфський цар Атей, що просувався в глибину країни, а з південно-західного боку — македонський цар. І Фракія, знесилена боротьбою різних династій всередині країна, вже не могла витримати натиск ззовні. Цим і вирішив скористатися Філіпп. З'явившись з військом у Фракії, він дійшов до Пропонтіди і почав облогу головної фортеці Керсоблепта — Гіерон-Тейхос. Не отримавши від афінян обіцяної допомоги, фортеця покорилася: віддала македонцям заложників і погодилась вирішити питання про спірну територію на користь Македонії. Одночасно Філіпп протягом 352—351 років, використавши різні дипломатичні ходи, закріпився на Геллеспонті, заснувавши вздовж берега кілька фортець. Зрештою сталося те, що й мало статися: Фракія втратила самостійність і стала частиною Македонської держави. Вплив Філіппа на Егейському морі посилився, віднині македонський цар успішно витісняв афінян з Фракії.
Після фракійського походу Філіпп взявся за стару війну зі своїми сусідами Іллірією та Пеонією, скориставшись тим, що вони під час македоно-фракійської війни допомагали фракійцям. Минуло небагато часу, і жодна грецька держава ні за територією, ні за кількістю населення не могла вже зрівнятися з Македонією. Із захопленням Фракії Македонії стали підвладні всі гавані морів, що обмивали Балканський півострів, про що інші держави і мріяти не могли. Зростаюча могутність Філіппового царства та його близькість до Халкіди викликали у її мешканців тривогу за свою долю. Халкідські міста, відрізані тепер від суходолу, нарешті зважилися порушити договір з Філіппом і вступити в союз з Афінами. Навіть Олінф, союзник Македонії, жахнувся розмахові завоювань Філіппа. Він теж змінив свою орієнтацію, приєднавшись до тих міст, що відійшли до Македонії. І відрядив до Афін послів, щоб укласти з ними договір про спільні дії проти Македонії.
Визрівала нова війна Філіппа з Олінфом, у якій Афіни не могли залишатися сторонніми спостерігачами. У війні — а вона ось-ось мала спалахнути — македонське військо неминуче мало зіткнутися з об'єднаними силами грецьких держав, і в першу чергу з Афінами.
Ісократ, Есхін, Демосфен
Тепер вже всі відчули, що зміцнення Македонії загрожує незалежності еллінських держав. Небезпека, як ніколи, реально нависла над Грецією. Після подій Священної війни в Середній Греції всім стало ясно; Філіпп не обмежиться вторгненням у Фокіду чи Фессалію, захоплення грецьких полісів для нього лише питання часу й слушної нагоди. На руку Філіппу було й складне соціально-економічне та політичне становище в Елладі тих часів. Греки не мали єдності, навпаки, поліси ворогували між собою, внутрішні конфлікти, соціальні та інші протиріччя так ослабили Грецію, що вона вже не могла дати належної відсічі македонській експансії. Багаті прошарки населення дивилися крізь пальці на македонську загрозу, навіть погоджувалися на главенство свого північного сусіда. Що з того, що вони можуть втратити політичну незалежність, зате Філіпп забезпечить їм панівне становище в своїх полісах. Серед таких і вербував (за золото, звичайно) македонський цар своїх прихильників у грецькому світі.