Та ось півні віддихались, крикнули войовниче та грізно залопотіли крилами і втретє кинулись вперед. Билися люто, намагалися шпорами розпороти один одному живота, клювали один одного в гребінь, шию, били крильми.
Розходилися. Сходилися. Вдарялися грудьми, падали, зводились, знову клювали один одного. Летіли пір'я та пух, бризкала кров. Та ось рудий ніби став млявішим, вже не так завзято нападав і все частіше й частіше задкував. Ті, хто на нього поставили, обурливо закричали, прихильники чорного, навпаки, збадьорилися: мала настати розв'язка поєдинку. Рудий явно програвав.
Та ось півні знову розійшлися, кожний у свій край столу і там стояли, важко дихаючи. Стіл був у пір'ї, краплях крові, кров сочилася і з півнячих гребенів.
Коли бійці відпочили, розпорядник ляснув у долоні і когути побігли один одному навстріч. Вдарились грудьми. Рудий упав. Це вперше. Але схопився швидко, так швидко, що чорний не встиг на нього накинутись. І тут рудий зненацька кинувся тікати. Чорний ринувся в погоню. Прихильники рудого обурливо закричали, проклинали його, обзивали найобразливішими слівцями, але марно. Рудий втікав з поля бою. Ганебно. Він біг понад бортом столу, опустивши голову,— яка ганьба! — і ледве тягнув крила. Ганьба! Ганьба! Ті, хто поставив на нього, розійшлися не на жарт і вже ладні були розтерзати боягуза, на якого зробили відчадушні ставки, і тепер явно плакали їхні золоті монети. І знов, і знов обзивали його найобразливішими слівцями, наче півень їх міг розуміти.
Чорний когут збадьорився. А втім, кого не збадьорить втікаючий противник. Він наддав ходу і вже наздоганяв рудого. І тут сталося непередбачене. Рудий різко повернувся (і це на бігу!), підстрибнув, викидаючи вперед ноги, гострими бронзовими шипами наніс противнику удар у груди. Чорний, захопившись погонею, стратив обережність і за це поплатився життям. Він упав набік, задриґав ногами й затих. А переможець — бадьорий і наче аж повеселілий — стрибнув на поверженого, забив крильми, закукурікав, торжествуючи перемогу, голосно і дзвінко.
На тім поєдинок і скінчився.
Прихильники чорного, все ще не отямившись від несподіваного фіаско їхнього кумира, полізли за грошима, прибічники ж рудого стрибали, обіймалися і кидалися цілувати півня.
Філіпп програв разом з тими, хто ставив на чорного. Але програш його не засмутив. Він замислився.
— Хитрий,— поглядаючи на рудого, цар вражено хитав головою.— Так ось ти який, виявляється? Хвалю за кмітливість. Молодець. Хоч я й програв, хоч рудий і згубив мого чи не найкращого півня,— повернувся цар до присутніх,— але за такого хитруна не шкода й грошей. Чи не так?
— Так, так,— радо вигукували ті, хто виграв, і — крізь зуби — ті, хто програв,— Звичайно ж, не шкода грошей. Такий бій, такий бій!
— Він відступав, ба, навіть тікав,— міркував уголос Філіпп.— Але тікав так, аби в одну скороминущу мить, приспавши пильність противника, нанести смертельний удар йому і виграти.— Додав посміхаючись: — Іноді навіть і в півня варто повчитися.
До зали увійшов запилений гонець, щось шепнув царському секретареві Євмену — і той швидко підійшов до Філіппа, котрий саме взявся за черговий глечик, повний холодного пива.
— Щойно прибув гонець з Пелли.
— Що там? — запитав Філіпп і, піднявши вгору глечик, лив собі в широко розкритий рот пиво, ковтав і аж стогнав від задоволення.
— Царю! — підбіг гонець.— Радісну вістку привіз я тобі з Пелли. Цариця Олімпіада народила сина! Це сталося шостого дня місяця гекатомбеона!
Філіпп опустив глечик, з шумом видихнув повітря, рукавом утерся і повернувся до Євмена:
— Гінцю плащ з мого плеча! За таку радісну звістку! Усім пива! Усім вина! Ріжте биків, готуйте бенкет на три дні і три ночі!
Обом їм, Олімпіаді й Філіппу, якщо вірити Плутарху * та його знаменитим "Паралельним життєписам", примарилось чи приснилось у зв'язку з народженням сина їхнього Александра таке: Олімпіаді — що пролунав удар грому і "блискавка вдарила їй у лоно і від того удару спалахнув сильний вогонь, язики полум'я побігли у всіх напрямках і потім згасли"; Філіппу ж невдовзі після весілля "приснилося, що він запечатав лоно жони: на печаті, як йому здавалося, був вирізаний лев".
"Всі віщуни,— пише далі Плутарх,— витлумачували цей сон у тому смислі, що Філіппу треба суворіше охороняти свої подружні права", але за іншим віщуванням це означало, що Олімпіада "вагітна, адже нічого порожнього не запечатують, і що вагітна вона сином, який буде матм відважний, лев'ячий характер".
А тоді у фортеці Філіппи цар Філіпп три дні і три ночі бенкетував з нагоди народження сина, напував гетайрів і всіх воїнів, які підходили до нього, щоб привітати з такою визначною подією у його житті. І три дні цар Філіпп пив чи не найбільше од інших, а тримався на ногах і не хмелів, хоч не спав і навіть не прилягав за ті три дні, коли п'яна ніч змінювалась п'яним днем, ще одна п'яна ніч змінювалась ще одним п'яним днем, і ще одна п'яна ніч змінювалась ще одним п'яним днем. І дивно було навіть найближчим друзям царя, котрі бачили свого повелителя й не такого: де він бере стільки сили? З яких джерел її черпає?..
—Він хоч і п'є з нами, як рівний з рівним, але все одно він не такий, як ми. Ми люди, а він — цар,— говорили між собою гетайри.— А царі, що боги,— простим смертним непідвладні.
— Пийте і гуляйте,— гримів голос царя.— Жінок у мене багато, а сини народжуються не кожний день!
Лише на четвертий день приліг, але спав недовго, схопився через годину — свіжий і бадьорий.
Плутарх — давньогрецький історик, письменник, філософ-мораліст.
— Ей, люди?!. Коней! Гетайри — за мною! їдемо в Пел-лу вітати сина мого і спадкоємця з появою на світ білий. І будемо з такої нагоди у Пеллі бенкетувати три дні і три ночі!..
Амфідромій, або скриня, повна золотих монет
Коли на дверях грецького будинку з'являвся вінок з оливкових гілок, то перехожі, глянувши на нього, неодмінно скажуть:
— Це житло відвідало щастя, адже тут народився хлопчик. Оливковий вінок — символ грецької хоробрості.
Коли ж у світ приходила дівчинка, на дверях з'являлася лише вовняна пов'язка — вовна символізувала жіночу працьовитість. І про такий дім перехожі вже не казали, що до нього завітало щастя — дівчині не-в кожній сім'ї були раді, особливо в багатодітних чи бідних. Всі хотіли хлопчика — майбутнього продовжувача роду.