Енеїда

Страница 42 из 45

Котляревский Иван

ЧАСТИНА ТРЕТЯ
1. Сподар — господар, також — государ, цар.
Небіжчик — тут у значенні: бідолаха.
3. Це — пісенна строфа, одна на всю "Енеїду". Перелік пісень відкриває перлина в пісенній скарбниці українського народу — "Гей на горі та женці жнуть". Вона в перелицьованій, травестійній формі випливе в тексті поеми ще в четвертій частині (строфа 126) і натяком — у шостій (строфа 4).
Сагайдачний Петро (рік народження невідомо — 1622) — гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Під керівництвом Сагайдачного українські козаки здійснили ряд успішних походів, виграли кілька битв. Помер від рани, одержаної у битві з турками під Хотином. У пісні "Гей на горі та женці жнуть" фігурує також інший учасник цієї битви, запорізький кошовий, потім козацький гетьман Дорошенко Михайло (рік народження невідомо — 1628). Він користувався популярністю серед козаків, славився своєю хоробрістю. Загинув у битві під час одного з очолених ним походів на Кримське ханство.
Либонь співали і про Січ — пісень, де фігурує Запорізька Січ і запорожці, багато. Виходячи з тексту "Енеїди", якусь певну пісню назвати неможливо. Тут і в подальших рядках пісенної строфи Котляревський навряд чи мав на увазі конкретну пісню. Іде перелік історичних подій, яскравіше відображених у піснях, взагалі найпопулярніших пісенних сюжетів. Звичайно, в строфі, як і в усьому масиві українських народних пісень минулого, на першому місці за суспільною вагою та значенням — пісні про козацтво і Запорізьку Січ.
Як в пікінери набирали — шкіпери — в первісному значенні цього слова власне солдати, які мали на озброєнні піки (списи). Тут йдеться про так звану Пікінерію: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Україні були сформовані з козаків Полтавського та Миргородського полків чотири військовопоселенські пікінерські полки. В 1776 р. з частини козаків ліквідованої в червні 1775 р. Запорізької Січі були утворені ще два пікінерські полки. Пікінери були позбавлені козацьких привілеїв, мусили відбувати військову службу і разом з тим сплачувати податки, виконувати державні повинності. Особливо постраждав від Пікінерії Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох пікінерських полків — Дніпровського і Донецького — на півдні Полтавщини (на території нинішніх Кобеляцького та Нехворощанського районів), яке було жорстоко придушене.
Як мандровав козак всю ніч — сюди за змістом найбільше підходить пісня "Добрий вечір тобі, зелена діброво!" Крім тематичної ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак І. Котляревського — знову конкретна вказівка на пісню дивовижної поетичної сили і глибини.
Полтавську славили шведчину — теж надто загальна вказівка і якусь певну пісню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанію 1708 — 1709 років і Полтавську битву.
І неня як свою дитину 3 двора провадила в поход — мотив проводів матір'ю сина дуже поширений в українських народних піснях і на якусь певну пісню вказати важко.
Як під Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год — можливо, в останньому рядку І. Котляревський мав на увазі якусь невідому нам пісню про голодовку в неурожайний рік, нерідке явище в усі давні, та й не такі давні часи. Одначе дослідники "Енеїди" згадку про воєнні дії під Бендерами і "голодний год" пов'язують з конкретним епізодом однієї з російсько-турецьких воєн. У 1789 р. російські війська під командуванням князя Г. О. Потьомкіна вели тривалу облогу турецької фортеці Бендери (нині місто Молдавської РСР, районний центр), яка закінчилася капітуляцією її гарнізону. Фаворит Катерини II бездарний воєначальник Потьомкін не дбав належним чином про постачання військ. Нестача провіанту, осінні холоди призвели до голоду, поширення епідемій. Подібні явища спостерігалися не тільки під Бендерами, а й під Очаковом, іншими фортецями, в інших епізодах численних російсько-турецьких війн протягом XVIII — початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як під Очаковим (Номис. — С. 37). Не знав автор "Енеїди", коли писав ці рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чині штабс-капітана Сіверського драгунського полку доведеться воювати "під Бендер'ю".
4. Нар.: Швидко казка кажеться, та не швидко діло робиться (Номис. — С. 108).
5. Ся Кумською земелька звалась — в античні часи Куми — місто-держава на південному узбережжі Апеннінського півострова. Найдавніша грецька колонія в Італії.
7. Зо всіми миттю побратались, Посватались і покумались — названі види суспільно-побутових зв'язків, на яких трималася давня громада. Перелік по низхідній, за значенням. Побратимство — вища форма товариського єднання — було поширеним у козацькому середовищі (Низ і Евріал у п'ятій частині "Енеїди", побратими Назар і Гнат у п'єсі "Назар Стодоля" Т. Шевченка тощо). Сватами називалися не тільки рідні нареченого — нареченої, чоловіка — жінки, а всі, хто вступав у якусь обопільну угоду, купівлю-продаж та ін. Куми — хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері, батько дитини по відношенню до хрещеного батька, хрещеної матері.
8. Досвітки, вечорниці — вечірні зібрання молоді восени та взимку, на яких у буденні дні поряд з розвагами виконувалася певна робота (звичайно прядіння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння. Інколи збиралися тільки на вечір, а спати розходилися по домівках, а інколи тут же в обраній і підготовленій для цього хаті дівчата гуртом лягали спати, а на світанні вставали, готували з принесеного сніданок і продовжували свої заняття. Певне, звідси і слова-синоніми: вечорниці-досвітки.
9. В ніска (носа) — гра в карти. Кількість гравців не обмежена. Здають по три карти. Гравець зліва від того, хто здає карти, починає ходити, говорячи партнерові: "Іду під тебе носа".
В пари — див. коментар: І, 37.
В лави — гра в карти. Микола Гоголь у своєму словничку до "Енеїди" так пояснює цю гру: "...У лави грають звичайно ушістьох. Сідають за стіл три проти трьох, здають карту і кожен грає з тим, що сидить навпроти, не втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, і кількість таких взяток означає виграш; на чиїй з двох сторін їх більше, ті виграють, а сторона, що виграла, дає тій, що програла, стільки ударів джгутом, наскільки перевищено набрані взятки" (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. — М., 1952. — Т. 9. — С. 511).
У помфиля — карточна гра, у якій старша карта — жировий валет.
Візок — див. коментар: І, 37.
В кепа — карточна гра в дурня.
В сім листів — тобто "в сім карт" (у старі часи карти називали ще "листами").
11. Нар.: Хата на курячій ніжці (Номис. — С. 201).
12. Жовна — набряк залоз на шиї.
15. Сівілла — у стародавніх греків і римлян — ім'я жінок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба), пророкували звичайно в стані екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тоні далі, у 18 — 19-й строфах третьої частини "Енеїди". У Стародавньому Римі найбільш відомою була Кумська Сівілла (із Кум). У сцені першої зустрічі з Енеєм Сівілла наділена рисами баби-яги, як вона постає в українській народній демонології. Далі — виступає в образі звичайної в ті часи баби-ворожки і шептухи. За віком Сівілла доводиться бабою, а то й прабабою Іванові Котляревському. Дівувала "при шведчині", яка припадає на 1708 — 1709 роки. Отже, "татарва набігала" пізніше, десь у 20-х, а то й на початку 30-х років. Сучасний історик О. М. Апанович пише: "Наприкінці XVII і в першій половині XVIII ст. вглиб української території татари, як правило, пробиратися вже не могли. На Лівобережній Україні в першу чергу терпіли від них Полтавський та Миргородський прикордонні полки, на Слобідській — Бахмут і Тор" (Апанович О. М. Збройні сили України першої половини XVIII ст. — К., 1969. — С. 127).
Вважають, що згадана Сівіллою "перша сарана" — це особливо спустошливі нальоти сарани на південні українські степи у 1748 — 1749 роках. На боротьбу з нею були кинуті всі козацькі полки.
Коли ж був трус, як ізгадаю — одинадцятитомним "Словником української мови" слово "трус" зафіксоване як у значенні: "метушня, сум'яття, тривога", так і в значенні: "Ретельний огляд офіційними особами кого-, чого-небудь для виявлення прихованого, недозволеного або вкраденого; обшук". Зміст коментованої строфи підказує, що це слово вжите саме в останньому значенні. Тут йдеться про якусь масштабну акцію, яка залишила по собі дуже недобру пам'ять у народі. Очевидно, автор поеми має на увазі так званий Генеральний опис Лівобережної України 1765 — 1769 років, проведений тодішнім царським намісником Рум'янцевим-Задунайським з метою підвищення податків і остаточного покріпачення селянства, ліквідації залишків політичної автономії України. І хронологічно слово "трус" — на своєму місці в розповіді Сівілли. Сівілла чи не єдиний з усіх неепізодичних персонажів "Енеїди" — звичайна селянка. Крім самохарактеристики, мови, про це говорить її одяг, поведінка, манери. На ній плахта з дерги (див. коментар: III, 51). Одержавши від Енея плату, Сівілла сховала "грошики в калитку, піднявши пелену і свитку" (IV, 4). М. Сумцов у статті "Побутова старовина в "Енеїді" (1905) зазначав, що селянки "так і тепер місцями зберігають гроші". Це можна сказати і про пізніші часи.
16. Сівілла, як знахарка і шептуха, перелічує хвороби і напасті, які може відігнати магічною силою відомих їй замовлянь. Тільки "на звіздах" українські ворожки, наскільки відомо, не гадали. Цим займалися віщуни і ворожки у багатьох інших народів, у тому числі стародавніх Греції та Риму. Першою серед бід, з якими вдаються до ворожки, названа трясця, тобто пропасниця. Та під трясцею розуміли не тільки пропасницю, а й інші хвороби, що супроводжувалися високою температурою, лихоманкою. У відомих народних замовляннях минулого названо близько двох десятків видів трясці. Заушниця — нарив за вухом. Волос — нарив на пальці руки.
Уроки — урок. або пристріт — неміч від лихого ока, тобто погляду поганого чоловіка, чи взагалі погляду в недобру годину (рос. сглаз). Віра в магічну силу людських очей відома з давніх-давен, знайшла вираз у біблії, інших письмових пам'ятках минулого.
Переполохи виливати — тобто знімати психічну травму кимось або чимось переляканої людини. Ось один з народних способів виливання переполоху, записаний етнографами сто років тому: "Знахарка наливає в миску небагато води, окремо розтоплює віск і ллє його у воду, тримаючи миску над головою хворого. При цьому шепче: "Господи, поможи мені поворожити, переполох виливати хрещеному, нарожденому і найдений і напитаний, подуманий, погаданий, од всякої звірини" (К. с. — 1885. — Кн. 12. — С. 737). Такий спосіб застосовують, коли вважають, що людина налякана якоюсь твариною. По формі застиглого у воді воску знахарка вгадує, що злякало хворого. Переполох вважається вилитим, певне, разом з водою.
Гадюк умію замовляти — окремі знахарі нібито вміли скликати і замовляти змій, могли своїми заклинаннями врятувати людину, яку вкусила змія. На давніх картинках знахаря інколи малювали в оточенні змій.
17. Каплиця — культова споруда у християн, призначена для відправ і молитов. Становить собою невелику церкву без вівтаря, інколи — простий стовп з іконою. Тут — бурлескне змішування, ототожнення християнської каплиці з язичницьким храмом.
Там Фебові ти поклонись — Феб (ясний) — друге ім'я Аполлона. Бога сонця, бога-провидця, сина Зевса, брата-близнюка богині Артеміди. Культ Аполлона — один з найдавніших і найпоширеніших у Греції та Римі. Покровитель мистецтва і муз, бог лікування. Жерці храмів Аполлона були віщунами-провидцями. В ролі такого жерця виступає Сівілла, "ясного Феба попадя".
18. Сивиллу тут замордовало — в бурлескно-зниженому стилі зображено віщування Сівілли в стані пророчого екстазу.
24. Орфей — знаменитий співець, син Аполлона. Еней згадує одну з легенд про Орфея. Коли померла його кохана дружина Еврідіка, Орфей спустився у підземне царство Плутона, щоб повернути її на землю. Його спів і гра на арфі так зачарували владик підземного царства, що вони дозволили Еврідіці повернутися до живих, з тією одначе умовою, щоб Орфей дорогою жодного разу не оглянувся на неї. Орфей не витримав, оглянувся і втратив Еврідіку навіки.
Геркулес, Геракл — в античній міфології улюблений народний герой. Звільняючи людей від різних бід і страховищ, здійснив дванадцять легендарних подвигів. Один з них — виведення силоміць з підземного царства страшного триголового пса Цербера, що стеріг вхід до пекла, нікого не випускаючи звідти. У своїй травестії Котляревський уподібнює Геракла до героя української народної легенди Марка Проклятого, одначе не називаючи останнього. Марко Проклятий (або Пекельний) теж спустився у пекло, "всіх чортяк порозганяв" і визволив звідти козаків-запорожців. Легенда про Марка Пекельного, — український народний варіант сюжету про великого грішника, а разом з тим і варіант апокрифічного оповідання "Про збурення пекла", — у другій половині XVII ст. зазнала віршованої обробки (див.: Українська література 18 ст./ Упоряд. О. В. Мишанич. — К., 1983. — С. 185 — 192).
Охвота — старовинний верхній жіночий одяг (див. також коментар: III, 93; VI, 20).
25. Тобі там буде не до чмиги — тут у значенні: буде погано, скрутно.
До шмиги — до речі, доладу, гаразд. Чмига, шмига — рівно вистругана дощечка, яка служить нівеліром при набиванні жорна у млині.
Як піднесуть із отцом фиги — тобто завдадуть великої неприємності, залишать у дурнях. Фіга — плід фігового дерева, інжир. Дорогі, привозні ласощі; сушені фіги — один з предметів чумацького промислу до Криму.
Лунь — хижий птах родини яструбових, зараз зустрічається рідко, хоч водиться на Україні майже повсюдно. Нар.: "Щоб тебе лунь вхопила!" (Номис. — С. 73).
26. Мені дай зараз за роботу — Сівілла уже вдруге нагадує про плату (вперше: "...і мені що перекинь" — III, 17), заздалегідь хоче вирвати плату за послугу, хоч добре знає звичай: наперед не платять. Еней пропускає повз вуха домагання скупої баби-яги, і та, ніскільки не образившись (торг є торг), продовжує давати свої настанови, а потім веде до пекла. Плату вона одержить уже після повернення з пекла.
Мусовать — міркувати, зважувати.
27. В лісу великому, густому, Непроходимому, пустому — у книзі мовознавця А. Непокупного це місце коментується так: "Тут увага мимоволі спиняється на слові пустий, яке контрастує зі своїми попередниками — густий, непроходимий (порівняймо прислів'я де густо, де пусто}, хоча воно й стоїть в одному ряду з ними як однорідне. Проте враження несумісності складається лише в нашого сучасника. Що ж до українського читача кінця XVIII ст., якому була адресована "Енеїда", то без сумніву прикметник пустий у поданому контексті він недвозначно сприймав як синонім дикого. Саме від слова пустий, дикий і утворилася назва, якщо скористатися виразом Котляревського, лісу великого, густого, нелроходимого — пуща" (Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян. — К., 1979. — С. 99; див. також коментар: III, 132 — "Ходили в північ по пусткам").
28. Згідно з античними міфами, той, хто хоче повернутися назад з підземного царства Плутона, мусить мати при собі золоту гілку з чарівного дерева — символ життя. Взагалі золота гілка в легендах.багатьох народів — чудодійний талісман, який відкриває дорогу в недоступні місця або до скарбів. І. Котляревський переосмислює цей міф у дусі української народної творчості, легенд, пов'язаних з прадавнім, ще доби язичества, святом Івана Купала. Раз на рік, рів но опівночі в Купальську ніч (з 23 на 24 червня за ст. ст.) десь у глухому, дикому лісі зацвітає папороть. Хто зірве чудесну квітку папороті, той опанує таємничими силами, матиме змогу здійснити свої бажання, добуде закопані скарби і т. ін. Зірвати квітку папороті дуже нелегко не тільки тому, що вона рідко трапляється, а й тому, що її стережуть злі духи, нечиста сила. Інколи, щоб добути цю квітку, входять у спілку з нечистою силою. У наступних 29 — 33-й строфах поеми Еней у пошуках і добуванні золотої гілки зустрічає такі ж перешкоди, як і герої народних казок та легенд у походах за квіткою папороті. Народні купальські легенди використав і шанувальник "Енеїди" російський письменник М. Гоголь у повісті "Ніч під Івана Купала".
34. Бичня — обора, загорода для волів.
35. Година балагурна — слушна година.
Закамешились — забігалися, заклопоталися.
36. Починається прийняте у стародавніх греків та римлян гадання на кишках і тельбухах забитих у жертву богам тварин. У нашого народу такий звичай не зафіксований. Тут, як і в багатьох інших місцях, бурлескне поєднання античності з сучасною І. Котляревському українською дійсністю служить щедрим джерелом комічного. Православні попи і дяки в ролі язичницьких жерців! Треба пригадати, що християнська церква не велить особам духовного сану не те що вбивати (хай і тварин), а навіть носити зброю. Про рідкісні історичні винятки не говоримо. Наприклад, благословення православною церквою збройної боротьби проти татарського іга напередодні Куликовської битви 1380 р. Нагадаємо поєдинок перед битвою ченця Пересвєта з татарином Челубеєм (В "Енеїді": "Чернець Мамая як побив"; IV, 40) та ін.
38. Прасунок (фрасунок.) — скорбота, незгода. Прасунок лихий — зла неміч (К.).
40. Шкапові чоботи — тобто чоботи, пошиті з кінської шкіри.
41. Не галіте — не поспішайте. Галити — квапити, гнати притьмом (див. також: "На бой дивитись всяк галивсь" — VI, 125).
44. Сон — це брат смерті. Тому біля самого входу в підземне царство Плутона (царство мертвих) перебувають Дрімота і Зівота. Подібні уявлення живуть в українській народній демонології. Так, у "Лісовій пісні" Лесі Українки "Той, що в скалі сидить", хоче забрати вбиту зрадою коханого лісову русалку Мавку в царство "тьми й спокою", "в далекий край, незнаний край, де тихі, темні води спокійно сплять, як мертві, тьмяні очі..." (Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. — К., 1976. — Т. 5. — С. 269).
Тімаха — тямковитий, кмітливий, спритний, молодецький. Сам І. Котляревський у словнику-поясненні до "Бнеїди" подав російський відповідник — "повеса".
45. Артикул — тут у значенні: прийом з рушницею.
Чума — недарма ця хвороба стоїть першою у караулі, який вишикувався за спиною смерті. Найстрашніше людське лихо в давні часи. Періодичні пандемії чуми забирали більше жертв, ніж війни. Правда, інколи чумою називали інші епідемії та пандемії, які спричиняли велику смертність. У XIV ст. пандемія чуми, яку вважають найбільшою в історії Європи (так звана "чорна смерть"), за кілька років забрала кожного четвертого жителя континенту (близько 25 мільйонів). Залишалася вона грізним бичем людства і у XVIII та XIX століттях. На Україні особливо пам'ятною, чи не найбільш спустошливою за все XVIII ст. була люта морова пошесть 1738 — 1740 років, яка надовго лишилася в народній пам'яті. Чумою нерідко супроводжувалися численні війни з Туреччиною. Фразеологізм "бендерська чума" до цього часу живе в нашій мові (див. коментар: III, 3).
Харцизство — розбій, грабіж. Теж дуже дошкульне і поширене лихо, особливо в часи воєн і розрух.
Парші — заразне захворювання шкіри. На уражених ділянках шкіри випадає волосся.
Холера — одна з грізних епідемічних хвороб.
46. Це сімейна строфа. Тут названі члени патріархальної сім'ї, ближчі і дальші родичі, які могли чинити зло, порушувати заповіді сімейного життя. Свояк — брат дружини. Шурин — тут у значенні: брат чоловіка. Зовиця — сестра чоловіка. Ятровка — дружина чоловікового брата. Сучасного читача може здивувати, що в ряду "злих" родичів не згадана теща. Тут треба нагадати, що йдеться про старосвітську патріархальну сім'ю з її укладом, коли жінка йшла в сім'ю чоловіка і родичі з боку жінки не втручалися у її сімейне життя. Більшість "злих" подано тут з позиції невістки, жінки-дружини, хоч вона й сама фігурує в цьому ряду, навіть відкриває його. У давніх народних піснях теща ніде не фігурує у негативному плані, до неї тільки шле свої плачі-жалі безправна і зневажена чоловіконою родиною дочка. "Зла теща" з'являється тільки із занепадом патріархального укладу та емансипацією жінки в родинному і громадському житті.
47. Представлений тодішній нижчий і середній ноліцейсько-судовий апарат. Від найнижчої ланки до вищих — повітового та міського масштабу.
Каламар — чорнильниця.
Дєсигський — найнижчий щабель в поліцейсько-судовій ієрархії. Звичайний селянин, вибраний громадою і схвалений начальством для виконання поліцейських обов'язків на своєму кутку. Часом несе сторожову службу, бере участь у збиранні податків, взагалі є помічником сільського старости. Посада десяцького на Україні з'явилася із введенням губернського адміністративно-територіального поділу у 1782 р. і проіснувала аж до Жовтневої революції. Нар.: Доти чоловік добрий, доки його десятником не нарядили (Номис. — С. 21).
Соцький — нижчий поліцейський служитель на селі; виконував ті ж функції, що й десяцький. Над десяцькими і соцькими, які є зрештою частиною трудящого люду, стоять "начальники, п'явки людськії", канцелярська братія, відома в народі під одним збірним іменем "писарі".
Ісправники все ваканцьові — посада ісправника (справника) введена за царювання Катерини II. Справник здійснював вищу поліцейську владу в повіті. "Ваканцьовий — зайвий" (К.) Мабуть, це претендент на посаду справника, вакансію. Річ у тім, що справника, так само як і предводителя дворянства (маршалка), на перших порах обирали з-поміж себе дворяни. Можливо, той, хто надіявся бути обраним на посаду справника, стажувався (вживаючи сучасний термін) на цій або інших посадах поліцейсько-судового відомства. Пізніше справника стали призначати без виборів на місцях губернські власті.
Стряпчий — помічник прокурора, інколи в його відсутності виконував прокурорські обов'язки. Взагалі знавець і тлумач законів.
Повірені — юристи, які вели чиюсь справу в суді за довіреністю клієнта.
Секретар — особа, яка відала канцелярією суду. Як знавець законів і юридичних процедур, секретар брав участь у слідстві та судовому процесі.
49. Моргух, мандрьох, ярижниць. п'яниць — грішні жінки, перелічені залежно від міри падіння, чим далі — тим більш пропащі (див, також коментар: III, 86).
З підрізаними пеленами. Стояли хльорки наголо — хльорка — жінка легкої поведінки (див. також коментар: III, 86). За давнім звичаєм, виявленій розпутниці обрізали косу, підрізали пелену і в такому вигляді водили по селу чи місту.
50. Діти гуртові — тобто позашлюбні діти, незаконнонароджені. Тут у значенні: діти, яких матері-грішниці погубили зразу після народження.
51. Охляп — без сідла.
Дерга — плахта з товстої і грубої вовняної тканини чорного кольору, яку носили старі жінки.
52. Баскаличитися — опиратися, противитися, артачитись.
Стікс — за античною міфологією, річка в підземному царстві.
53. Цера — обличчя (К.); колір обличчя.
Ковтуни — зваляне в боруб'яхи волосся на голові. Франко це слово пояснює так: "Ковтун. Мова про довге волосся, що нечесане збивається в ковтун" (Франко. Приповідки. — Т. 3. — С. 459).
Повстка — повсть — виготовлений із вовни способом валяння цупкий матеріал.
Скомшитися — збитися в грудку.
55. З крючком весельцем погрібався — весло, на протилежній, тильній стороні якого є крючок.
56. Красний торг — торг, багатий товарами.
Миряни — всі люди, які не мають духовного звання і не належать до духовного сану.
57. Каюк — невеликий човен-плоскодонка з двома веслами.
58. Кагал — єврейська громада, тут у значенні: зборище, галаслива юрба.
61. Оскілками дивитись — дивитися вороже, неприязно.
62. Гиряві — у значенні: миршаві, злиденні, нужденні,
66. Півалтина — монета в півтори копійки. Уже в часи І. Котляревського старовинна, востаннє чеканилась при Катерині І (роки царювання 1725 — 1727). Назва грошової одиниці походить від татарського алти — шість.
Гони — дуже давня міра відстані, в різні часи в різних місцевостях її числове значення не було сталим. Означала довжину від 60 до 120 сажнів (сажень — 2,134 метра).
У бур'яні бровко муругий — триголовий пес Цербер, який охороняв вхід до підземного царства. Муругий — сірої масті зі смугами темнішого кольору.
70. Син свого часу, І. Котляревський у період написання перших трьох частин "Енеїди" обстоював гуманне ставлення до кріпаків, але не засуджував кріпацтво в цілому як систему. Звичайно, не треба забувати й того, що публічне засудження кріпацтва каралося законом. В урядових актах кріпаки — тільки "піддані", власність поміщиків, а не рівноправні громадяни держави. Кріпацтво, як у центрі Росії, так і на її околицях, переживало апогей, хоча разом з тим уже втрачало свою історично-економічну доцільність.
71. Мужчир — тут у значенні: ступка (див. також коментар: IV, 54).
72. "Чим тіло грішило, тим приймає муки за гріх" — ця сентенція лежить в основі давніх народних уявлень про пекельні муки.
73. Хльору дать — дати чосу (К.), нагонку; всипати.
Цехмістер — старшина цеху. Цехами звалися в містах об'єднання ремісників однієї або кількох близьких спеціальностей.
Ратман (нім. Каітапп) — радник; член міського магістрату, ратуші.
Бургомістр (нім. Вurgermeiister) — міський голова. В часи Котляревського так звали старших членів міської ради. У старі часи в міському житті цехи відігравали першорядну роль, тому перелік міських урядовців відкривають цехмістри. Син канцеляриста міського магістрату, І. Котляревський двадцятирічним юнаком сам починав службу в канцелярії і прекрасно знав "чиновну братію". Недарма через кілька років він залишив губернську канцелярію в Полтаві заради дуже нелегкого хліба домашнього вчителя в поміщицьких родинах. Досить сказати, що в ті часи поміщик міг записати неімущого вчителя своїх дітей у кріпаки. Можливо, саме це було причиною, чи однією з причин, що Котляревський через три роки залишив учителювання і поступив на військову службу. В усякому разі чиновникам у пеклі відведено друге місце — по табелю, так би мовити, суспільних гріхів — після панів, "що людям льготи не давали". Третіми в цій ієрархії побачимо осіб духовного сану вкупі з "розумними филозопами", до яких письменник теж немилосердний.
74. І всі розумні филозопи — тут цілком природне для давніх часів поєднання вчених і осіб духовного звання — поняття зливалися. Далі в строфі переплетені гріхи духовенства супроти доброчесності і "гріхи" вчених супроти традиційних уявлень про світ.
Крутопопи — перекручене на комічний лад протопопи (від грецького "протопапас" — старший батько) — старший духовний сан у православній церкві. Дане слово вийшло з ужитку ще на початку XIX ст., коли осіб у такому званні стали звати протоієреями.
Та знали церков щоб одну — вираз треба розуміти не в тому значенні, що особи духовного сану не повинні займатися гріховними земними справами, а лише пильнувати церковні діла. Тут маються на увазі священнослужителі, які відходили від православної церкви до католицької. Україна, в першу чергу Правобережна, протягом століть служила ареною конфронтації православ'я і католицизму.
Ксьондзи до баб щоб не іржали — спочатку в І. Котляревського було "ченці", потім замінено на "ксьондзи". Вжитий письменником вираз широко побутував у народній творчості, в численних анекдотах, примовках, оповідках про гріховні діла ченців і попів. Так, у поемі М. Некрасова "Кому на Русі жити добре" священик, зустрівшись із мужиками і завівши розмову про їхнє зневажливе ставлення до духовенства, найперше дорікає, що вони обзивають попів "породою жереб'ячою", складають "солоні приказки, Бридкі казки та співанки І всяку там хулу" (Некрасов М. О. Кому на Русі жити добре. — К., 1955. — С. 16). Для ксьондзів католицької церкви обов'язкова безшлюбність — целібат. У православній церкві целібату дотримується лише чорне духовенство (ченці) та вищі представники білого духовенства. Рядовий православний священик міг одружуватися, але в разі смерті дружини вдруге одружуватися не мав права.
75. Приданки — весільні гості з боку молодої, супроводжують її в господу молодого. В приданки беруть молодиць з сусідів і рідних молодої. Відома народна приказка: "Коня в позику не давай, а жінку в приданки не пускай". Її зустрічаємо серед інших українських народних приказок, записаних І. Котляревським і переданих російському фольклористові І. Снєгірьову для включення до збірки "Русские в своих пословицах" (1831).
76. Найважливіша заповідь патріархальної народної моралі: батьком є повну владу над сином, але й повністю відповідає за нього. Ця заповідь знайшла вияв у народному прислів'ї, яке зустрічається далі в "Енеїді": "Ледачий син — то батьків гріх" (V, 35).
78. Це "ярмаркова" строфа. Доба феодалізму : — доба стійких соціальних перегородок, жорсткої градації між соціальними верствами та всередині них. Маємо непоодинокі приклади того, як це відбилося в "Енеїді". Один з них — перед нами. В пеклі, як і в земному житті, торговий люд розміщений по низхідній — від значніших до дрібніших. Першими в ряду названі власники крамниць, крамарі. В них предметом торгівлі були товари фабричного виробництва, як тоді говорили — крам. Яке місце займали крамниці в торгівлі, видно з того, що крамарям виділено мало не половину "ярмаркової" строфи — з десяти рядків чотири. За крамарями тісняться інші, які жили з торгівлі. І між ними градація низхідна, від перекупки до продавця збитню (див. далі). Слово "крамар" і замикає строфу, на цей раз у широкому значенні — торговці взагалі.
Аршин підборний — на аршин (відповідає 0,71 метра) міряли крам при продажу. Підборний, значить фальшивий, коротший від установленого зразка. Такий зразок десь виставляли на доступному місці. Хоч у продавця аршин, як і інші міри (гирі, кухлі, відра та ін.), мусив мати офіційне клеймо, уніфікація їх була важкою справою.
Перекупки — ті, хто перепродували закуплені в інших товари. Становили досить значний процент професійних ярмаркових торговців.
Шмаровоз — у первісному значенні: той, хто підмазує (шмарує) коломаззю колеса возів. Осі і втулки коліс робили з самого дерева, тому змазувати доводилося часто. Шмаровозами називали також візників, їздових. На ярмарках вони розвозили за плату товари.
Міняйло — той, хто займається розміном грошей. У давні часи існував значний різнобій у грошових одиницях, єдиної твердо встановленої грошової системи не було. Міняйло на ярмарку був обов'язковою і вельми помітною фігурою. Він виконував роль банку, міняючи за певну винагороду гроші на монету, потрібну для розрахунку, займався також іншими фінансовими операціями.
…ті, що фиги-миги возять — фиги-миги — бакалія, ласощі, витребеньки.
У словничку до третього видання "Енеїди" (1809) Іван Котляревський зазначив: "Фиги-миги — называется всякая греческая бакалея". Люди з такими товарами мандрували на возі по селах та містах, продавали їх, а то й міняли на різну сільськогосподарську продукцію. Предметом продажу та обміну служили також лубочні картинки, книжки, цукерки тощо. Цих людей теж звали міняйлами. Міняйло Іцко виведений у повісті Івана франка "Вoa соnstrictor". Про міняйлів писав Микола Некрасов у поемах "Коробейники" та "Дідусь Яків".
Що в боклагах гарячий носять — збитенщики. Збитень готували так: розводили на воді або слабкому пиві мед, рідше патоку, додавали різні пряності — лавровий лист, перець, гвоздику, імбир та ін. і кип'ятили. Пили його гарячим.
79. Гайдамака у первісному значенні: лайливе слово, означало "розбишака", "волоцюга". На українських землях, які входили до складу Польщі, у ХVІІІ ст. так звали учасників народно-визвольної боротьби проти шляхти, в тому числі учасників найбільшого гайдамацького повстання Коліївщини у 1768 р. під проводом Максима Залізняка та Івана Ґонти. Назва так і лишилася за ними, стала загальновживаною. Одночасно йшло переосмислення цього поняття, вживання його в позитивному значенні. Вирішальну роль у цьому відіграли твори Тараса Шевченка: "За святую правду-волю Розбійник не стане" ("Холодний Яр").
Коновал — ветеринар.
Кушнір — той, хто вичиняє смушки, хутро із шкіри.
Шаповал — той, хто виготовляє, валяє шерсть, войлок.
За що терплять пекельні муки всі паливоди і злодії — ясно. Інша справа з представниками різних професій у заключних чотирьох рядках строфи, їхній гріх полягає у тому, що вони ігнорують заповідь "не убий" (різники), завдають болю тваринам (коновали, ковалі, які кують, таврують коней, взагалі мають справу з вогнем, що містить у собі магічну, чудодійну силу), виготовляють різні вироби з шкіри та шерсті забитих тварин (кушніри, ткачі, шаповали).
Недоброго, негуманного в усі часи не бракує. Так побудоване людське життя. Одначе народна мораль не виправдовує, не називає добром жорстокість навіть неминучу, навіть спрямовану на благо людей. Особливо найбільшу жорстокість — насильне позбавлення життя іншої живої істоти. Схвалювати вбивство, самому похвалятися ним, навіть коли йдеться про вбивство в бою лютого ворога або коли мова йде про тварину, годовану на пожиток людям, не годиться. Нар: Дай боже на пожиток! (Як колять кабана. Один дурень сказав "Боже поможи", так сміялись з його, поки й вмер — не забули. — Номис. — С. 7).
80. Шляхта — дворяни.
Міщани — міські жителі: торговці, ремісники та ін.
Були і панські, і казенні — за кріпосного права селяни ділилися на панських, що були власністю того чи іншого поміщика, і казенних, що були власністю держави, або, інакше кажучи, царського двору. Строфа наголошує на тому, що пекло розраховано на грішників усіх станів. Комічно обігрується догмат церкви "Перед богом усі рівні". Пекло, як і всесвіт, поділено на дві ворожі, взаємовідштовхуючі частини: "невірні і християни". Далі такий антонімічний поділ (тьма і світло, бог і сатана, добро і зло, верх і низ) фігурує не тільки в релігійному та соціальному аспектах, а й у зниженому, бурлескно-побутовому плані, в різноманітних, калейдоскопічне несподіваних поворотах.
81. У XVIII ст. відірване від живого життя, схоластичне віршування досягло просто незвичайних розмірів. Редакція журналу "Киевская старина", публікуючи у 80-х роках XIX ст. один із зразків такого віршування — "Панегірик Кочубеям", — справедливо зазначала: "Віршописання — хвороба наших предків XVIII ст. На нього витрачали багато часу в школах, до нього вдавалися з найнікчемніших приводів і не було, певне, більш-менш грамотної і скільки-небудь незайнятої людини, яка б не займалася цією справою. Поезії у подібних творах не знайдете ніякої, пустота змісту, штучність побудови, важка форма, вбивчий силаб — такі їх прикметні риси. З неприємним почуттям берешся за подібні рукописи і з досадою кидаєш їх після кількох хвилин читання" (К. с. — 1887. — Кн. 6 — 7. — С. 495). Тільки в народній творчості, деяких сатиричних, різдвяних та великодних віршах мандрованих дяків пробивалася свіжа і здорова течія, яка оплодотворила "Енеїду" — перший твір нової української літератури.
82. Мацапура — гидка, неприємна на вигляд людина. Це слово і зараз живе в народній розмовній мові. Вважають, що воно пішло від прізвища розбійника Павла Мацапури, який жив на Чернігівщині у першій половині XVIII ст. Про нього відомий документ — розпорядження Ніжинської полкової канцелярії 1740 р. (див.: К. с. — 1901. — Кн. 1. — С. 5 другої пагінації).
Розпинали на бику — бик — старовинне знаряддя тортур (аналогічне російській "кобыле"), дошка з вирізами для шиї і рук, яку на час покарання надівали на засудженого.
І восьму заповідь забувши — восьма з біблійних Мойсеевих заповідей — "Не украдь". Строфа ця додана І. Котляревським до підготовленого ним самим видання "Енеїди" (1809). Вона спрямована проти першого видавця "Енеїди" Парпури Максима Йосиповича (1763 — 1828), який, скориставшись одним із списків "Енеїди", видав перші три частини поеми без відома і згоди автора. І. Котляревський лишився невдоволеним виданням.
83. В другім зовсім сих каравані — караван — тут у значенні: рухомий ряд, низка людей.
85. Пустомолки — іронічно переосмислене слово "богомолки".
86. Мандрьохи, хльорки і діптянки — зневажливі прізвиська жінок легкої поведінки; їх перелік подається по низхідній. Мандрьоха — одружена жінка, яка залишила сім'ю і пішла блукати по людях. Так називали й тих, які з незаконно народженою дитиною йшли з рідної домівки ("Катерина", "Наймичка" Т. Шевченка). Мандрьоха не завжди була пропащою жінкою, повією. Часто, зійшовши з дому, вона наймалася десь у чужих людей і жила самостійно. Таке явище було викликане тим, що жінка була в повній залежності від чоловіка і не мала права розірвати шлюб. У "Кайдашевій сім'ї" І. Нечуя-Левицького молодиця Мелашка, не витримавши знущань свекрухи, рушає з односельцями перед Великоднем до Києва, тут відстає від своїх і йде в найми. Таким чином Мелашка опиняється у становищі мандрьохи, хоч письменник і не вживає цього слова. Тільки через рік чоловік (Лаврін) знайшов Мелашку і вмовив повернутися додому.
88. Куделя — приготовлені для пряжі шерсть, льон або коноплі низького гатунку.
89. Манія — сурик, червона фарба. Вживається також у значенні "проява", "привид", "злий дух". І. Франко до записаного в рідному селі Нагуєвичі виразу "Манія якась мене сі вчепила" дає пояснення: "Вірять в існування якогось демона Манії, що чіпаєся людей і осліплює їх, мішає їх розум". Інший вираз "Ти, манійо якась!" — пояснює І. Франко, — "прикладається до гарної жінки, що баламутить чоловіка" (Франко. Приповідки. — Т. 2. — С. 377).
91. Це "відьомська" строфа. Віра в чари, в магічну силу ворожіння, чаклування з прадавніх часів займала значне місце в житті народу. Недарма в жіночому колі пекла ворожкам відведена ціла строфа (тоді як "ворожбитам і чародіям" у чоловічому колі присвячено один рядок — III, 79). Чари, спрямоване проти інших чаклунство засуджувалося дуже суворо. Були непоодинокі випадки самосуду та різних способів виявлення "відьом" (пригадаймо "Конотопську відьму" Г. Квітки-Основ'яненка, "Відьму" М. Коцюбинського). Нар.: Ворожка з бісом накладає. Хто ворожить, той душею наложить (Номис. — С. 4).
Відьом же тут колесували — колесування — справді пекельний спосіб кари, відомий ще з часів Римської імперії. На колесі карали батогами, бичами, також на смерть. У середні віки до колесування вдавалися в ряді країн Західної Європи, в Росії — з XVII ст., особливо часто за царювання Петра І (страти стрільців). Колесування було узаконене в затвердженому Петром І військовому артикулі (статуті).
На припічках щоб не орали — про жінок, які жили тільки з ворожіння, говорили: "Вона на припічку оре". Слід давньої, праязичницької віри в магічну силу вогню: ворожать біля печі, на припічку.
Не їздили б на упирях — див. коментар: II, 59,
93. Були в свитках, були в охвотах — охвота — старовинний верхній жіночий одяг, подібний до свитки. Одначе свита, сіряк, серм'яга — одяг простолюду (звідси сірома — біднота, голота), а офота — жінок з більш заможних верств населення.
Дульєти — жіноче плаття з м'якої шовкової тканини; святкове парадне вбрання вищих станів, дворянок, аристократок.
Капот — жіночий хатній одяг вільного крою; халат.
А тепер ще раз оглянемося на пекло (строфи 68 — 93-тя). Звернімо увагу, що грішники розміщені за певною системою, так би мовити, за значимістю вчинених гріхів. Строфи, присвячені неправедним вчинкам соціально-громадського характеру, чергуються зі строфами, де йдеться про неправедні приватні, особисті, сімейні вчинки. Суворої послідовності немає, але тенденція проступає виразно. Маємо два паралельні ряди грішників. Перший — соціальний:
"панів там мордували", за ними йдуть "всі старшини без розбору", "судді, підсудки, писарі", попи і т. д., аж до "купчиків проворних", міняйл і шинкарів.
Другий ряд — приватно-сімейний, грішники, що порушують вимоги народної моралі: самовбивці, розпусники, брехуни, п'яниці, ворожбити і т. д. Ранжир послідовно витриманий — від найбільших грішників до дедалі менших.
В пеклі Котляревського, так само, як і в змальованому далі раю, діє народний моральний кодекс, тому тут немає покараних за гріхи власне проти церкви та православ'я як державної релігії. Тимчасом Карний кодекс Російської імперії відкривався статтями, які передбачали сувору кару за злочини супроти релігії. Найважливіший злочин — богохульство, за ним — образа святині, зрив богослужіння, єресь, відступництво, святотатство, лжеприсяга і т. д. Всього цього немає в І. Котляревського.
94.3 пекла Еней з Сівіллою попадають в чистилище, де душі померлих очищаються від гріхів перед тим, як потрапити до раю, або, згідно з іншими релігійними уявленнями, де зважують їхні добрі й благі, праведні й грішні земні діла, щоб відправити у рай чи в пекло.
95. Як між гадюки чорний уж — чорний уж — під такою назвою автор, мабуть, мав на увазі або поширений і зараз у степовій зоні України вуж водяний (Nаtrіх tessellatа), який, на відміну від звичайного вужа, часто на тім'ї має чорну пляму, або неотруйну вужеподібну змію мідянку (Соronella аustriacа), що теж водиться на Україні і через подібний колір шкіри дуже схожа на чорну гадюку.
97. Статут, Литовський статут — кодекс законів Великого князівства Литовського, до складу якого з XIV — до другої половини XVI ст. входили українські землі. "Статут" мав три редакції (1529, 1566, 1588), кожна з яких збільшувала привілеї панства, шляхти і урізувала права селянства. На Україні Литовський статут діяв і за часів Речі Посполитої, і після приєднання Лівобережної, потім Правобережної України до Росії. За царювання Катерини II на українські землі було поширене загальноросійське законодавство. Одначе на практиці Литовський статут діяв до 1840 р. Недарма І. Котляревський пише "наш Статут". Окремі положення Статуту (про "межеві суди") залишалися в силі на землях історичної Гетьманщини — Чернігівщині і Полтавщині — до 1917 р.
І толковав якихсь монадів — монада (від грец. одиниця) — найпростіша неподільна єдність, самосуща духовна субстанція, яка лежить в основі Всесвіту, будь-якого буття. Поняття монади є основним у філософській системі німецького вченого Лейбніца (1646 — 1716), викладеної у його "Монадології", "філософському лексиконі" та інших працях. Філософські ідеї Лейбніца були відомі на Україні.
98. Що з ґудзиками за мундир — з часів Петра І чиновники різних цивільних відомств, в тому числі юристи, носили встановлену форму одягу — мундир. Тому одержати мундир судді, наприклад, значило бути затвердженим на урядовій посаді згідно з "Табелем про ранги". На Україні кінця XVIII ст. доживали віку старі судові установи та посади, пов'язані з полковим устроєм і давніми традиціями самоврядування. За умов витіснення старих судових інституцій і впровадження централізованої судової системи одержати мундир для юриста — значило увійти в нові штати.
Ланцет — хірургічний ніж, гострий з обох боків.
Спермацет — витоплене з мозку кита-кашалота сало, відповідним чином препароване. В медицині застосовується для лікування виразок на шкірі.
99. Фертик — вертун, франт (ферг — стара назва літери Ф — в боки взялася).
100. Це строфа про дворову челядь при панських маєтках, яка заслужено мала в народі лиху славу осередка розбещеності, моральної зіпсованості.
Скороход — слуга, що біг перед панським екіпажем, звільняючи йому дорогу; також гінець, посильний.
І як з кишень платки тягли — в народному побуті хустка мала важливе ритуальне значення (див. також коментар: І, 33). Дівчина дарувала вишиту власноручно хустку тому, кого покохає. Отже, викрадення хустки — не просто жарт, а образа дівочої честі, посягання на її добре ім'я.
101. Які ж дівок охочі бить — йдеться про жінок, які мали служанок, наймичок. Серед них рукоприкладство, знущання з дівчат-кріпачок було звичайним явищем. Пригадаймо повість Марка Вовчка "Інститутка".
104. Закурім — загуляймо.
107. Простонародна, мужицька строфа. В усій "Енеїді" не зустрінемо строфи, до якої б так пасувала ця назва. Суцільний перелік характерних для народного середовища імен, причому більшість — у знижено-зменшувальній формі (не Терентій, а Терешко, не Федір — Федько, не Захар — Харько і т. д.). У добу феодалізму в стосунках між вищими і нижчими станами, а то й у самому простонародному середовищі такі форми імен сприймалися як нормальне явище. Але як випрямляється "сірісінький сіряк" протягом строфи! Перші п'ять рядків (половина строфи) — підкреслено вахлацькі імена, і тільки в п'ятому рядку якось непомітно, на останньому, — перехід до повних, без знижено-зменшувальних суфіксів, імен (після Стецька, Ониська — Опанас). Дальші два рядки — повні, "за паспортом", імена. А заключний рядок зроблено ще на вищому рівні — тут не тільки ім'я, а й прізвище. В давні часи на Україні по-батькові не було звичаю називати. Часто про батька і взагалі про рід, походження говорило прізвище (Петренко — син Петра, Мірошниченко — син мірошника тощо). За іменами стоїть головне, що несла епоха занепаду феодалізму посполитим, сіромі, — емансипація особи, зрівняння селянина з іншими станами.
Тут був Вернигора Мусій — за свідченням сучасників І. Котляревського, житель Полтави, швець, що потонув у Ворсклі.
109. Сивиллі се не показалось — тут у значенні: не сподобалось.
Пахолок — хлопчина.
111. Баба бридка, криворота — перед палацом бога підземного царства Плутона стояла на варті фурія, богиня прокляття, помсти і кари Тезіфона. Вона з наказу судді підземного царства Еака мучила всіх грішників, які не спокутували на землі своїх гріхів. Тезіфону уявляли страшною бабою, оповитою гадюками, на голові в неї замість волосся теж клубочилися гадюки. Коли Еней прибуде в латинську землю, Тезіфона з намови Юнони вселить у серце цариці Амати і рутульського царя Турна ненависть до Енея, що прискорить війну між троянцями й ругульцями.
Клепало, або калатало, стукачка — дерев'яний молоток, яким нічний сторож стукає в дощечку, щоб показати свою присутність.
112. Ремнями драла, мов биків — певне, тут треба розуміти: била їх ремнями (ремінними батогами), як биків.
113. Що в пеклі е суддя Еак — герой старогрецьких міфів, син Зевса, Еак правив островом Егіна. Прославився праведним життям та справедливістю, за що після смерті був призначений богами суддею у підземному царстві.
115. Ні гич — нічого; гариль — маленька порошиночка. Нар.: А не гаріля. Ні цури, ні пилинки (Номис. — С. 39).
Цвяховані стіни — стіни, оббиті гвіздками для міцності й для краси.
Шумиха — сухозлотиця, фальшива позолота.
117. Тютюнкова горілка — настояна на тютюні, через те від неї швидше п'яніють.
Настояную на бодян — бодян — ароматична вічнозелена рослина.
Під челюстями запікану — челюсті — вихід хатньої печі у вигляді арки між припічком і внутрішньою частиною печі. До челюстей зручно досягти рукою, тут можна щось розігрівати, смажити та ін.
І з ганусом, і до калгану — ганусівка — наливка, настояна на анісі (ганусі), трав'янистій ефіроносній рослині. Калганівка — настояна на калгані, корінь якого також використовують для лікування шлункових хвороб.
Шафран, шапран (Сгосus) — у давнину особливо цінна привозна спеція. Має надзвичайно сильний пряний запах, настойкам надає оранжево-червоного кольору.
118. Перелік ласощів, які споживають праведники в раю, починається видами печива, яке звичайно продавали на ярмарках.
Сластьони — пряжені на маслі або олії млинці з пшеничного борошна. Г. Квітка-Основ'яненко в "Салдацькому патреті" в жартівливо-утрируваному тоні малює "сластьонницю з грубкою" у ярмарковому ряду: "...Тільки спитай, на скільки тобі треба сластьоних, так живо підніме пелену та й зніме стару онучу [слово "онуча" тут ужите в первісному значенні — кусок тканини, ганчірка), що нею горщик з тістом накритий, щоб, знаєте, тісто на холоді не простивало, і затим під пеленою у себе держить; от пальці послине, щоб тісто не приставало, то й вщипне тіста, та на сковороду ув олію — аж шкварчить! — та зараз і пряжеть, і подає, а вже на олію не скупиться, бо так з пальців і тече, тільки, знай, обсмоктує" (Квітка-Основ'яненко Г. Твори: В 2 т. — К., 1978. — Т. 1.— С. ЗО).
Стовпці — печиво з гречаного борошна на олії, що формою своєю нагадує перевернутий стаканчик з вузьким денцем, усічений конус. Готувалося в особливих формочках-стаканчиках.
З кав яром буханці — спосіб приготування: "Відварюють яловичину з сіллю, а тим часом вчиняють житні з гречаною мукою млинці, і це подасться разом. Буханці нічим не мастять" (Маркевич. — С. 150— — 15)). Цей спосіб описаний у 50-х роках XIX ст. Неясно, чому страва називається "з кав'яром". У одинадцятитомному тлумачному "Словнику української мови" слово "кав'яр" зафіксовано в значенні "ікра". Можливо, щось пропущене в описі Маркевича. Ікрою, або кав'яром (зараз застаріле), називають також страву з дрібно посічених овочів, грибів. Можливо, яловичину поливали якимось соусом, приправою.
Рогіз (Tuphа) — трав'яниста багаторічна рослина. У молодого рогозу їдять соковиту нижню частину обчищеного стебла.
Паслін (Solanum) — трав'яниста рослина, яка особливо часто зустрічається на пустирях.
Козельці — трав'яниста рослина, яка росте на облогових і цілинних землях. З молодих рослин обчищають і їдять солодкий корінь.
Терен і глід — ягоди.
119. Палаш — холодна зброя; прямий, довгий, гострий з обох боків (з тильного боку до половини) клинок. Був на озброєнні російської армії з початку XVIII ст. до 70-х років XIX ст.
122. У цій строфі названі всі, хто не заслужив раю, кому там не місце. У ній наочно представлена ієрархія державних інституцій, класів, що стояли над народом. Бракує тільки вершини піраміди —— імператора. Державна бюрократія ("чиновні") — — землевласники і промисловці ("грошей скрині повні"), купецтво ("в яких товстий живіт"), вчені ("що з книгами в руках"), армія (але не вся, а "рицарі" — офіцерський корпус, генералітет— до того ж поставлені в один ряд з "розбишаками"). І нарешті основа піраміди — духовенство.
Не ті се, що кричать: "і паки" — слово паки (староруське — знову, ще) було частовживаним у православному богослужінні. Стало загальною кличкою, якою дражнили православне духовенство, обігрувалося в народних пародіях на попів та молитви.
Не ті, що в золотих шапках — золоті шапки — мітри, які носили високопоставлені представники церковної ієрархії, починаючи від єпископа.
Кому немає місця в раю, той мусить бути в пеклі. Отже, всі згадані в коментованій строфі — там. І розташування церковного кліру в строфі — нижче духовенство всупереч ієрархії стоїть над вищим — мас свою фольклорну основу. В фольклорі європейських народів, зокрема німецькому, відоме оповідання про монаха в пеклі, який стоїть у вогняному котлі на голові єпископа і завдяки цьому терпить менші муки. Іван франко подав українську паралель до цього оповідання, записану ним в рідному селі Нагуевичах: "Селянин по смерті стрічає свого священика в пеклі. "Єгомость, а ви що тут робите?" — запитав він. "Мовчи, дурню! — відповів піп. — Я тут на біскуповій голові стою" (Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — К., 1983. — Т. 39. — С. 70).
123. Навіжені — тут у значенні: юродиві, божі люди.
Біг дасть — так відмовляли старцеві у милостині.
124. А послі вбгались і в оклад — оклад — грошовий податок на людей з непривілейованих станів, які мали нерухому власність. Вбгалися в оклад тут у значенні: вийшли в люди.
Се що проценту не лупили — не брали процента за позичені гроші.
125. Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові — перелічуються звання, які надавалися українській старшині за полкового устрою.
Військовий товариш — звання, які у XVIII ст. гетьман присвоював козакам за заслуги на війні (дорівнювало сотникові).
Значковий товариш — козацьке звання, надавалося, починаючи з другої половини XVII ст. Значкові вважалися охоронцями полкового прапора та сотенних хоругов. Пізніше це звання надавалося синам полкової старшини.
Бунчуковий товариш — помічник генерального бунчужного, який на війні беріг і захищав бунчук — військову регалію гетьмана. Бунчукові товариші становили верхівку української старшини, були підлеглі тільки самому гетьманові.
Тут люде всякого завіту — завіг — тут у значенні: звичай, успадкований з давніх часів.
126. "Він божої. — сказала. — крові" — предок Анхіза, родоначальник троянців Дардан, був сином громовержця Юпітера.
128. Побіг старий не просто — боком — Анхіза, за те, що похвалився інтимним зв'язком з богинею Венерою, розгніваний Юпітер ударив громом, після чого той став кульгати на одну ногу.
129. Не смів мертвця поціловать — зразок тонкої і вірної передачі І. Котляревським усіх нюансів народної психології. В українських народних звичаях і віруваннях покійні батьки вороже настроєні до своїх живих дітей. Вони переслідують і намагаються згубити свою дитину, що попадає між мертвих, особливо ту, що дуже побивається за ними. Відомі народні легенди про мерця-матір, яка ганяється за дочкою, щоб розірвати її; дочка, втікаючи, скидає частинами свій одяг і поки мрець рве його на шматочки, встигає сховатися в домівці. Інколи дочку від матері рятує покійна хрещена. Відома легенда про мерця-парубка, який переслідує дівчину, що дуже побивалася за ним. В цих легендах відбилися засади народного світогляду, спрямовані на збереження і примноження людського роду. Живий про живе дбає.
131. Вечорниці — див. коментар: III, 8.
Ворон — гра з циклу весняних вуличних ігор для дівчат. У фольклорі світло, вогонь — життя, рух; темрява, морок — смерть, тому чорний ворон символізує горе, смерть.
Весільних пісеньок співали — вихід дівчини на вечорниці означає, що вже почалося її дівування і вона може виходити заміж.
Співали тут і колядок — різдвяні свята — найліпша пора для вечорниць і досвіток. Різдвяні обряди переплітаються з іграми та розвагами молоді на вечорницях (наприклад, вечорниці в перший день різдва в п'єсі Тараса Шевченка "Назар Стодоля" та в повісті Миколи Гоголя "Ніч перед різдвом"). Треба розрізняти колядки і коляди. Колядки мають обов'язково тільки світський зміст, коляди присвячені духовно-релігійним темам ("Ой сів Христос вечеряти" та ін.). Тому в пеклі співали саме колядки, а ні в якому разі не коляди.
Палили клоччя, ворожили — клоччя — грубе волокно, одержане як відхід під час обробки волокон конопель або льону. Непридатне для прядива волокно знаходило всіляке застосування в побуті, в тому числі й ворожінні. Це відбилося в казках, легендах, переказах.
По спині лещатами били — лещата — дві зв'язані палиці, між якими затискується якийсь предмет.
Лещатами називають лозини, з яких плететься тин. Ймовірно, саме в такому значенні це слово вжите в "Енеїді". Можливо, йдеться про різновид гри в "джгута", коли одному закривають очі і б'ють по закладеній на спину руці (долонею, джгутом, лозиною з тину і под.; див. коментар: І, 37).
132. Джерегелі — коси, дрібно заплетені й викладені вінком на голові.
Вегері — танець, ніби угорського походження. Скакати вегері — танцювати навприсідки; У "Словнику" П. Білецького-Носенка зазначено: вегері — те саме, що й танець гайдук (див. коментар: І, ЗО) (Білецький-Носенко П. Словник української мови. — К., 1966. — С. 92).
Тісна баба — дитяча, молодіжна гра; дві кількісно рівні групи сідають на лавці і починають тиснути одна на другу. Витіснена група вважається переможеною.
У хатніх вікон підслухали — в день святого Андрія (ЗО листопада за ст. ст.) або перший день різдва дівчата гадали, чи вийдуть цього року заміж. Один із способів: увечері дівчина йде підслухувати під сусідські вікна. Як почує, що хтось комусь у хаті скаже: "Іди!" — то вийде, а коли почує слова, зміст яких зводиться до "сиди на місці!", — то не вийде.
Ходили в північ по пусткам — у народній творчості відомо немало легенд про страшні, закляті місця, які людям слід обминати, — пустки (див. коментар: III, 27). Ці місця пов'язані з діями "нечистої сили": чортів, відьом, з якоюсь страшною подією, убивством. Слухання таких історій справляє особливе враження у відповідній ситуації. Вечорниці в довгі осінні та зимові ночі були найкращим місцем для слухання всіх тих страшних історій в дусі гоголівського "Вія" чи "Мертвецького великодня" Г. Квітки-Основ'яненка. Улюблений час "нечистої сили" — з півночі до третіх півнів. Знаходилися сміливці, що зголошувалися сходити опівночі на страшне чи то закляте місце, билися об заклад. Інші, бувало, чинили перешкоди, страхали сміливців. У другому акті п'єси Т. Шевченка "Назар Стодоля" (дія відбувається у XVII ст.) зображені вечорниці. Серед інших епізодів зустрічаємо тут і ходіння "в північ по пусткам". Ключниця сотника Хоми Кичатого, козир-дівка Стеха похваляється сходити в стару корчму за селом, яку "і днем люди хрестячись обходять, а вночі ніхто не посміє". Складається умова за всіма правилами: Стеха, коли не дотримає слова, ставить "піввідра слив'янки, три куски сала і паляницю", друга сторона — "музикантів на всю", тобто на весь вечір. Щоб повірили, Стеха мусить принести цеглинку, або кахлю з груби, або що хоче, тільки з корчми.
До свічки ложечки палили — мабуть, йдеться про звичай топити віск у черепку, ложці. Розтоплений віск виливають на воду. Якщо, охолонувши, він нагадуватиме весільний вінець, то дівчина скоро вийде заміж.
Або жмурились по куткам — гра в піжмурки: всі ховаються, один шукає.
134. Ухо прехихе — невживане зараз, означає гостроту і жвавість. (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. — М., 1952. — Т. 9. — С. 500).
Хвистка, порскенька — швидка, дуже жвава.
136. Які на Костянтина рвала — за народними віруваннями, трави, які мають чудодійну, цілющу силу; їх слід рвати в Костянтинів день (21 травня за ст. ст.).
І те гніздо, що ремез клав — ремез своє мистецьки зроблене гніздо-кошіль підвішує на очереті або на дереві над водою. Воно фігурувало в народних обрядах, ворожіннях. Ремезовим гніздом підкурювали хворих, у деяких місцевостях і худобу, бджіл, риболовні снасті. Бувало, гніздо ремеза тримали в хаті як талісман.
Васильки — народна назва шавлії гайової (Salvia nemoposa) та близьких до неї видів (волошок, щириці). Васильки входять постійним мотивом до українського національного орнаменту. Настій з василькових квітів здавна використовується в народній медицині.
Папороть (Роlypodiophyta) — збірна назва дуже численного виду трав. Деякі папороті застосовуються в народній медицині.
Шавлія (Salvia) — поширена на Україні трава з великими пахучими квітами. Деякі її види використовуються в народній медицині.
Петрів батіг, цикорій (Сісhorium intybus) — трава з довгими стеблами і потовщеним коренем. Має лікувальні властивості, з кореня цикорію і зараз добувають лікувальні препарати. Згідно з легендою, цією травою апостол Петро відганяв дітей, які знущалися з Ісуса Христа, коли той піднімався з хрестом на Голгофу, звідки й походить народна назва.
Конвалія (Соnvallarіа) — багаторічна трав'яниста рослина. Настій з квіток конвалії здавна застосовується як ліки при серцевих хворобах. На Україні росте один вид — конвалія травнева.
Любисток (Levisticum) — ароматна трав'яниста рослина. Корінь і листя використовуються в народній медицині.
Просерень (Scillа) — підсніжник, пролісок.
Чебрець (Thymus) — степова трава з повзучими стеблами, цвіте дрібними лілувато-рожевими, інколи білими квітами, має лікувальні властивості.
І все се налила водою Погожею, непочатою — зілля для зцілення від хвороб, для ворожіння треба було варити у свіжій воді з криниці, з якої в той день ще ніхто її не брав. Ставили зілля на вогонь з відповідними ритуальними замовляннями.
139. Покіль не будуть ціловати Ноги чиєїсь постола — віщий голос заглядає далеко вперед у грядущі віки. Заснована Енеєм Римська держава стоятиме до того часу, поки язичество не впаде під натиском нової релігії — християнства — і на її місці виникне Священна Римська імперія під зверхністю папи. Гумористичне обігруеться відомий вираз: "Цілувати пантофлю папи".