Та після кількох хвилин задумленої відсутності Емілі пробудилася, зітхнувши, і простягла руку по листа.
"Якщо тільки я ще не втратив клепки, мила маленька Емілі, то, прочитавши листа, ти вже більше не зітхатимеш", — захоплено міркував кузен Джиммі.
Емілі глянула на зворотну адресу у верхньому кутку, питаючи себе, що їй могли написати з видавничої компанії Ворхам. Великі Ворхами! Найдавніше і найзатребуваніше видавництво Америки. Певно, якась реклама. А вже наступної миті вона зрозуміла, що недовірливо приглядається до друкованого тексту. Кузен Джиммі в цей час безшумно витанцьовував на плетеному килимку тітки Елізабет у коридорі.
— Я… не… розумію, — задихнулась Емілі.
Люба панно Стар,
Ми маємо задоволення повідомити Вам, що наші читачі залишають позитивні відгуки про ваш роман "Трояндова мораль", і, якщо можуть бути вжиті взаємовигідні заходи, ми були б раді додати цю книгу до нашого наступного списку найкращих творів. Нам також цікаво було б дізнатися про ваші плани щодо подальшої творчості.
Щиро Ваші,
Видавнича компанія Ворхам
— Я не розумію, — повторила Емілі.
Кузен Джиммі вже не міг довше стримуватись. Він видав звук, який був чимось середнім між "йой" і "ура". Емілі пролетіла через усю кімнату і, опинившись коло дверей, втягла його всередину.
— Кузене Джиммі, що це означає? Тобі має бути щось відомо. Як взагалі моя книга потрапила до видавництва Ворхам?
— Вони справді прийняли її? — вимогливо спитав кузен Джиммі.
— Так. Але я не надсилала її їм. Я не могла б навіть припустити… Ворхами… Може, я сплю?
— Ні. Не божеволій, Емілі, зараз я тобі все розповім. Пам'ятаєш, місяць тому тітка Елізабет попросила мене прибратися на горищі? Я саме хотів переставити стару картонну коробку, у яку ти складаєш різні дрібнички, аж раптом її дно відпало. Усе звідти повипадало… і… розсипалося по горищу. Я все швиденько зібрав, але серед усіх тих речей був рукопис твоєї книги. Я вирішив проглянути одну сторіночку… а за годину прийшла тітка Елізабет, а я все сидів і читав. Я забув про все на світі. О, як же вона оскаженіла! Обід уже готовий, а горище досі не прибране. Але я не слухав, що вона каже. Я міркував: "Якщо та книга змусила мене забути геть про все, то щось у ній є. Надішлю її кудись". Але я не знав інших видавництв, окрім Ворхамів. Я про них ледь не щодня чую. Але я не знав навіть, як треба надсилати. Я просто поклав рукописа до старої коробки з-під печива і тут-таки надіслав їм.
— Ти навіть не наклеїв марок? — задихнулася нажахана Емілі.
— Ні, я про це навіть не подумав. Може, через це вони й прийняли посилку. Може, інші видавництва повертали тобі рукописи, бо ти наклеювала марки.
— Навряд, — Емілі розсміялась, а вже наступної миті плакала.
— Емілі, ти ж не сердишся на мене, правда?
— Ні… ні… любий… я просто похмура, бо після сказаного тобою я не знаю, що маю сказати чи зробити сама. Це все так… Ворхами!
— Я після цього щоразу уважно переглядав усю пошту, — усміхнувся кузен Джиммі. — Елізабет гадала, що я вже зовсім з глузду з'їхав. Якби книгу повернули, я б хутко знову сховав її на горищі. Я б тобі не сказав. Та коли я побачив цього тонкого конверта… пам'ятаю, ти колись сказала, що в тонких конвертах приходять гарні новини… люба маленька Емілі, не плач!
— Я нічого… не можу вдіяти… о, і я так шкодую про всі ті слова, що їх сказала на твою адресу, маленька чотирнадцятирічна… Ти не була дурною, ти була мудрою… ти знала.
— Усе це трохи вдарило їй у голову, — сказав самому собі кузен Джиммі. — Це й не дивно: після стількох відмов. Однак незабаром з нею знову все буде добре.
Розділ 21
Жахлива звістка
У липні Ільза і Тедді приїхали додому на коротких десять днів. Як так траплялося, дивувалась Емілі, що вони завжди приїздять разом? Це не може бути простим збігом. Її лякав їхній приїзд, і вона палко бажала, щоб усе це якнайшвидше скінчилося. Було б добре побачитися з Ільзою: з нею Емілі ніколи не почувалася незнайомкою. Неважливо, скільки часу її не було; коли вона верталася, вона виявлялася старою доброю Ільзою. Але Емілі не бажала бачити Тедді. Тедді, який забув її. Який після свого від'їзду не написав їй жодного листа. Тедді, який став уже відомим завдяки своїм портретам гарних жінок. Таким відомим та успішним, що, як писала Ільза, вже мав намір покинути роботу ілюстратора журналів. Дізнавшись про це, Емілі відчула певну полегкість. Вона більше не боятиметься побачити в котромусь журналі власне обличчя і власну душу, що дивитимуться на неї з ілюстрації, в кутку якої буде написано "Фредерик Кент" — ніби оголошення: "знайте всі чоловіки, що ця дівчина належить мені". Причому портрети з її обличчям обурювали Емілі менше за ті, які мали лише її очі. Щоб намалювати так її очі, Тедді мусив знати все, що було в неї на душі. Ця думка завжди сповнювала її гніву та сорому… і відчуття повної безпомічності. Вона не могла, не насмілювалася сказати Тедді, щоб він припинив використовувати її як модель. Вона ніколи не давала йому зрозуміти, що помітила бодай якусь схожість між собою та його ілюстраціями. Вона ніколи йому цього не покаже.
А тепер він приїздив додому — мав прибути з дня на день. Якби б лиш Емілі могла поїхати на декілька тижнів, під будь-яким приводом. Панна Роял уже давно чекала її в гості у Нью-Йорку. Але вона не могла поїхати, коли поверталась Ільза.
Годі — Емілі взяла себе в руки. Яка ж вона дурепа! Тедді як люблячий син вертався додому, аби побачитися з матір'ю. І, без сумніву, він буде радий зустріти старих друзів, щоб разом насолодитися спогадами. І чому щось має її непокоїти? Вона вже мала би позбутися цієї смішної зацикленості на собі. І позбудеться.
Вона сиділа коло свого прочиненого вікна. Ніч ззовні нагадувала пишну темну запашну квітку. Це була ніч очікування, ніч, у яку щось має статися. Тиша… Чути лише найпрекрасніші з приглушених звуків: найлегший шепіт дерев, найтихіше зітхання вітру, ледве чутні стогони моря.
— О, яка краса! — пристрасно прошепотіла Емілі, простягаючи руки до зірок. — Що б я без вас робила всі ці роки?
Краса ночі, її пахощі і загадковість. Її душа наповнилась усім цим по самі вінця. Крім неї й цієї ночі, нічого більш не існувало. Вона випросталася, підіймаючи обличчя до немовби всіяного коштовностями неба у раптовому екстазі.