Малий Вівторок підняв руку.
— Ходімо в садок. Нас четверо детективів, а в садку чотири кутки. Сядемо по кутках і напружено думатимемо. А через п'ять хвилин зійдемося до садового столу й кожний скаже, що він у своєму кутку надумав.
Усі пристали на цю думку й побігли в сад, кожен в окремий куток. Там детективи сиділи й думали.
День був на диво гарний. Цвіркуни вигравали на своїх мандолінах. У траві, із стеблини на стеблину, стрибали коники. З вільшаного гаю лунав посвист іволги.
Хвилин за п'ять хлопці зібрались, як було домовлено, біля великого садового столу й поважно посідали круг нього.
— Мені здається,— сказав Еміль, озираючись,— що бракує одного детектива.
— Густава,— уточнив Вівторок.
Усі побігли до того кутка, куди пішов Густав, і побачили, що він розлігся на траві й спить.
Професор взявся його чимдуж трясти, гукаючи:
— Гей, хлопче!
Густав насилу розплющив очі.
— Що сталося?
— Тобі треба було думати,— суворо сказав малий Вівторок.
Густав сів, бурмочучи:
— Як я можу думати, коли ви заважаєте?
— Балакай! — обурився Еміль.— Ти думав! То що ж ти надумав?
— А нічого, шипучки!
Усі зареготали. Хлопці підняли Густава з землі й потягли до столу.
— Засідання оголошую відкритим,— сказав Професор.— Слово має Еміль.
Еміль підвівся.
— Шановне товариство! У п'ятницю, тобто післязавтра, тут, у Корлсбютелі, піде кінофільм "Еміль і детективи". Ми думали не признаватись і подивитися фільм як звичайні глядачі. Але мені здається, ми зможемо допомогти Джеккі, якщо розкриємо нашу таємницю і скажемо власникові кінотеатру, хто ми такі. Правда, це суперечить нашим принципам і нам не до вподоби. Але заради справи, як то кажуть, чортяка навіть мух наївся. Власник кінотеатру може, наприклад, повідомити про нас у газеті. Або до афіш, які вже скрізь висять, приклеїти оголошення про те, що на деяких сеансах будуть присутні ті самі детективи. Тоді, мабуть, на кінофільм прийде більше дітей, ніж звичайно. А що власник кінотеатру завдяки нам більше заробить, то хай він віддасть Джеккі всі гроші за перший сеанс.
Еміль сів на своє місце. Усі з ним погодилися.
— Ніхто не заперечує? — спитав Професор.— Еміль придумав надзвичайно добре. Заради Джеккі нам доведеться сказати, хто ми такі.— Професор трохи помовчав.—
Ми одноголосно приймаємо Емілеву пропозицію, бо іншої ради немає. А тепер я надаю слово собі. Я пропоную, щоб хтось із нас пішов до редакції курортної газети і порозмовляв з редактором. Хай там надрукують статтю, яку ми напишемо. Ми розповімо, як містер Андерс кинув напризволяще Джеккі, і закличемо всіх дітей Корл-сбютеля і сусідніх містечок зібрати для Джеккі гроші. А за кілька днів газета повідомить, скільки діти вже зібрали.
І Професор сів.
— Клас! — вигукнув Густав.— Ніхто не заперечує? Ні. Прийнято одноголосно. Я надаю слово Вівторкові.
— Я хочу запропонувати, щоб Густав і, може, ще хтось із нас сьогодні вдень об'їхали на мотоциклеті всі навколишні містечка й пляжі, розповіли дітям, що сталося, та закликали їх допомогти Джеккі. Мабуть, можна на кожному пляжі повісити плакат, де все те було б написано. Діти читатимуть плакати й переказуватимуть іншим.
— Дуже добре! — закричали всі. А Густав сказав:
— Це просто щастя, що мені нічого не спало на думку. Бо ми не знали б, до чого врешті взятися.
Вони ще трохи побалакали, а тоді подалися на веранду й намалювали кольоровими олівцями вісім плакатів. Для Грааля, для Варнемюнде, для Гайдекруга та інших містечок.
Потім Густав вивів із павільйону свою машину й викотив її на вулицю. Вівторок сів на багажник, міцно тримаючи згорток із вісьмома плакатами. І вони помчали! А Еміль і Професор махали їм услід.
Коли прийшов Джеккі із своїми речами, хлопці доручили йому вартувати будинок і нікуди з нього не йти. А самі мерщій повтікали, навіть не пояснивши, чого так поспішають.
Коли Еміль зайшов до кабінету власника кінотеатру "Маяк" пана Бартельмана, той сказав:
— Не маю часу! Іншим разом!
Хвилин за п'ять він відвів голову від письмового стола й побачив, що хлопець ще й досі не пішов.
7 Е. Кестнер
193
— Ти ще тут? У чому річ?
— Я — Еміль Тішбайн.
Пан Бартельман відкинувся на спинку крісла.
— Хто?
— Я — Еміль Тішбайн. Про мої пригоди зроблено той кінофільм, що ви починаєте післязавтра показувати.
— Дуже приємно,— сказав власник кінотеатру.— Справді, дуже приємно! Отже?
Еміль розповів йому про намір детективів.
Пан Бартельман заплющив очі. Інакше він не вмів думати. Потім поцмокав язиком, наче торгівець кіньми, коли прицінюється до нового коня. Пан Бартельман відчув вигідне діло.
— Гаразд, ви одержите для свого підопічного всі гроші за перший сеанс, але тільки з однією умовою. Обіцяйте мені, що протягом тижня ви виступатимете після кожного сеансу.
— Протягом цілого тижня?! — вигукнув Еміль.— Після кожного сеансу? Нам неприємно навіть один раз виступати. Ми ж не клоуни.
— Тоді нема про що й говорити. Хлопець трохи подумав.
— Добре,— сказав він нарешті.— Нам нічого іншого не залишається. Але коли ми вже на це йдемо, то ви віддасте нам гроші за весь перший день, тобто за три сеанси.
Пан Бартельман заплющив очі.
— Діловий хлопець! — І схвально кивнув головою: — Домовились!
Він надрукував на машинці текст угоди. Під копірку. Потім вони підписали обидва примірники, і кожен узяв свого.
— Усе гаразд,— сказав Бартельман.— У п'ятницю не запізнюйтесь!
Коли Еміль пішов, власник кінотеатру негайно зателефонував до рекламного відділу курортної газети і замовив нове велике оголошення. Потім пан Бартельман зателефонував до агентства реклами і додатково замовив до кожної з афіш, уже розклеєних у Корлсбютелі та в інших містечках, червоні смуги паперу з великим написом: "Еміль і детективи протягом тижня виступатимуть після кожного сеансу!"
Тим часом Професор сидів у редакції курортної газети і писав, як він домовився з редактором, "Заклик до всіх дітей на пляжі". Він розповів про Джеккі, про його тяжку скруту, закликав дітей зібрати гроші на допомогу малому артистові. І підписався: "За особливим дорученням Еміля і детективів Теодор Габерланд, на прізвисько Професор".
Він відніс текст до сусідньої кімнати редакторові газети. Той повільно прочитав, покликав кур'єра і сказав йому: