на воду. Але яхта й не хитнулася.
— Мабуть, вона, клята, за ніч коріння пустила,— сказав Ганс.— Марна праця.
Вони знов полягали на пісок.
— Послухайте мене,— мовив Ганс.— Я винен у цій біді. Води нам стане до завтрашнього ранку. Якщо нас сьогодні вдень не підберуть, я візьму один із тих надувних жилетів, що лежать у човні, і спробую доплисти до берега. А може, десь натраплю на рибальский човен або на пароплав.
— І не здумай! — вигукнув Густав.— Якщо комусь із нас треба плисти, то, звісно, тільки мені.
— Через мене це сталось, я й повинен щось робити.
— Хіба так можна міркувати? — обурився Густав.— Попливе той, хто найкраще плаває. Зрозуміло?
— Отже, я! — крикнув Густав.
— Я попливу!
— Ні, я!
Вони скочили на ноги, ладні вчепитися один в одного. Тоді Професор кинув обом в обличчя по жмені піску. Хлопці стали відпльовуватися й терти очі.
— Чи ви геть із глузду з'їхали? — спокійно спитав Професор.— Краще лягайте та поспіть кілька годин. Уві сні не хочеться їсти й пити. І харчів нам стане на довше.
Вони слухняно полягали на піску й заплющили очі. А Професор сів у "Кунігунду", прихилився до щогли і став вдивлятися в далину.
Моторний човен "Аргус" впевнено розтинав хвилі. Часом, коли хлопці забували міцно триматися, вони злітали з лавки аж до того борту човна. Вівторок уже набив собі на лобі чималеньку гулю. Всі дивилися туди, куди правив капітан Шмаух, а він стояв за кермом, наче монумент.
— Он там! — нараз вигукнув він і показав у далечінь. Але хлопці нічого не бачили.
— Білий прапор! — у захваті крикнув капітан.— Це вони! — Він кивнув Джеккі: — Як це ти надумався спитати?
— Про що, капітане?
— Чи є тут острів. Капосні діти попали до острова з пальмою і сіли на мілину. Ого, тепер їм від мене перепаде!
Хлопці оточили капітана.
— Я ж знав, що нічого лихого не станеться,— нагадав Джеккі.
— Авжеж,— засміявся капітан.— У тебе ж є шосте чуття.
— Тепер і я бачу щось біле! — крикнув Еміль.— І щоглу!
— Я теж бачу! — закричав Джеккі.
А Вівторок і досі нічого не бачив. Еміль хотів йому показати, аж тут помітив, що хлопець плаче. Сльози дзюрком текли йому по засмаглих щоках.
— Що сталося, малий?
— Я такий радий, страшенно радий,— прошепотів Вівторок.— Тільки не розказуй Густаву й Професорові, що через них я плакав. Бо ще почнуть задаватися, нещасні шипучки.
Він уже сміявся крізь сльози. Еміль пообіцяв мовчати.
— Видно три постаті! — крикнув капітан.— І мою "Ку-нігунду" теж. Ну, голуб'ята, начувайтесь! Хай я до вас дістануся!
Густав і Ганс стрибали на маленькому острівці, наче в якомусь негритянському танку. Вони вимахували руками й галасували. А Професор не зрушив з місця, він креслив пальцями якісь фігурки на піску. Тоді підвівся, позбирав усі порожні консервні бляшанки і став задумано кидати одну по одній у воду.
Ганс виліз на вітрильник, зняв свою сорочку — білий прапор — і хутко натяг на себе. Збурюючи білу піну, човен наближався до острівця. Капітан заглушив мотор і кинув линву. Ганс вправно спіймав її і міцно прив'язав до корми вітрильника. Тепер човни стояли поруч.
— Урра, шипучки! — закричав Густав.
Капітан Шмаух перший стрибнув із "Аргуса" на "Ку-нігунду-ІУ".
Небіж підбіг до нього і сказав:
— Дядьку, в усьому винен я!
Капітан відважив йому добрячого ляща й вигукнув:
— Пусте, аби ви всі були живі-здорові!
Розділ тринадцятий ДАЛЬШІ КРОКИ
Повернення рятівного флоту і потерпілих з "Кунігунди" перетворилося на невеличке загальне свято. На причалі, на набережній і навіть на прилеглих вулицях юрмилися люди й вітально махали руками. Була обідня пора, і, певне, в багатьох кухнях у цей час попригоряли страви.
Капітан звелів хлопцям іти кружною дорогою до готелю. А сам подався з рибалками й моряками, що допомагали йому шукати хлопців, до сільського шинку. Там він замовив для всіх дві бочки пива і по дві чарки горілки на кожного. Подякувавши всім, він попрощався і швидко пішов до готелю.
У готельному ресторані він замовив для себе і хлопців розкішний обід в окремому кабінеті, щоб не заважали сторонні. Хлопці взялися до страв так, що аж за вухами лящало, і водночас розповідали свої пригоди. Ганс Шмаух, хоч і був кельнеровим учнем, теж сидів за столом поміж інших, і його шеф, кельнер Шмідт, старанно його обслуговував.
На десерт подали шоколадний пудинг із ванільною підливою.
— Я пропоную,— сказав капітан,— щоб удома ви поки що тримали язика за зубами щодо робінзонади, до якої тут дехто причетний. Завтра повертаються ваші туристи з Данії. Не прохопіться їм жодним словом про цей прикрий випадок. А якщо вони все одно дізнаються, то звертайте все на мене. Я все залагоджу.
Еміль і Професор схопилися на ноги. Та капітан спинив їх рухом руки.
— Я знаю, що ви хочете сказати. Ви, звісно, хлопці горді й прагнете самі відповідати за свою провину.— Він похитав головою.— Ні, досить того, що мені від хвилювання аж живіт заболів. Бережіть дорослих. У нас погані нерви.
Еміль і Професор знову сіли на свої місця.
— Ну от,— приязно сказав капітан.— А тепер дядько Шмаух піде торгувати деревом.— Він обернувся й гукнув: — Кельнере, прошу рахунок!
По обіді хлопці побігли вниз, до гавані. Тільки Ганс Шмаух зостався в готелі. Він перебрався в старий одяг і знову став учнем кельнера, наче нічого й не було. А хлопці взяли з вітрильника "Кунігунда-ІУ" кошик із рештками харчів і врочисто віднесли його додому, до комори.
Густав поважно оголосив:
— Сьогодні, нарешті, я черговий!
Він поклав список продуктів на кухоний стіл і заходився підраховувати (хоча на цьому й не дуже розумівся).
Потім вони послали Джеккі Пахульке до готелю, щоб він забрав свої речі, а самі тим часом поставили йому розкладачку в Клотільдиній кімнаті, бо в готелі Джеккі більше не міг залишатися.
Коли все було влаштовано, Професор сказав:
— Власне, тепер треба було б усім добре виспатися.— Він говорив у ніс, бо застудився на острові, хоч там і росла тропічна пальма.— Але спати будемо потім, насамперед треба подумати, що ми можемо зробити для Джеккі. Добре, що в містера Андерса вирвали п'ятдесят марок, але довго на ці гроші не проживеш. Джеккі не має ні батьків, ні братів, ні сестер. Невідомо, чи пощастить йому десь потрапити на сцену. ІГо що ви пропонуєте?