Пальці Perra вп'ялись у бильця крісла. Однак самовладання він не втрачав.
– Як ви й сподівалися, – відповів Регг. – Але не варто гаяти часу на ці хитрування. Мені потрібні посвідчення, які вчора ввечері ви силоміць відібрали у двох наших співробітників.
Вулф підніс руку. Також не втрачаючи самовладання.
– Але ж хитруєте ви! – відказав він. – Візьміть назад слово "силоміць". До сили вдалися ваші люди. Це вони силоміць вдерлися в мій дім. Мені просто довелося силі протиставити силу.
– Я хочу одержати їхні посвідчення.
– Ви берете назад слово "силоміць"?
– Ні. Я тільки припускаю, що для такої вашої поведінки були підстави. Віддайте посвідчення, і ми розмовлятимемо на рівних.
– Пхе! Ви що – самі йолоп чи мене маєте за йолопа? Я не збираюся розмовляти з вами на рівних. Ви захотіли побачитися зі мною, бо я примусив вас це зробити. Але якщо ви прийшли сюди верзти дурниці, то можете собі йти. Вам змалювати ситуацію так, як я її бачу?
– Змалюйте.
Вулф повернув до мене голову:
– Арчі, лист місіс Бранер!
Я підійшов до сейфа і дістав лист. Вулф кивнув головою в бік Perra, і я простяг листа тому. Поки Регг читав, я тримав аркуш у руці. Він прочитав раз, тоді вдруге – вже повільніше і навіть не глянувши на мене. Потім я вернувся до свого столу й сховав листа в шухляду.
– Оце-то документ! – промовив Регг до Вулфа, – Щоб ви знали: коли за місіс Бранер та членами її сім'ї і велося певне стеження, – а я цього не визнаю, – то робилося воно в зв'язку з перевіркою політичної благонадійності.
Вулф кивнув головою:
– Ну звісно, ви завжди так кажете. Звичайнісінька брехня. Отже, змальовую ситуацію. Вчора ввечері ваші люди пішли звідси, залишивши мені свої посвідчення, і не зважилися попросити допомоги в поліції. Вони розуміють, що коли проти них виставлять звинувачення у незаконному проникненні до приватного житла і справа дійде до слідства, симпатії нью-йоркської поліції та районного прокурора будуть на боці потерпілих. Ви це добре знаєте і намагатись одержати посвідчення законним шляхом не будете, отож ви їх і не одержите. Я залишу їх у себе. Пропоную вкласти угоду. Ви зобов'яжетесь припинити будь-яке стеження за місіс Бранер та членами її сім'ї і знайомими, а також підслуховувати її телефон, а…
– Я не визнав, що за ними стежать!
– Облиште!.. Якщо ви… Ні. Простіше буде сказати так: стежили ви чи ні, а сьогодні з шостої години вечора ваша контора зобов'яжеться перестати стежити за місіс Бранер, членами її сім'ї, знайомими і службовцями, за її домом, а також підслуховувати її телефонні розмови, перестане стежити за містером Гудвіном і мною та нашим будинком. А я зобов'яжусь лишити посвідчення там, де вони тепер зберігаються – тобто в моєму сейфі у банку, не вживати ніяких заходів проти ваших людей за той їхній незаконний напад на мій дім і не розголошувати цієї справи. Така ситуація і така моя пропозиція.
– Ви маєте на увазі письмове зобов'язання?
– Ні, але якщо ви цього бажаєте…
– Я цього не бажаю. Ніяких письмових документів. Я згоден зобов'язатися припинити стеження, але для цього я повинен одержати посвідчення.
– Ви їх не одержите. – Вулф тицьнув у Perra пальцем: – Зрозумійте ж це нарешті, містере Регг. Посвідчення я віддам тільки після відповідної постанови суду, але й тоді я оскаржуватиму таку постанову всіма можливими для мене й мого клієнта засобами. Ви можете…
– Чорт забирай, але ж у вас четверо свідків!
– Я знаю. Та серед суддів і присяжних засідателів трапляються всякі диваки… Шибне їм щось у голову, і вони не повірять свідкам, навіть усім п'ятьом, у тім числі й мені. З вашого боку безглуздо сумніватися в моїй порядності. Я не рвуся в смертельний двобій з вашим бюро; єдина моя мета – виконати доручення клієнта, що мене найняв. Поки ви нам не докучатимете, не завдаватимете клопоту моєму клієнтові й мені, я не скористаюсь ні посвідченнями, ні свідками.
Регг подивився в мій бік. Мені здалося, ніби він хоче мене про щось запитати. Та ні – я був для нього всього-на-всього місцем, де його погляд відпочивав од Вулфа, поки сам він шукав у думці відповіді на якісь свої запитання. Хвилю Регг просидів мовчки. Нарешті він знов повернувся до Вулфа.
Ви забули дещо згадати, – промовив він. – Ви твердите, нібито єдина ваша мета – виконати доручення клієнт та, що вас найняв. Тоді чому ви взялися розслідувати вбивство, до якого ми непричетні? Чого Гудвін двічі приходив до місіс Елтхауз і двічі бував у квартирі Морріса Елтхауза? І навіщо ви зібрали у себе в четвер увечері тих шістьох людей?
Вулф кивнув головою:
– Ви думаєте, що Морріса Елтхауза вбив хтось із ваших людей.
– Абсурд! Я так не думаю.
Розмова починала дратувати Вулфа.
– Хай вам чорт, невже ви не вмієте говорити розумно?! Як ви накажете розцінювати їхнє вторгнення в мій дім? Ви мали підозру, що я якимсь чином довідався, – і це справді так, – що того вечора, коли загинув Морріс Елтхауз, троє ваших агентів побували в його квартирі. Вони доповіли вам, що, коли прийшли туди, він лежав уже мертвий, але ви їм не повірили. Принаймні ви засумнівалися, чи це було справді так. Чому – мені невідомо; ви своїх людей знаєте, а я їх не знаю. Вам закралися підозра й побоювання, що я довідаюсь не тільки про те, що троє ваших побували там, а й добуду докази того, що вони – чи один із них – застрелили Морріса Елтхауза. Будьте ж розумні!
– Ви й досі мені не сказали, чому взялися розслідувати це вбивство.
– Невже не ясно? Адже мені стало відомо, що ваші люди були того вечора у квартирі.
– Звідки ви про цс дізналися?
Вулф похитав головою:
– Поки що я не можу вам цього сказати.
– Ви зв'язувалися з інспектором Кремером?
– Ні. Я вже кілька місяців не бачився з ним і не розмовляв.
– А з районним прокурором?
– Теж ні.
– Ви маєте намір провадити розслідування далі?
Кутик губів у Вулфа смикнувся вгору.
– Ви ж бо знаєте, містере Регг, я хотів би й міг би вас заспокоїти, але спершу я повинен переконатися, що виконав своє доручення. То ви приймаєте мою пропозицію? Ви можете мене запевнити, що сьогодні з шостої години вечора ваше бюро припинить будь-яке стеження за місіс Бранер і всіма, хто з нею зв'язаний?