– Так. Сьома авеню. – Я зліз із більярдного столу і став на ноги. – Оскільки нам краще, щоб убивцею виявився не співробітник ФБР, то, мені здасться, нас не повинно цікавити, який матеріал Елтхауз зібрав про ФБР.
– Нас цікавить усе! – Вулф зробив гримасу. – І якщо вам трапиться людина, з якою, на вашу думку, мені треба буде поговорити, ведіть її сюди. – Він знов зробив гримасу й додав: – її чи його.
– Охоче. Перший візит я складу в редакцію "Газетт". Перегляну там вирізки, а крім того, в Лона можуть знайтися які-небудь неопубліковані факти. А щодо зустрічі з вами, то як я приведу сюди й виведу звідси чужу людину? Може, вони стежать не тільки за парадними дверима, а й за чорним ходом?
– Через двері. Ми розслідуємо вбивство, до якого ФБР непричетне. Принаймні так містер Регг заявив містерові Кремеру. І цього разу містер Кремер на нас не поскаржиться.
– В такому разі, мені нема чого оглядатися на "хвоста"?
– Ну звісно.
– Уже легше, – сказав я і пішов.
6
Мій годинник показував за двадцять хвилин п'яту, коли, завернув до аптекарського магазину поблизу Центрального вокзалу. Я погортав манхеттенський телефонний довідник, зайшов до будки й, щільно причинивши двері, набрав номер.
З підшитих вирізок у редакції "Газетт", а також від Лона Коуена – з умовою тримати це в таємниці – я довідався багато нового і заповнив у записничку сторінок дванадцять. Все те у мене збереглось і донині, але в книжці зайняло б теж сторінок дванадцять, тому я розповім тільки те, що потрібно, аби ви зрозуміли подальші події. Ось головні дійові особи:
МОРРІС ЕЛТХАУЗ (покійний). 36 років, зріст 5 футів 11 дюймів, вага 175 фунтів, брюнет, привабливої зовнішності, мав успіх серед жінок, а ще більше серед чоловіків. У 1962–1963 роках – роман з однією актрисою (прізвища не вказуємо). Писав статті й цим заробляв близько десяти тисяч доларів на рік, але, очевидно, діставав матеріальну підтримку від матері, хоч батько про це й не знав. Коли саме вирішив одружитися з Меріан Хінклі, ніхто не знає, проте до знайомства з нею, наскільки відомо, постійної подруги кілька місяців не мав. У його квартирі знайдено рукопис незакінченого роману – триста вісімдесят чотири сторінки машинопису. Ніхто з редакції "Газетт", зокрема й Лон Коуен, не може назвати навіть вірогідного вбивцю. До смерті Елтхауза ніхто в "Газетт" і не здогадувався, що він збирав матеріали для статті про ФБР, і це, на думку Коуена, ганьба для журналістики взагалі й редакції "Газетт" зокрема. Очевидно, Елтхауз користувався послугами приватних шпигів.
ДЕВІД ЕЛТХАУЗ. Моррісів батько. Близько 60 років, один із компаньйонів фірми "Елтхауз і Грейф, жіночі сукні та костюми моди Пеггі Пілігрім" (див. місцеву газету). Девід Елтхауз шкодував, що Морріс, його єдина дитина, відмовився брати участь у справах фірми, і в останні роки їхні взаємини були досить напружені.
АЙВЕНА ЕЛТХАУЗ. Дружина містера Елтхауза. Протягом майже двох місяців, що минули після смерті сина, відмовляється зустрічатися з репортерами і взагалі з будь-ким. Приймає лише небагатьох близьких друзів.
МЕРІАН ХІНКЛІ. 24 роки, близько двох років працює у відділі вивчення попиту редакції "Тік-Ток". Серед газетних вирізок зберігається її фотографія, з якої не важко зрозуміти, чому дівчина впала в око Моррісові Елтхаузу. Також відмовилася розмовляти з репортерами, проте одній пронозливій журналістці з редакції "Пост" таки вдалося добути в неї інформацію для цілого розвороту, після чого в "Газетт" знялася колотнеча. А одна жінка з "Газетт" Так розгнівалася, що висунула версію, за якою Меріан Хінклі застрелила Елтхауза з його ж таки револьвера, – він нібито її зраджував. Однак ця версія зазнала поразки.
ТІМОТІ КВЕЙЛ. Близько 40 років. Був старшим редактором журналу "Тік-Ток". До списку я заніс його через те, що він вчинив сварку з одним журналістом із "Дейлі ньюс", який намагався підстерегти Меріан Хінклі у вестибюлі редакції "Тік-Ток". Такий галантний чоловік заслуговує на увагу.
ВІНСЕНТ ЯРМЕК. Близько 50 років, старший редактор журналу "Тік-Ток". Його я вписав сюди тому, що ідею підготувати статтю про ФБР подав Елтхаузові саме він.
На цю компанію великих надій я не покладав. Спершу мені спало на думку побачитися з актрисою. Однак її бурхливий роман з Елтхаузом минув понад рік тому, а крім того, я вже кілька разів мав до діла з актрисами і знаю, що на них краще просто дивитися з п'ятого чи шостого ряду в партері. Від обох старших редакторів нічого путнього, звісно, не почуєш. Батько, мабуть, теж не скаже нічого нового. Меріан Хінклі затнеться й зі мною. Найбільше я сподівався на матір і саме їй оце дзвонив:і будки телефону-автомата.
Головне, звичайно, полягало в тому, щоб викликати її до телефону. Жінці, що взяла трубку, я свого прізвища не назвав, а тільки попросив офіційним тоном переказати місіс Елтхауз, що дзвоню з будки, що поруч зі мною стоїть співробітник ФБР і я повинен з нею поговорити. Це подіяло. Через кілька хвилин у трубці почувся інший жіночий голос.
– Хто це? Ви з ФБР?
– Місіс Елтхауз?
– Так.
– Мене звати Арчі Гудвілі. Я не з ФБР, я працюю в приватного детектива Hipo Вулфа. Зі мною в кабіні немає ніякого співробітника ФБР, але він тут неподалік – стежить за мною. Ходить "хвостом". Він слідкуватиме за мною і до вашого будинку, але якщо для вас це не має значення, то для мене теж. Мені треба з вами побачитись, і, якщо можна, то зараз же. Це…
– Я нікого не приймаю.
– Я знаю. Ви, мабуть, чули про Hipo Вулфа. Ви знаєте, хто це?
– Знаю.
– Один чоловік, якого містер Вулф добре знає, повідомив йому, що вашого сина вбили агенти ФБР. Ось чого за мною стежать і чого мені треба з вами побачитись. Я можу бути у вас через десять хвилин. Ви запам'ятали моє ім'я? Арчі Гудвін.
Запала пауза. Нарешті місіс Елтхауз промовила:
– Ви знаєте, хто вбив мого сина?
– Ім'я вбивці – ні. Сам я взагалі нічого не знаю. Мені тільки відомо, що про це сказали містерові Вулфу. Це все, що я можу сказати по телефону. І ми вважаємо, що міс Меріан Хінклі слід знати це теж. Ви б не змогли подзвонити їй і запросити її до себе, щоб я побалакав з вами обома зразу? Як ви на це дивитесь?