Джури і підводний човен

Страница 60 из 76

Рутковский Владимир

Ібрагім-бек глибоко затягся.

— Гаразд, — видихнув він. — То що ви хочете?

— Щоб ви, шановний, дозволили показати людям наше вміння.

Ібрагім-бек простежив за кружальцем диму.

— Вважай, що такий дозвіл ви маєте, — сказав він.

— Дякую, шановний, — схилив голову чорнявий блазень. І вже іншим, діловим, голосом додав: — То в якому місці дозволиш це зробити?

— Гадаю, найкраще біля причалу, — втрутився Селім-ага. — Щоб бачили не тільки городяни, а й мої люди.

Ібрагім-бек на знак згоди з капуданом кивнув головою.

— Дякую вам, шановні, — чорнявий блазень приклав руку до серця і позадкував до виходу. — То ми зараз трохи перекусимо з дороги та й візьмемося до роботи…

ХАСАНЕ, ДЕ ТИ?

З веранди їм було добре видно, як гарба, що нею правив хлопчина років тринадцяти, виїхала на причал і зупинилася. Блазні наблизилися до неї і чорнявий щось проказав. Відхилилося запинало, з отвору незграбно виповз здоровань у ведмежій шкурі і з намордником на писку. Мабуть, то й був людиноведмідь. Він загрозливо здійняв руки над головою чорнявого блазня і гарикнув так, що те гарчання долетіло до комендантської веранди. Проте варто було русявому взятися за лука, як людиноведмідь замовк і, скулившись, прикрив руками писка.

— Таки не збрехали ці блазні, — зауважив Ібрагім-ага. — Мабуть, і справді є на що подивитися.

— Цікаво, коли цей недолюдок таки поскручує їм в’язи, — підхопив Селім-ага і вкинув у рот шматок рахат-лукуму.

Тим часом блазні усілися на землю і заходилися обідати. Людиноведмідь дивився на них і жалібно скімлив. Чорнявий підвівся, розстебнув на писку ремінець і підкинув угору шмат м’яса. Людиноведмідь перехопив його в повітрі і вп’явся в нього зубами. Та як тільки блазень захотів одягти йому намордника, людиноведмідь змахнув руками і заревів. Лише стріла, що її спрямував на нього русявий, зробила того трохи поступливішим. Людиноведмідь ревнув уже не так загрозливо, повів очима навколо, певно, шукаючи ще якоїсь поживи. Не знайшовши нічого, розчаровано ревнув і незграбно поліз під запинало в гарбі. Русявий з луком у руках усівся на землю і обіперся спиною об колесо. Малий погонич підстрибом побіг до моря, а чорнявий блазень скочив на коня й подався до міста.

— Цікаво, — сказав Селім-ага, повертаючись до столика з солодощами. — Треба буде обов’язково подивитися.

Як тільки щез будинок коменданта, чорнявий блазень попустив поводи і кінь перейшов на крок. І це влаштовувало вершника, бо з’явилася можливість зазирати до кожного двору і придивлятися до кожного зустрічного.

— Люди славного міста, слухайте! — час від часу вигукував блазень. — Приходьте сьогодні під вечір на причал! Такого ви ще ніколи не бачили. Людина-ведмідь і неперевершений чаклун. Хасане, Ренате, ваші друзі чекають на вас!

З одного двору визирнуло двоє підстаркуватих татарів і лукаво посміхнулися до блазня.

— Я Хасан, — прошамкотів перший. — Вітаю тебе, шановний!

— А я — Ренат, — прошепелявив другий. — Чи не нас ти кличеш?

— Я? — здивувався блазень. — О, так, — схаменувся він. — Але кличу не тільки вас, а й Максуда, Мустема, Рахмона і всіх мешканців вашого славного міста. Приходьте сьогодні під вечір до причалу на блазенську виставу. І невільників, коли вони у вас є, з собою беріть.

— Та ми й самі як невільники, — охоче відгукнувся той, хто назвався Ренатом. — Все ж складаємо тобі дяку за запросини, прийдемо неодмінно.

— Чекаємо на вас як на добрих друзів! — запевнив їх блазень і подався далі.

За хвилю його голос уже долинав з сусідньої вулиці:

— Хасане, Ренате, ваші друзі чекають на вас!

І ще довго літали над Очаковом його вигуки.

Під вечір виявилося, що Очаків населений навдивовижу цікавими людьми. Майдан біля причалу був ущерть заповнений очаківцями, кримськими-чаушами, султанськими яничарами та матросами з галери. Ті, кому не вистачило місця, усілися на дахах найближчих будинків. Дітлашня гронами звисала з довколишніх маслин.

Чорнявий дочекався, доки на комендантській веранді з’являться Ібрагім-бек з Селім-агою, тоді приклав руку до серця й почав:

— Шановні мешканці славного міста, нехай вас обсядуть лише приємні клопоти та гроші! Хай ваші рідні живуть у радості й злагоді, хай чауші та матроси мають гарних начальників, а начальники — безстрашних вояків!

Якийсь нукер зі знаком десятського гучним голосом зауважив:

— Гарно починає! От тільки невідомо, чим закінчить.

Чорнявий посміхнувся до нього, мов до найліпшого приятеля.

— Чому ж невідомо? — заперечив він. — Я, наприклад, точно знаю, що ти не зможеш влучити в мене тим дротиком, що за твоєю спиною.

— Я? — обурився десятник. — Та я тебе за тридцять кроків прохромлю, як хруща!

— А от і ні!

— Як то ні?! — отетерів той. — Прохромлю!

— Що ж, давай спробуємо…

Чорнявий став під стіною, тоді хукнув, наче кидався в крижану воду, і наказав:

— Ну, то починай…

Десятський метнув короткого списа. Метнув не на повну силу, бо все ж йому було шкода отак ні за що вбивати людину, хай навіть і такого базікала. Але в останню мить чорнявий пригнувся і охвістя дротика затріпотіло в стіні над його головою.

У натовпі пролунали смішки. Десятський побуряковів.

— Ану, дай ще! — крикнув він.

Тепер він уже не стримувався. Дротик зі свистом розітнув повітря. Чорнявий стрімко хитнувся убік, і дротик знову затріпотів у стіні.

Натовп відгукнувся зойками захвату. Чорнявий вклонився і при цьому його погляд випадково зупинився на галері. На кормі стояло кілька чоловік, мабуть, наглядачів над невільниками-веслярами. Вони аж перегиналися за огорожу, намагаючись розгледіти, що коїться на причалі. Наглядачі навіть не помічали, що до галери гріб на вутлому човнику якийсь хлопчина.

"Та це ж Телесик! — подумки зойкнув чорнявий. — Ну, халамиднику, отримаєш від мене на горіхи! Я ж тебе просив пошукати хлопців у передмісті. А ти куди подався?"

Проте гадати, що мав Івасик на думці, було ніколи. Розгубленого десятника уже відштовхнули набік, і тепер нукери один перед одним намагалися поцілити у вертлявого нахабу. Проте жоден дротик навіть не подряпав його.

Зрештою, це обридло комендантові, він змахнув білою хусточкою і гучним голосом мовив:

— Добре, що ти ухиляєшся від дротика. Проте коли ти та твої люди здатні лише на таке…