Джеррі-островик

Страница 55 из 56

Джек Лондон

Він сприймав свої світи один по одному. Один за одним ті світи звіювались парою, ніби википали під гарячим сонцем, навік западали за морський обрій, ставали несправжні, минущі, мов сновиддя. Цілий людський світ, хоч який тісний і мізерний супроти зоряного всесвіту, був неприступний розумінню Джеррі так само, як зоряного всесвіту не можуть осягнути навіть найвищі злети людського розуму й уяви.

Джеррі більш ніколи не побачив дикунської Малейти, хоч дуже часто в його сновиддях острів яскраво поставав перед ним, і він знов переживав пробуті на ньому дні — від знищення "Еренджі" та людожерської оргії на березі й до його втечі від розкиданої снарядом хатини та останків Наласу. Ті сновиддя були для нього ще одним Іншим Світом, таємничим, несправжнім і зни-комим, як хмари, що пливли по небі, чи райдужні бульбашки, що лопались на поверхні моря. То все було шумовиння, піна, що зникала, коли він прокидався, і не існувала, як уже не існував Шкіпер, що з нього лишилася тільки голова на колінах у Башті, у високій очеретяній хатині. Малейта справжня, матеріальна зникла назавжди, як перше зник Меріндж, як потім зник Шкіпер — обернулась у "ніщо".

Від Малейти "Аріель" поплив на північний захід, до Онтонг-Джави й Тезмену — великих атолів, що мліють в екваторіальній спеці, ледь підносячись над водою серед безмежних обширів південно-західної частини Тихого океану. Від Тезмену шлях судна проліг до гористого острова Бугенвілю. Звідти яхта взяла курс на південний схід і, повільно посуваючись зигзагами проти вітру, обійшла трохи не всі гавані Соломонових островів — від

Шуазелю й Рононго до островів Куламбангри, Вангуну, Павуву й Нової Джорджії. Навіть у пустельній затоці Тисячі Кораблів "Аріель" кидав якір.

І нарешті його якірний ланцюг забряжчав у гавані Тулагі, на острові Флориді, де жив і звідки правив островами урядовий комісар.

До його рук Гарлі Кенен передав Макавао, якого зразу посадили в очеретяну в’язницю, під надійну варту, з кайданами на ногах — ждати суду за свої численні злочини. А лоцман Джонні, перш ніж вернутись на свою службу в комісара, одержав законну пайку з двадцяти фунтової винагороди, що її Кенен порівну розділив між усією командою катера, яка примчала джунглями на поміч йому того дня, коли Джеррі вчепився Макавао зубами в потилицю й примусив мимохіть натиснути курок ненаціленої рушниці.

— Я можу вам сказати, як його звуть, — відповів комісар, коли вони посідали на просторій веранді його бунгало. — Він із Ге-гінових тер’єрів — того Гегіна, що з лагуни Меріндж. Батька кличуть Теренс, матір Бідці, а його самого — Джеррі. Я це знаю, бо його й називали при мені — ще сліпим щенятком. Навіть більше, я покажу вам його брата, Майкла назвиськом. Він тепер належить капітанові Келлару з "Ежені", що стоїть на рейді поруч вас. Я попрошу Келлара, щоб привіз Майкла на берег. Без сумніву, тільки Джеррі зостався живий із "Еренджі".

Коли я знайду час та достатні кошти, то навідаю ватажка Башті. Ні, не крейсером. Я найму кілька крамарських суден, візьму свою тубільську поліцію та стількох білих добровільців, скількох не зумію відрадити. Ми не бомбардуватимемо очеретяних хатин. Я висаджу десант трохи раніше й обійду Сомо із суходолу, а судна на той час поспіють до селища з моря.

— І на різанину відповісте різаниною? — скептично спитала Вілла.

— На різанину я відповім законом, — заперечив комісар. — Я навчу Сомо закону. Сподіваюся, що ніяких прикрощів не станеться і жертв не буде з жодного боку. Але я заберу голови капітана Ван-Горна та його помічника Боркмана й привезу до Тулагі, щоб поховати по-християнському. І ще я візьму старого Башті за в’язи й примушу посивіти, поки вбиватиму в нього закон та справедливість. Звичайно…

Комісар — аскетичного вигляду чоловік з оксфордським дипломом, літній, вузькоплечий, з утомленими очима й в окулярах, як типовий учений, — знизав плечима:

— Звичайно, якщо вони не послухаються розуму, може бути сутичка, і декому з них і з нас доведеться постраждати. Та однаково, результат буде той самий. Ми втовкмачимо старому Башті, що йому вигідніше, коли голови білих людей зоставатимуться на своїх в’язах.

— А як же ви йому втовкмачите? — спитала Вілла. — Якщо він матиме досить розуму, щоб не битися з вами, а сісти та послухати вашого англійського закону, то ви тільки насмішите його. Він же буде радий-радісінький, що так дешево відбувся — за свій злочин вислухав лекцію, та й квит.

— Не зовсім так, люба моя місіс Кенен. Якщо він покірно вислухає лекцію, я оштрафую його тільки на сто тисяч кокосових горіхів, п’ять тонн слонових, сто сажнів скойок і двадцять жирних свиней. Якщо ж він не схоче слухати лекції й вирішить відбиватись, тоді я муситиму на свою превелику прикрість, запевняю вас, — по-перше, завдати чосу йому і його племені, по-друге, потрою штраф, а лекцію прочитаю трохи стисліше.

— А що, як він не воюватиме й вислухає лекцію, але штраф платити відмовиться? — допитувалася Вілла.

— Тоді йому доведеться гостювати в мене в Тулагі, аж поки він передумає й погодиться сплатити штраф, та ще й вислухати цілий курс лекцій.

І ось нарешті Джеррі почув з уст Вілли й Гарлі своє давнє назвисько й побачив свого рідного брата Майкла.

— Не кажи нічого, — шепнув Гарлі Віллі, коли вони розгляділи на прові вельбота, що підходив до берега, червонясто-рудого кошлатого ірландського тер’єра. — Ніби ми нічого не знаємо. І стежити за ними не треба.

Джеррі саме вирив нору в піску, вдаючи, ніби щось там заню-шив, і зразу не помітив Майкла. Захопившись тим ділом, він навіть забув, що це гра, і, радісно чмихаючи, ретельно принюхувався до дна виритої нори, уже такої глибокої, що з неї виглядали тільки задні лапи, крижі та бадьоро задертий догори обрубок хвоста.

Тож не диво, що вони з Майклом не добачили один одного. Майкл, зрадівши такому роздоллю після тісної палуби "Ежені", зразу кинувся гасати берегом, мов несамовитий, ловлячи ніздрями сотні знайомих запахів суходолу, метаючись то в той бік, то в той і незлостиво клацаючи зубами на кокосових крабів, що втікали бокаса до води або спинались дибки й погрозливо виставляли вперед міцні клешні та бризкали піною із своїх стулчастих ротів.