Диною. Тільки Дженні щиро оплакувала батька. Перед нею.проходило все його життя — довгі роки, сповнені турбот і злиднів, той час, коли він ходив по домівках пиляти дрова, і коли жив на горищі над фабричним складом, убогий маленький будиночок на Тринадцятій вулиці, нестерпні дні на Лоррі-стріт у Клівленді, все горе, заподіяне йому гріхами дочки й смертю дружини, його ніжні турботи про Весту; і нарешті — ці останні тижні перед смертю.
"Він був дуже добрий чоловік,— думала Дженні.— Він гак хотів, щоб усе було найкраще".
Коли заспівали гімн "Господь нам сила і оплот", вона заридала.
Лестер потягнув її за рукав. Він був глибоко схвильований.
— Не можна ж так,— прошепотів він.— Подумай про інших. Я не можу бачити твоїх сліз, здається, зараз встану й піду.
Дженні стихла, але відчувала, як рвуться останні видимі нитки, що зв'язували її з батьком, і серце її обливалося кров'ю.
На лютеранському кладовищі, де Лестер дав розпорядження купити місце, просту труну спустили в могилу й засипали землею. Лестер задумливо поглядав на голі дерева, на суху, побурілу траву, на розриту лопатами буру землю прерії. Кладовище було убоге, бідне — останній притулок робочої людини, але коли Герхардт хотів, щоб його поховали саме тут, отже так і треба. Лестер вдивлявся в худе, тямуще обличчя Басса і вгадував, які плани той будує на майбутнє. Чомусь йому здавалося, що в Басса успішно пішла б тютюнова торгівля. Він бачив, як Дженні витирає почервонілі очі, і знову говорив собі: "Так, це дивовижно". Почуття її було таке щире й сильне. "Хороша жінка — це непояснима загадка", думав він.
Всі разом вони поверталися додому запорошеними,, вітряними вулицями.
— Дженні надто близько приймає все до серця,— сказав Лестер.— Дуже вже вона вразлива, от життя і видається їй похмурішим, ніж воно є насправді. В усіх у нас свої прикрості, .у кого більше, у кого менше, і треба з ними якось справлятись. Невірно, ніби одні люди набагато щасливіші від інших. Турбот на всіх вистачає.
— Що ж робити,— сказала Дженні,— коли мені так шкода деяких людей.
— Дженні завжди була вразтива,— вставив своє слово Басе.
Він увесь час думав про те, яка Лестер чудова люди-дина, як багато вони живуть, якою знатною дамою стала його сестра. Видно, він свого часу не зрозумів, що вона •собою уявляє. Як дивно трапляється в житті,— адже ще зовсім недавно він вважав, що Дженні ні до чого непридатна і життя її безнадійно втрачене.
— Ти все ж постарайся взяти себе в руки, зрозумій, що не можна кожну подію в житті сприймати як катастрофу,— сказав Лестер наприкінці.
Басе був з ним цілком згодний.
Дженні мовчки дивилася у вікно карети. От зараз вони повернуться до величезного тихого дому, а Герхард-та там уже немає. Подумати тільки, що вона більше ніколи його не побачить. Карета завернула в двір. У вітальні Жаннет, принишкла й заплакана, вже накривала .стіл до чаю. Дженні взялася до звичних домашніх справ. Ґі не покидала думка — що ж з нею буде після смерті.
Розділ Ні
Лестер поставився до смерті Герхардта досить байдуже, він тільки співчував Дженні. Сам він цінив у старому його безсумнівні якості, але особистої прихильності до нього не відчував. Він повіз Дженні на десять днів до моря, щоб дати їй можливість відпочити й заспокоїтись, а незабаром після повернення до Чікаго вирішив, нарешті, ввести її в свої справи і разом з нею обміркувати становище. Завдання це частково полегшувала та обставина, що про невдачу його земельних операцій Дженні вже знала. Не були для неї таємницею і його візити до м-с Джералд. Лестер сам їй говорив, що підтримує це знайомство. Одного разу м-с Джералд запросила його в гості разом з Дженні, але сама до них не приїхала, і, як добре розуміла Дженні, не збиралася приїжджати. Поховавши батька, Дженні все більше стала замислюватись над своєю дальшою долею; одружитися з Лестером вона вже не сподівалася, і ніщо в його поведінці не давало їй приводу для таких надій.
Трапилось так, що в цей час Роберт також прийшов до висновку, що потрібні рішучі дії. Він більше не вважав можливим вплинути на самого Лестера—з нього досить було колишніх спроб,— але чому б не спробувати домовитись із Дженні? Дуже ймовірно, вона може зважити на розумну пораду. Якщо Лестер до цього часу з нею не одружився, вона, звичайно, розуміє, що це не входить до його намірів. Треба доручити якійсь надійній третій особі зустрітися з нею, пояснити, як стоять справи, і, звичайно, запропонувати їй солідне забезпечення. Можливо, вона погодиться піти від Лестера і покінчити з цією неприємною пригодою. Лестер, як не є, йому брат, прикро буде, коли він втратить своє багатство. Роберт міг тепер дозволити собі цей великодушний жест — він встиг добре прибрати до рук справи нового тресту. Зрештою він вирішив, що найбільш придатним посередником буде м-р О'Брайен, з юридичної контори "Найт, Кітлі ї О'Брайєн". Він люб'язний, добродушний, ввічливий, дарма що юрист. Він зуміє делікатно роз'яснити Дженні, як дивляться на неї рідні Лестера і що сам Лестер втратить, коли не порве з нею. Якщо Лестер одружений, О'Брайєн зуміє про це довідатись. Дженні буде забезпечена, вона одержить п'ятдесят, сто, нехай навіть півтораста тисяч доларів. Роберт викликав до себе м-ра О'Брайєна і дав йому відповідні інструкції, роз'яснивши до цього, що оскільки він є виконавцем заповіту Арчібалда Кейна, його обов'язок подбати про те, щоб Лестер прийшов до •належного рішення.
М-р О'Брайєн виїхав до Чікаго. Просто з вокзалу він подзвонив Лестеру і з цілковитим своїм задоволенням дізнався, що той на цілий день виїхав з міста. Тоді він попрямував до Хайд-Парку і вручив Жаннет свою візитну карточку. За кілька хвилин до нього вийшла Дженні, яка не мала навіть підозри, з яким важливим дорученням він до неї з'явився. М-р О'Брайєн привітався з нею вишукано люб'язним тоном.
— Я маю задоволення говорити з місіс Кейн? — запитав він, схиливши голову набік.
— Так,— відповіла Дженні.
— Як ви могли переконатися, поглянувши на мою візитну картку, я — містер О'Брайєн, фірма "Найт, Кітлі і О'Брайєн". Ми з'являємося довіреними й виконавцями покійного містера Кейна, батька вашого... мм... містера Кейна. Мій візит може видатися вам дивним, але справа в тому, що в духівниці батька містера Кейна є деякі застереження, які близько стосуються й вас. Ці пункти такі істотні, що я вважаю потрібним ознайомити вас з ними, якщо, звичайно, містер Кейн сам цього не зробив. Я— пробачте мені, але, беручи до уваги характер цих пунктів, я готовий припустити, що він, можливо, про них промовчав.