— Так, так,— сказав, проходячи повз Дженні, якийсь чоловік, що, видно, зібрався за місто.— Ми там чудово проведемо час. Ти Енні пам'ятаєш? І дядя Джім їде, і тьотя Елла.
Дженні нічого не чула — ні цих слів, ні галасливої метушні вокзалу. Перед очима її розмотувався довгий сувій тужливих самотніх років. Що ж далі? Вона ще не стара, треба виховати своїх приймаків. Мине небагато часу, у них виростуть крила, вони підуть від неї, а далі? Нескінченна низка днів, схожих один на один, а далі?..
« Первый Предыдущая Страница 107 из 107