Але він не хотів з нею рвати. Сама думка про це була йому дуже огидна. Дженні невпинно поширювала свій кругозір. Вона тепер багато що розуміла не гірше від самого Лестера. Дженні—не просто якась честолюбна кар'єристка. Вона — незвичайна жінка і добра. Покинути її було б підло, а крім того, вона дуже вродлива. Йому сорок шість років, їй — двадцять дев'ять, а на вигляд їй не більше як двадцять п'ять. Виняткове щастя, коли в жінці, з якою живеш, знаходиш молодість, красу, розум, лагідну вдачу й власні свої погляди, тільки в м'як-шій і емоціональнішій формі. Батько правду говорив,— він сам влаштував своє життя, сам і проживе його, як уміє.
Досить скоро після неприємного випадку з газетою Лестер дізнався, що батько його тяжко хворий, і з хвилини на хвилину став ждати виклику до Цінціннаті. Проте справи затримували його в конторі, і він ще був у Чікаго, коли прийшла звістка про смерть батька. Лестер був приголомшений і поспішив до Цінціннаті. Образ батька невідступно стояв у нього перед очима. Незалежно від їхніх особистих взаємовідносин, батько завжди був для нього великою людиною — цікавою й визначною. Він пригадував, як у дитинстві батько садовив його до себе на коліна, як розповідав йому про свою юність, яку провів він в Ірландії, і про свої зусилля вибитись в люди, а пізніше прищеплював йому ділові принципи, які склалися в нього на підставі власного досвіду. Старий Арчібалд був правдивий і чесний. Як і він, Лестер не терпів крутійства й вивертів. "Ніколи не бреши,—завжди твердив Арчібалд.—Ніколи не намагайся подавати факти такими, якими сам їх бачиш. Правдивість — це дихання життя, це основа всілякої гідності, і в діловій сфері вона забезпечує добре ім'я кожному, хто міцно її дотримується". Лестер вірив у цей принцип. Він завжди захоплювався войовничою одвертістю батька і тепер важко переживав його втрату. Він шкодував, що батько не дожив до примирення з ним. Йому вже починало здаватися, що, коли б старий побачив Дженні, вона б йому сподобалась. Він не уявляв собі, як саме все могло б влаштуватися,— він просто відчував, що Дженні припала б старому до душі. і
Коли він приїхав до Цінціннаті, ішов великий сніт. Вітер шпурляв в обличчя колючі пластівці. Сніг приглушав звичний гомін вулиці. На і вокзалі Лестера зустріла Емі. Вона зраділа йому, незважаючи на їхні суперечки в минулому. З усіх сестер вона була найбільш терпимою. Лестер обійняв її й поцілував.
— Як розумно ти зробила, що зустріла мене, Емі,— сказав він.— Неначе минулі часи повернулись. Ну, як наші? Мабуть, усі з'їхалися. Бідний тато, настала і його година. Але він прожив велике, повне життя. Напевно він був задоволений з того, що встиг стільки зробити.
— Так,— сказала Емі,— але після смерті матері він дуже сумував.
Вони їхали з вокзалу, дружньо розмовляючи й згадуючи минуле. В старому домі вже зібралися всі родичі— близькі й далекі. Лестер обмінявся з ними звичайними словами співчуття, але сам весь час думав про те, що батько його прожив довгий вік. Він досягнув своєї мети і помер — подібно до того, як достигле яблуко падає на землю. Вигляд батька, що лежав у чорній труні, посеред величезної вітальні, викликав у Лестера давно забуте почуття дитячої любові. Він навіть посміхнувся, дивлячись на рішуче, з виразними рисами, обличчя, яке немов свідчило про відчуття виконаного обов'язку.
— Добрий був чоловік,— сказав він Роберту, який стояв поруч з ним.— Іншого такого не зустрінеш.
— Правду кажеш,— урочисто підтвердив Роберт.
Після похорону було вирішено, не відкладаючи, прочитати духівницю. Чоловік Луїзи поспішав додому, в Буффало, Лестер — у Чікаго. І наступного дня родичі зібралися в юридичній конторі "Найт, Кітлі ї О' Брайєн", яка керувала справами старого Кейна.
Лестер їхав на ці збори, впевнений, що батько не міг обійти його в своїй духівниці. їхня остання розмова відбулася зовсім недавно; він сказав батькові, що йому потрібний строк, щоб все як слід обміркувати, і батько дав йому цей строк. Батько завжди любив його і підтримував у всьому, крім його зв'язку з Дженні. Ділова кмітливість Лестера принесла не мало користі фірмі. Він упевнено відчував, що у батька не було підстав поставитись до нього гірше, ніж до інших дітей.
М-р О'Брайєн — товстенький метушливий чоловічок — сердечно потискував руку всім спадкоємцям і правонаступникам, які прибували до нього в контору. Він двадцять років був особистим повіреним Арчібадда Кейна. Він знав усі його симпатії та антипатії, всі його примхи і вважав себе по відношенню до нього чимсь подібним до сповідника. І він любив його дітей, особливо Лестера.
— Ну от, здається, всі зібралися,— сказав він, дістаючи з кишені великі окуляри в роговій оправі і заклопотано оглядаючи присутніх.— Дуже добре. Можна приступити до справи. Я прочитаю вам духівницю без будь-яких вступів та передмов.
Він взяв зі столу великий аркуш паперу, відкашлявся й почав читати.
Документ був складений не зовсім звичайно: спочатку перелічувалися дрібні суми, заповідані старим службовцям, домашнім слугам і друзям; потім — посмертні дарунки різним установам, і нарешті — спадщина, яка залишалась найближчим родичам, починаючи з дочок. Імоджін, як люблячій і відданій дочці, було відписано шосту частину капіталу, вкладеного в фабрику, і шосту частину решти майна небіжчика, яке складало біля восьмисот тисяч доларів. Рівно стільки ж одержали Емі та Луїза. Онукам після досягнення повноліття припадали невеликі дарунки за добру поведінку. Далі мовилося про Роберта й Лестера.
"З огляду на деякі ускладнення, що виявилися в справах мого сина Лестера, я вважаю своїм обов'язком дати особливі вказівки, якими належить керуватися при розподілі решти мого майна, а саме: одну четверту частину капіталу "Промислової компанії Кейн" і одну четверту іншого мого майна, рухомого й нерухомого, готівкою, акціями й цінними паперами я заповідаю моєму улюбленому синові Роберту в нагороду за неухильне виконання ним свого обов'язку, а однією четвертою частиною капіталу "Промислової компанії Кейн" і однією четвертою частиною іншого майна, рухомого й нерухомого, готівкою, акціями і цінними паперами, я заповідую йому керувати на користь брата його Лестера, до того часу, коли будуть виконані зазначені нижче умови. І я бажаю й вимагаю, щоб усі мої діти допомагали йому в керівництві "Про^ мисловою компанією Кейн" та іншими дорученими йому капіталами до того часу, поки він сам не побажає скласти з себе таке керівництво чи не вкаже іншого, кращого способу здійснити його".