Не раз він замислювався над тим, щоб як-небудь увечері піти слідом за нею й самому подивитись, в яких умовах живе її родина. Але ж він, як не є, член сенату Сполучених Штатів, а ці люди, мабуть, туляться де-небудь на убогій околиці. І він відкинув цю думку—благоро-зумність на деякий час перемогла, і задуманий візит було відкладено.
На початку грудня сенатор Брендер на три тижні повернувся до Вашінгтона, й одного чудового дня м-с Герхардт та Дженні із здивуванням довідались, що він поїхав. Він платив їм за прання не менше як два долари на тиждень, а іноді й п'ять. Можливо, він і не уявляв собі, якого збитку в їхньому бюджеті завдасть його від'їзд. Але робити було нічого, і вони були змушені сяк-так зводити кінці з кінцями. Сам Герхардт тепер почував себе краще; обійшовши чимало фабрик і не знайшовши роботи, він придбав козли й пилку й ходив від будинку до будинку, пропонуючи попиляти дрова. Роботи було небагато, але, не шкодуючи сил, він все ж ухитрявся заробити два, а іноді й три долари за тиждень. Цих грошей, разом із заробітком дружини і тим, що давав Себастян, вистачало на хліб, але й тільки.
Надходила весела пора різдва, і злидні здавались Герхардтам особливо гіркими. Німці люблять справляти різдво з великою урочистістю. У ці дні особливо виразно виявляється вся сила їхніх батьківських почуттів. Вони високо цінять радощі дитинства і намагаються, щоб малята досхочу натішилися забавами та іграшками. Перед різдвом, працюючи своєю пилкою, Герхардт-батько немало думав про все це. Як би йому хотілось порадувати та потішити подарунками маленьку Вероніку — адже вона так довго хворіла! Як би він хотів подарувати усім дітям по парі міцних черевиків, і синам теплі шапки, а дочкам нарядні капори. У минулі роки вони завжди одержували на різдво іграшки й ласощі. Йому прикро було думати, що настане сніжний ранок свята, а стіл не буде щедро заставлений всім, чого так хочеться дітям.
Щодо м-с Герхардт — то легше уявити, ніж змалювати її почуття. Вона так хворобливо переживала все це, що просто не мала сил заговорити з чоловіком про фатальний день, який наближався. Надіючись заощадити гроші на придбання тонни вугілля й позбавити бідолашного Джорджа від щоденного мандрування до вугільного складу, вона примудрилась відкласти три долари,— і ось тепер вирішила витратити ці гроші на різдвяні подарунки. Герхардт-батько також потихеньку зберіг два долари, розраховуючи в святий вечір, у критичну хвилину, викласти їх і хоч трохи заспокоїти та втішити дружину.
Але коли настав святий вечір, ці жалюгідні п'ять доларів виявилися дуже малою втіхою. У місті панувало святкове пожвавлення. Бакалійні крамниці були прикрашені гостролистом. Крамниці іграшок і кондитерські сліпили своєю пишнотою: тут було все, що тільки може знадобитися поважаючому себе Санта-Клаусу. І батьки, й діти дивились на вітрини — одні з тужливою свідомістю своїх гірких злиднів, інші — з неймовірним захопленням і ледве стримуваною жадобою володіти цими скарбами.
Герхардт не раз казав при дітях:
— Дід мороз цього року дуже бідний. Він не може принести багато подарунків.
Але дитину, навіть найбіднішу, не примусиш повірити в це. Кожного разу батько бачив, що, незважаючи на його попередження, в очах у дітей палає все те ж саме радісне чекання.
Різдво припадало на вівторок, і напередодні, в понеділок, у школі не було навчання. Йдучи до готелю, м-с Герхардт порадила Джорджу набрати більше вугілля, щоб вистачило на завтрашній день. Джордж зараз же пішов до депо, взявши з собою двох молодших сестер, але вугілля було мало, їм не скоро пощастило насипати свої кошики, і на вечір у них був лише малесенький запас.
— Ти ходив по вугілля? — зразу ж спитала м-с Герхардт, коли того вечора повернулася з готелю.
— Ходив,— відповів Джордж.
— На завтра вистачить?
— По-моєму, вистачить.
— Ходім-но, я подивлюсь.
І, взявши лампу, вони вийшли в сарай, де було складено вугілля.
— О, господи! — скрикнула м-с Герхардт.— Та тут зовсім мало! Піди зараз же і принеси ще.
— Ну, от,— промовив Джордж, закопиливши губу.— Я вже ходив, нехай тепер Басе іде.
Басе прийшов з роботи рівно о чверть на сьому; тепер мився й одягався, збираючись до міста.
— Ні,— сказала м-с Герхардт,— Басе працював цілий день. Ти повинен піти сам.
— Мені не хочеться,— пробурчав Джордж.
— Дуже добре,— сказала м-с Герхардт.— А що, як завтра нічим буде топити, тоді що?
Вони повернулися в дім; але самолюбство Джорджа було занадто вражене, щоб він міг вважати питання вичерпаним.
— Басе, ти також іди,— ще з порога гукнув він старшому братові.
— Куди це?
— По вугілля.
— Ото ще,— відповів Басе.— За кого ти мене вважаєш?
— Ну, тоді й я не піду,— вперто хитнувши головою, сказав Джордж.
— А чому ти сьогодні не набрав вугілля? — гостро-запитав брат.— У тебе був для цього цілий день...
— Та-ак, я збирав,— сказав Джордж.— Вугілля було дуже мало. Де ж я візьму, коли його немає.
— Мабуть, погано збирав, треба було постаратись, краще.
— У чім справа? — запитала Дженні; вона ходила, до крамнички й тепер, щойно увійшла в хату, зразу ж помітила надуте й незадоволене обличчя Джорджа.
— Басе не хоче йти зі мною по вугілля.
— А хіба ти вдень нічого не набрав?
— Набрав, та мама каже — мало.
— Я піду з тобою,— сказала сестра.— Підеш з нами,. Басе?
— Ні,— холодно відповів молодий франт. Він зав'язував галстук і сердився, що йому заважають.
— Та там і немає вугілля,— сказав Джордж.— Хіба що з платформи скинемо. А коли я ходив, там і платформ з вугіллям не було.
— Вже напевно були! — вигукнув Басе.
— Не було,— повторив Джордж.
— Будь ласка, не сперечайся,— сказала Дженні. — Бери кошики й ходімо, а то буде пізно.
Інші діти, які ніжно любили старшу сестру, також зібралися йти з нею: Вероніка взяла кошик, Марта та Уільям — відра, Джордж великий кошик для білизни, •який їм з Дженні треба було наповнити й тягти вдвох. І тут Басе, розчулений готовністю сестри полагодити справу і все ще зберігаючи до неї якісь братерські почуття, запропонував:
— Ось що, Джен. Ти йди з малятами до Восьмої вулиці і зачекай біля платформи. Я також піду туди. Тільки коли я підійду, щоб ніхто з вас і вигляду не подав, що ви мене знаєте. Просто скажіть: "Містер, скиньте нам, будь ласка, трошки вугілля!" Я залізу на платформу й <жину, скільки треба. Зрозуміли?