Щоб одбити психологію маси, творці соціальної драми не виводять окремих осіб (напр.: "Ткачі" Гауптмана), які виносилися б над загальним рівнем своєю індивідуальністю, а разом з тим були б типічними репрезентантами цього класу, — вони беруть лише зовсім незначних людей, що тільки на хвилину опановують юрбою, ведуть її за собою, а потім зникають в розпочатім русі.
"Спробунок Гауптмана, — пише відомий критик російський Зінаїда Венгерова , — не всі вважають вдатним. Багато людей стоїть на тім, що при виставі п'єса дуже програє, що драматична дія, яку не підтримує дужа індивідуальність, розпливається і не справля вражіння, що з технічнього боку будова "Ткачів" не витримує критики!"
Скажемо й од себе, що коли й надалі соціальна драма буде ширити той само принцип знищення особистої (личної) психології, вона дійде до символізму і втратить реальність і силу. Коли б клас можна було й справді злити в одну спільну душу, тоді б такий рід драматичної творчости міг би мати прийдешнє; але не вважаючи на цілком однакові умовини життя, в яких живе та або інша класа, почуття й думки окремих індивідуумів не будуть однакові через те, що й настрій, і спосіб переймання думок, і сама здатність реагувати на відомі з'явиська залежить не тільки од самих умовин життя, а головним чином й од темпераменту людини, од тих або інших фізіологічних причин. Через те виображення якоїсь "класової душі" є фікція, абстракція, яка не зрушує до самого коріння нашого серця. Од "класової душі" не далеко вже й до "мирової душі" поета-декадента чехівської драми "Чайка". Безперечно, належність до тої або іншої класи кладе відомий колорит на чоловіка: герой-пролетарій ґрунтовними рисами вдачі своєї одріжняється од героя-короля, і хоч героїзм є, власне, такий психологічний стан, який не міняється од того, що викликало його (вандейці, що вмирали під кулями республіканців, були такі ж самі герої, як і республіканці, що теж без жаху дивились в гирла рушниць, коли вандейці розстрілювали їх), — проте героїзм пролетарія й героїзм короля будуть спиратись на інші базиси: пролетарій буде спиратись на юрбу, на свою солідарність з нею, король буде спиратись на свою власну волю, на свої думи й бажання, які йдуть впоперек бажанням нерозумної (на його думку) юрби. На цім і кінчається та частина "класової душі", яку має в своїй душі кожен член тої або іншої класи. Далі йдуть вже ґрунтовні риси вдачі людини, однакові для всіх класів. Як серед пролетаріїв, так і серед королів єсть Гамле-ти і Дон Кіхоти, Макбети, Фаусти і Цезарі; через те неможливо й утворювати якусь "класову душу". Кожен член визначного класу, борючись за один спільний ідеал, не однаково переживає ту боротьбу в своїй душі; люде не тождествені геометричні фігури, що одрізняються одна од другої тільки місцем, яке займають в просторі. Які б не були елементи трагічнього — чи гречеські, чи шекспі-рівські, чи елементи боротьби класів, — тільки тоді й дають вони драматичний конфлікт, коли одбиваються в живій душі людини. Великі майстри слова вміли завжди сполучити соціальність мотиву п'єси з централізацією драматичної акції. Згадаймо, напр., "Вільгельма Телля"
Шіллера — одну з найсоціальніших п'єс, і ми побачимо, як зумів автор сконцентрувати силу цього соціального руху в могутній постаті Вільгельма Телля. Через те і закони драматичної творчости стоятимуть навіки віків непорушно: боротьба людини чи то з долею, чи з власним почуттям, чи з ворожнечим класом, але боротьба і дія, що одбиваються в душі людини, яка може бути й типіч-ним репрезентантом свого класу.
Щодо ситуації своєї, то соціальна драма одрізняється од шекспірівської драми тим, що зовсім знищує монолог і дає перевагу масовим сценам. Така ситуація виникає з принципів самого твору. Властивості художнього впливу соціальної драми сполучують в собі і вплив на почуття, і вплив на думку, бо соціальна драма розгортає перед нами не тільки самі настрої та проблеми, а дію й боротьбу за них. Вона дає свій певний присуд фактам, свою певну одповідь на проблеми людського духу. Нічого містичнього, денервуючого не має в собі соціальна драма — горить в ній гарячий вогонь боротьби за умовини кращого життя.
Перед молодим українським драматургом, як перед баєчним царевичем, простяглися тепер три шляхи: драма символичня, драма настрою і драма соціальна. Кожен з тих шляхів погрожує якоюсь небезпекою, а разом з тим і вабить своєю особистою красою.
Всі ці літературні течії принесли з собою нове слово штуки. Символізм одірвав драму од малювання пошлої буденщини; він нагадав нам про вічні, ґрунтовні проблеми людського духу, незалежні ні од соціальних, ні од політичних форм життя. Щодо властивостів впливу художнього твору, він винайшов ряд нових факторів: згуки, світ, фарби, що впливають і на наше почуття і примушують нас безпосередньо перейматись тим настроєм, який хоче викликати в нас автор твору. Драма настрою вивела на кін саме життя і наддала тим ще більше реалізму формі драматичної творчости. Чим більше зв'язаний чоловік з усім життям, що оточає його, тим реальнішими здаються нам і його простування, і його боротьба. Як драма символичня, так і "драма настрою" звернула увагу на вплив драматичного твору і на почуття людини. Драма
24*
739
соціальна вернула нас до споконвічнього джерела драматичної творчости, — дій і боротьби. Не будемо обмежувати сфери соціальної драми лише сферою боротьби пролетаріату з капіталізмом: соціальна драма виводить на кін боротьбу великих груп людськости за поліпшення умо-вин життя для найбільшої кількости людей. Пекучі питання життя не менш одвічних проблем людського духу шматують серце чоловіка, вони ще ближчі більшим масам людей, бо гірке життя не дає їм часу й глянути вгору до сонця, до зір.
Минули часи символичніх і чехівських драм. Великих діл людського духу настроями не змалювать! Щоб з'ясувати їх, треба, як каже Гейне, видерти найвищу сосну з Шварцвальдских гір, встромити її в кратер Етни і писати вогненними літерами на північнім небі, щоб світили ті слова всім нащадкам прийдешніх і "на потом будучих" віків!
Шлях драмі дії та боротьби!