Вдарив несподівано указ 16 мая 1876 року і перервав все.
Знов залягла темна ніч без просвітку, без надії.
Але живий живе дума. Не вважаючи на всі заборони, свідомі українці київські не залишають своєї праці, і в цім напрямі то там, то сям шукають вони шляхів, але справа стає на певний ґрунт тільки з того моменту, коли у 1880 році приїздить ревізувати край сенатор Половцов.
Він висловився проти заборони українського слова й театру.
* К[орифеи] У[краинской] С[цены], 18. " Сын Отечества, 1905 г., № 94.
Наслідком того була записка київського генерал-губернатора Черткова 1880 року 13. Наче в одповідь на цю записку видано було другого указа 1880 року, який давав право генерал-губернаторам та губернаторам давати дозвіл на українські спектаклі. Одразу цим дозволом скористувалися в багатьох місцях України. Українські спектаклі почали одбуватись в ріжних городах і скрізь викликали великий захват. Це надихнуло думку артистам з трупи Ашкаренка вдатися до міністра за дозволом виставляти українські п'єси і скласти спеціальну українську трупу Сам Кропивницький в своїх спогадах "Итоги за 35 лет" так характеризує нам цей момент: "На сезон 1881 года поступил я в труппу Ашкаренка в Кременчуг, и с этого-то года начинается новая эра для украинского театра. Отсутствие сборов *** вынудило нас ходатайствовать перед министром внутренних дел, графом Лорис-Мели-ковым, о разрешении сыграть хоть несколько украинских пьес, чтобы спастись от неминуемой голодовки".
Таким робом, прохаючи дозволу на кілька українських спектаклів, аби врятуватися від "голодовки", д. Кропивницький і не передчував, — чому він дає початок. Але, як би там не було, — він дійсно причинився до початку нової ери в історії українського театру.
Трупка склалася і прибула до Київа.
III
Вже по четвертім спектаклі молодої української трупи "Киевлянин" писав з злерадістю: "Давно ли начали у нас ставить малороссийские пьесы, а между тем нельзя сказать, чтобы публика на них накинулась, как это обыкновенно бывает при разрешении "запретного плода". В первый малорусский спектакль (10-го января) сбор был хотя и не дурной, но это объясняется воскресным днем, когда публики в театре всегда не мало, и новинкой (первая малорусская пьеса). Два следующих спектакля ("Кум-мірошник", "Москаль-чарівник") дали самый незначительный сбор (рублей до 150 каждый) и, наконец, четвертый спектакль, "Наталка Полтавка", популярнейшая из малорусских пьес, дала сбора около 400 руб. Пройдет недели две-три, и "Наталка Полтавка" не покроет вечеровых расходов, если ее зачастят ставить, а о других пьесах и говорить нечего!"
Не збулися зловісні пророкування!
Правда, як це не дивно, але в перший свій приїзд трупа не мала великого матеріального поспіху: було кілько повних зборів, що, мов на гріх, припадали на самі невдатні п'єси, але взагалі театр геть та й геть не бував повним. Це гаразд пам'ятаю я, про це говорить автор "Корифеїв української сцени", і нарешті, про це свідчать самі тогочасні часописі. Факт на перший погляд незрозумілий, але цілком натуральний.
Трупка Ашкаренка, що прибула вперше до Київа, не вважаючи й на присутність двох безперечних талантів — Кропивницького та Садовського, — не мала змоги задовольнити й найменших естетичних вимог глядачів. Тільки свідомі патріоти, що почували в театрі українськім
перше слово визволу свого народу, заливали театр. Але їх було не так-то багато, на жаль! Українській трупі треба було ще завоювати "публику", ту широку безідейну масу люду, що складає ґрунт "театральных посетителей". Перші кроки убогої української трупи Ашкаренка — це було теж поневіряння 70-их років. У Київі вони ще пригравали при великій російській трупі. Не було в них ні відповідного часові репертуару, ні виконавців, ні об-станови. З осени трупа приїхала вже з кращим ансамблем: серед артистів трупи бачимо колишніх славних артистів: Вірину, Бурлака й співця Стояна, а 30 листопада 1882 року виступає вперше в "Наталці Полтавці" краса української сцени — М. К. Заньковецька. Трупа має в своїм репертуарі й нові п'єси Кропивницького: "Дай серцю волю", "Невольник", "Глитай". Остання п'єса розробляє вже громадські мотиви — панування кулаків-павуків над темним селянином. Не вважаючи на деякі дефекти своєї техніки, драма ця вносила живу течію в убогий репертуар українського театру. Збори піднеслися: спектаклі українські ставали раз по раз популярнішими, але наколи б лишилася українська трупа при всіх тамтодішніх умо-винах свого існування, — ніколи б не вибився український театр з того провінціального шаблону, з якого він почав своє життя.
"Не смотря на успех, — каже про цей час діяльности трупи автор "Корифеїв української сцени" , — нужно было много энергии, такта и опытности, чтобы прочно организовать молодое театральное дело; требовались, кроме того, крупные средства для приобретения соответствующей обстановки. В этом случае большую услугу делу украинского театра оказал М. П. Старицкий, успевший уже ранее обнаружить большие организаторские способности в театральном деле. Ему предложено было взять в антрепризу труппу, бывшую под режиссерством Кропивницкого. С этого времени начинается высший расцвет украинского театра. Немало знания, таланта, труда и собственных средств вложил М. П. Старицкий в театральное дело, за которое он взялся со всею энергиею.
И результаты деятельности г. Старицкого оказались такими, что лучших нельзя было и ожидать. Спектакли этой труппы были настоящим триумфом и самих артистов, и украинского драматического искусства".
Все це цілком справедливе; і великі гроші, яких не пожалував д. Старицький на рідну справу, і зналість його, і енергія дали можливість поставити українську трупу, як то кажуть, "на широкую ногу". Трупа не мала собі рівні серед російських труп. Власний грандіозний хор, власний оркестр, талановитий діріжор, розкішна обста-нова, численний склад артистів, всі першорядні таланти українські — все те злилося в цій трупі. Але цього було б ще мало. Навіть в такім розкішнім становищі український театр ніколи б не звернув на себе загальної уваги, не зажив би такої слави, коли б на чолі його не став чоловік інтелігентний і талановитий, чоловік широкого погляду — і це головне.