ДУРНА, ЩО ВОНА СОБІ ГАДАЄ!
Причепурилися нині всі дівчатка в фабриці туток при одній з найбільше оживлених улиць Відня. Робота, сказати б, не ішла скоріше, як всякого дня, бо годі — направду — працювати скоріше. Всі вони працюють жваво, скоро і багато, бо робота іде "від тисячки". Зготовиш тисячку туток — заробила-сь уже сімдесйт крейцарів. Але тих тисячу туток — то "штука і кавалок". .Найспритніша робітниця зготовить денно три тисячі. І то, коли добрий день.
Нині мав заглянути сам властитель.
Грубас той показувався рідко у фабриці, зіставляв се "дирекції". Сам — як правдивий спортсмен — їздив на кінські перегони, відвідував перший атлетичний клуб у Відні, де було вправді мало тяжких атлетів, але зате цвіла атлетика легка: бігання на всяку віддаль, скоки, кидання каменем і диском, плавання цілими годинами навіть у зимній воді, циклістика і lawn tennis *, яку занесли у Відень англічани, худі, як хорти.
Не диво, отже, що у фабриці, як сказано, являвся тільки раз на місяць^
Але тепер в протягу одного тижня відвідав її три рази, нині ожидали його вчетверте. Се дивувало всіх.
Розумніші і старші робітниці знали добре, що віщували відвідини пана фабриканта. Не одна з них дожила того й на собі.
І нині перешіптувалися в одній, другій і в дальших ком-натах. Говорити багато й голосно було заказано, бо се перепиняє роботі. Ще як добра була надзирачка, то якось
Теніс (англ.).— Ред.
иихопилося голосніше слово. Така надзирачка — на всяку залу, т. е. на тридцять п'ять робітниць, була одна — доносила звичайно "дирекції" про непослух і лінивство, і жертва її гніву діставала звичайно "лявфпас" *. Хотя надзирачками бували звичайно інтелігентніші дівчата, то все ж і між ними знайшлася не одна злюща, як гаденятко. І нещаслива була година з такою...
* * *
— Певно, знюхав молоде ягнятко наш грубий вовчище, що так унадився до фабрики,— сказала зблякована, але слідно, що гарна колись, робітниця в залі третій.
— А чому не має собі позволити ужити любощів,— уне-винняла "грубаса" якась робітниця ззадертим носом. По наголосі й вигляді пізнати було чешку.— Пан собі з него, нема що й казати! Най уживає світа, доки служать літа. Раз молодість, в якій чуєся охоту до любощів...
— А, ти зараз мусиш боронити! До тебе єго серце не затріпаесь, не бійся. Він любить цілі носи, а не недокінчені.
— До мене не затріпаєся єго серце, знаю се добре без тебе, але до тебе тріпалося та й якось дуже скоро перестало. Покинув тебе! Овва! А не стид тобі?
' — Мовчи, зухвала чешко!
— Мовчи ти, підла людино, котрою хто хоче покидається! — від'їдалась чешка і погрозила зів'ялій красотці кулаком.
— От, не жерли би-сьте ся так ні за що, а згадали направ-ду, до кого то загоріло серце нашого шефа новою любов'ю. Се дуже цікава річ. Ну, як гадаєш, чешка Мариянко? — ві-дозвалася від роботи чистим віденським діалектом висока, статна дівчина.
Чешка респектувала її, бо ж вона мала, прецінь, брата фельдфеблем при "дайчмайстрах". Файний собі хлопець! А то щось значить, мати таку приятельку.
— Я гадаю, Тоні, що йому впала в око надзирачка з другої зали. Тота з фіалковими очима і волоссям, як лен. Не знаю, що він на ній таке угледів! Овва, невидальце!
— Ну, невидальце не невидальце. Але гарніша, як ти, Мариянко-небоже. Вона бодай має чисту сукню щодня, а ти... І добра, дуже добра для дівчат. Сама ще дитина. Щось трошки понад двадцять літ.
Чешка була би на іншу посварила, але на приятельку, що має брата фельдфеблем при "дайчмайстрах", годі було злоститися. Бодай не наголос.
* Звільнення (нім.).— Ред.
Тому по паузі сказала:
— Та й я спостерігала, що він щось на неї попасає оком. А директор — то вже їй надскакуе, як цісаревій. Се ж посередник фабриканта в справах любові.. Але знаєш, що я ще спостерегла? Вона, здається, незадоволена з того, що полонила серце мільйонера...
— Ні! Що ти кажеш?
— Що чуєш. Ото дурна! І що вона собі гадає? Утихли, бо надзирачка до них якраз наблизилася з папером у руці.
А тота "дурна" сиділа в другій залі за своїм столом і дивилася непритомним майже оком на працюючі дівчата. Думка її витала коло бідної мами там, у малому словінському місті, і коло доброї хоровитої тітки, у якої мешкала тепер у віддаленій часті столиці...
* * *
Інспекція покінчилась, фабрикант вийшов з робітні. Молоду словінку, наймолодшу надзирачку, покликав пан директор фабрики до канцелярії.
— Добре вам у нас. іде? — запитав директор зарум'янілу дівчину.
— Дякую за пам'ять — добре. Я, впрочім, такий короткий час тутка...
— Так, так, але все-таки пізнаєте, що добре. Коби ми тілько були з вас задоволені, то й ви не будете нам мали, що закинути. Ласкавий шеф наш єсть чоловіком добрим — помочі уділить охотно. Тільки треба вдоволити єго. Він вас дотепер дуже собі уподобав. Гадаю, що і ви будете йому вдячні... Коли що маєте... теє... яку потребу... різне буває у великім місті, убратися треба, десь поїхати чи піти... знаєте самі найліпше, то прийдіть сміливо до мене... аякже, тут до канцелярії, і кажіть: треба мені тілько, а ткько., Нащо? Се мене не обходить. І я даю. А зглядно не я даю, тільки моя рука дає з кишені пана властителя. Він для'вас зділає усе... Аякже... Сам казав, що, мовляв, якась дуже порядна панна. Аж приємніше в фабриці, коли маєся таку особу... Чуєте, як казав? То багато значить* Прощу вас — такий пан, мільйонер, і так про вас виражаєся!.. То багато значить... То далеко заведе! Ви знаєте, що він ще — нежонатий... Ану ж, ану ж, кажу" ви подобалися йому дуже... Ану ж... все буває на світі...
Дівчина засоромилась і почервоніла аж по дрібні ушка.
— Смієтеся з мене, пане директор! Ласка ваша! Але я признаюся, що потреби не маю просити о яку там запомогу, тому дякую гарненько за добрі охоти...
— Слухайте, панно. Ви не дитина, розважте собі добре над тим, що я вам сказав нині, що сказав еще перед кількома днями...
— Розважу над тим добре! — відповіла дівчина скоро і, сказавши adieu *, вернула до зали.
Директор стояв хвильку здивований. Потому заломив руки і кликнув:
— Що з нею балакати! Вона не розуміє нічого! Дурна якась! Що вона собі гадає!
Потому приступив до вікна і, визираючи на улицю, підсвистував арію брукової пісні: "Mein Herz ist а Bienenhaus..." **