Єгор Іванович. А твій Середенко?
Варка {прислухаючись). От і знов почали, Єгоре Івановичу, косять, як траву. (Поставила лопату.) Єгоре Івановичу, хіба йому республіка? Барахло та патрони, а Клеопатрі — й сама не знаю! (Примовкла.) . Клеопатра! Вона мені на горлянці, як п'явка, висить! Ну, нехай із Середенком спить—я п'ять років за ним жила і мучилася. Скільки він крові з мене виточив! І дітей бог не дав — не мати я й досі! Одні сни на світі тримали. Ляжу, засну — і сниться Лавро — живий, веселий, кайданами брязкотить та все мене про щось благає... Скільки я тих монастирів обійшла, скільки ворожок обділила, і сказала бабка Мамаїха — жди. Ждала я, Єгоре Івановичу, як страшного суду. Як страшного суду!
Єгор Іванович. Давайте лопату погострю... (Бере лопату.) 4 ,
Варка (кричить). їй мало Середенка — хай спить — я вже не дружина йому. Вона на Лавра оком накидає! Вона до Лавра сміється, вона Лаврові в душу влізти хоче...
Роман (заходить). Тітко Варко, кудою тут на війну пройти?
Єгор Іванович (гострить лопату). Оце вояка! Артилерист чи хто?
Роман. Мама пішли дзвонити, ляльку до сусідів оддали, а мене сюди послали...
Варка. Тут кулі літають!
Роман. Мама сказали — може, яку поміч треба, чи коня подержати, чи води. Наша хата згоріла, сама повітка залишилась, а собака втік.
Варка. Йди, Романе, до клуні, окріп носити...
Єгор Іванович. Куди йому, малому, в пекло! Там і дорослий не витримає... Ти, Романе, будеш коло мене в штабі за помічника. Сядь — і нікуди й ногою!
Роман. Отут? (Та й сів під повіткою.) Я нікуди й ногою.
Грицько (вбігає до двору збуджений у розпалі бою ) Єгоре Івановичу! Єгоре Івановичу!
Єгор Іванович (віддає Варцілопату). Чую, друже мій, чую... Довго барився!
Грицько. Денікам ґнота вставляємо..* Полонених повна балка... Англійські гімнастьорки... Середенко анархію збирає, чорний прапор почепив... Людей у нього купка, та метушня вийшла, а деніки наступають... Кулеметами косять, гармати підвозять... Лавро Устинович автомат на плече — до Середенка... Уб'є, мабуть... Ху!..
Варка. Єгоре Івановичу!..
Грицько. Лавро Устинович з автомата так ї чеше, а своїх — шаблею по чому влучить... Щоб не оглядались... Отакий Мамай наш...
Варка. Куди бігти, Єгоре Івановичу, що робити?
Єгор Іванович. Ідіть пожежу гасіть. Револьвер дати?
Варка. Дайте... (Невміло бере.) Як же з нього бити? Єгор Іванович., Беріть отак... Очей не заплющуйте... І вже...
Варка. Прощайте, Єгоре Івановичу. Ходім, Романе. Роман. Я, тітко Варко, не можу... Я в штабі... Варка. Ну й добре... Тільки на війну не виглядай... {Виходить.)
Роман. Я коло Єгора Івановича. За помічника. Еге ж?
Г р и ць к о. Скільки вас таких на хунт іде? Га?
Пасічник (волочить кулемета, жінка несе полотно й вузлик). Я брехнею не живу. Куди його? (Ставить кулемет посеред двору, баба висипає з хустки, мов яблука, гранати.) Лихої години патрони до кулемета, хай їм чорт! (Ставить коробку.) Іще й обріз був, та вкрали...
Г р и ц ь к о. Оце для нас! І де ви їх ховали? (Бере гранату.)
Пасічничка (кидається до Грицька). Сину мій! Може ж, тобі зміна вийде? А я тобі пиріжечки принесла...
Г р и ц ь к о. Пиріжки, мамо, другорядний момент. (їсть.)
Пасічник. Зятя в прийми взяв. А він і хазяйства не держиться. То з німцями, то з деиіками б'ється... Забув хіба денікінські шомполи?
Г р и ц ь к о. Сто літ не забуду... (Нахиляється до кулемета.)
П а с і ч н ик. Додому — тобі кажу!
Г р и ц ь к 6. Ще сто літ не пройшло, тату.
Єгор Іванович. Готуйте кулемета. Зайві люди — вийдіть із штабу.
Пасічник (кричить). Додому хоч ти, жінко! Кому сказано!
Пасічничка. Не піду я додому, хай дочка сама плаче, я зятем на світі тримаюсь, милосердною сестрою буду...
Пасічник. Скажена баба... А як уб'ють?!
Пасічничка. Я і в смерті випрошусь!
Єгор Іванович. Здається мені, що й ви до нас повернетесь. Бо діло в нас обще...
П а с і ч н ик. Та хто знає, чи обще... (Виходить.)
Єгор Іванович (сміється). Не повірить, доки не помацає!
Пасічничка. Простіть, люди добрі... (Понесла полотно до клуні.)
Входить Коваль —із зв'язаними руками, ведуть його троє
повстанців.
Рудий повстанець (юнак, штани з червоними лампасами, босий, шабля). .Заходь сюди, гаде! Тут йому й бубон. Ач, який тихий та смирний! Привели, Єгоре Івановичу! Оце тобі, гадюча душе, й штаб...
Єгор Іванович. Полонений?
Рудий. Спіймали за левадою! Денікінець, а то хто ж! Чую городський дух!
оДід-повстанець (австрійська шапка, свцта, постоли, з ціпом). Значиця, як гад, на череві лізе, а ми на посту стоїмо, а він підлазить та й підлазить, а я — ціпом...
Миршавий повстанець (літній, закасані штани, червона, грецька куртка, обріз, говорить тенорком). Розстріляти ми його хотіли, так ніхто патрона не дав... . Коваль (осміхнувся). Хіба без цього не обійдемось?
Рудий (хапає Коваля за груди). Чого гавкаєш, кадетська харя!..
Коваль одштовхує Рудого, той відлітає назад і трохи не збиває з ніг
діда й Миршавого.
Єгор Іванович. Грицько, поставте зручніше машину... Кого ви привели?
Повстанці раптом чогось зігнулися, Коваль стоїть рівно.
Видко — стріляний... Кулям не кланяється...
Коваль (легко сам звільнив зв'язані руки). Чий, громадяни, очкур? (Віддав.) Довелося дати себе в'язати... (Розірвав сорочку, дістав полотняне посвідчення, подає Єгору Івановичу.) Степ такий, що тільки блудити, товаришу Єгор. Ні кінця ні краю, цілу ніч плутав, "насилу добився... Спасибі — гармати допомогли... На степу їх далеко чути... Ішов на гарматний гук!
Дід (розгублено). Значиця ж, ми на посту стоїмо...
Грицько. Тут і сліпому видно... Робочий клас!
Рудий (насилу видобув иіаблю). Не давайсь на гачок!
Коваль (взявся за клинок). Тупа вона в тебе й нечи* щеиа... У мене в загоні за таку зброю, знаєш, що було б?
Миршавий (клацає обрізом). Дайте мені кулю! Дайте патрона!
Грицько. —Піди випий води. Це тобі не двадцять дві польки грати...
Д і д. Двадцять три польки.
Єгор Іванович (читає). "Кривий Ріг. Підпільний комітет РКП (б) надсилає в розпорядження уповноваженого ревкому — товариша Єгора — військового робітника
т, Коваля Г. М., рекомендує його, як..." Ну, далі це для мене... Товаришу Коваль, ви прийшли вчасно... Чуєте, що робиться? Треба резервів...