Пасічничка. Та я їм сама пушки поперекидаю! Ще корову, гляди, встрелять! Кулі, як град, падають!
Устин. Не кричіть, тітко й свахо.
Пасічничка. Плювала я на вас, душогуби! Один Середенко був, а це й Лавро твій знайшовся. Його й каторга не приймає, його й Сибір!..
П а с і ч н и к. Кінчайте страженіє!
М а м а ї х а (нагодилася). Шарварок зняли. Діла повні руки, а вони з горшками та бджолами. Оце за вас Лавро на каторзі сидів, оце за вас кров людська ллється?!
Пасічничка. Кличте сюди вашого Лавра, я йому в вічі плюну.,€
М а м а ї х а. Люди світяться, як решета, Лавро в степу б'ється, діла повні руки...
Устин. Не плюйте, свахо, в криницю, кажу я вам!.,
М а м а ї х а. Слухайте, люди, старішої од мене в селі немає, я вам і дітям вашим пупи різала, переляк одливала, кров замовляла. Корови за моєю рукою молоко дають і теляться, хазяйство йде, чоловік не б'є — все в моїй руці? І скажу вам... Ця війна народна! Вона вгодна богу!
Пасічничка (злякано). Знаємо, аякже...
Роман (заходить з вузликом). Діду Устине, кудою тут на війну пройти?
Устин. Уб'ють тебе к лихій годині!
Роман. Мама послали батькові їсти, а то, хто знає, скільки ще їм воювати!
М а м а ї х а. Чий ти, хлопче?
Пасічничка (бере вузлик). Біжи, Романе, до мами та скажи їй — хай на сполох ударить, Єгор Іванович, скажеш, велів дзвонити на пожежу, і так — на страх, біжи;...
Роман. Дак дзвіницю замкнено...
М а м а ї х а. Хай мама на сполох дзвонить...
Хлопець підтюпцем. "Ой, ой, матінко!" — стогне хтось у клуні.
"Хай мама дзвонить...
Устин. Бо батько неголодний — в лазареті лежить...
Пасічничка. Єсть і поранені?! А Грицька, зятя мого, не бачили?
М а м а ї х а. Ще не було, а може, і буде...
Пасічничка. Ой, лишенько ж моє, горенько, та за що ж така напасть на людей?! Доки ж вони битимуться?! Уже під лісок підійшли, а ті все б'ють... А Грицько, зять мій, у самім пеклі. "Оддячу,— кричить,— денікам за шомполи!.."
Мамаїха. Неси ж полотна білого, чистого й м'якого, кров ще не спинилася, горе не скінчилося, чуєш? Ночви до лазарету віддай.
Пасічничка. Піду, матінко моя, піду. Дай боже здоров'я за ваші турботи. А я дурна була, дурна була... (Пішла.)
Мамаїха. Ти, Устине, соломи свіжої внеси до клуні, ні на що людей класти...
Устин. Новий начальник штабу... Як же я з однією рукрю? (Виходить.)
Пасічник. Піду, мабуть, і я додому,, це не моє діло, моя хата скраю...
Мамаїха. Нащо ж ти, чоловіче добрий, добро кумове ховав, коли твоя хата скраю?
Пасічник. Яке добро?
Мам а їх а. Хоч би й деркачку, що людей б'є?.. Кулемета?
Пасічник. О господи!..
Єгор Іванович (входить). Повний лазарет. Спасибі, бабо Мамаїхо,— який порядок ви зробили. Призначаю вас комісаром госпіталю...
М а м а ї х а. Спасибі на доброму слові.
Пасічник. Дак я вже піду...
М а м а ї х а. От, Єгоре Івановичу, у нього добро лежить, а Лаврові стріляти нічим...
Пасічник. Нема у мене ніякої зброї. М а м а ї х а. А в леваді?
Пасічник. Дак то ж не моя... Кум собі кулемета купив та до мене поставив...
Єгор Іванович. А ви. нам його на день позичте...
Пасічник. Ще одніме хтось, як побачить...
Єгор Іванович. Ми довго просити не вміємо... Та й ніколи... Сухо, ,мов перед грозою, хати займаються, як свічки... Все село сам перебіг, вогонь швидкий, а ми — ще прудкіші...
Пасічник (вагається). Дак кум, кажу, не дасть...
Єгор Іванович. Хати горять, а людей трясця трусить. А чого? — питаю. Нема чого. Треба гасити, й годі. Назад — нікуди. Або снарядами спалять, або сірниками. Хай краще снарядами. Га? А Лавро Устииович хіба до гар-* мат дороги не знайде?
М а м а ї х а. Ось думав під піччю сховатися. Ні нашим ні вашим...
Єгор І в а н о в и ч. Не сховається. Його Денікіи бив і битиме, його куми розоряли й розорятимуть...
Пасічник. Не боюсь я кума, схочу й принесу! М а м а ї х а. Збреше й обдурить...
Пасічник (ображено). Я, бабо Мамаїхо, брехнею не живу... Тільки війну вже кінчати треба. (Та й пішов.)
Єгор Іванович. Кадетів доб'ємо та й пошабашимо... Як мені кортить і собі туди! До Лавра... Та де!
М а м а ї х а. І де вони тих снарядів беруть, од самого ранку товчуть та й товчуть...
Єгор Іванович. їм, заграииця присилає, бабо Мамаїхо. , у ,
Мама ї х а. Хіба Лавро й проти заграниці йде?
Єгор Іванович. Йде, бабо Мамаїхо, аякже!
Мама ї х а. Дак це знову на каторгу?!
Єгор Іванович. Голий дощу не боїться., А перед нами революція!
Г а пк а (гукає). Мамо, жінки поприходили, голосять, Що хоч з ними роби...
Єгор Іванович. Підіть, бабо Мамаїхо, до клунь Я людина нова, не всіх іще знаю...
М а м а ї х а. От і я кажу, що приїжджі, та шлях до серця знайшли... Науки великої, а не з панами... з мужиками..* (Пішла.)
Єгор Іванович (сам). Значить, все в порядку, діти мої. Повстання почато. Од Москви Армія Червона вдарить, а тут на шляхах — республіка червона. А тоді разом житимемо. Одною радянською залізною республікою! Аякже!.. Все в порядку, діти мої. (Дістає бінокля.) Ну, Лавро, в добру путь... (Дивиться.) От і дурень, Лавро Устиновичу! Кому я казав з коня злізти й голови не підставляти. Ех, ти, герой... О!., (Мовчки дивиться.) Який же це гад чорний прапор підняв? На старості літ пошили мене в анархісти... (Дивиться.) Клеопатра до, Середенка мов приросла. Знайома блондинка...
Устин несе солому.
А скажіть мені, Устиие Семеновичу, чи не був часом Сере-денко у Махна?..
Устин. Скажу вам по секрету, що таки був.
Єгор І в а н о в и ч. І Лавро не знає?
Устин. Хіба Лавро кого злякається? Він і парубкував з ним разом...
Єгор Іванович. А я питав... Він промовчав. От і маєш серйозний момент... Гукніть мені Грицька!
Устин. Од Махна коня привів, мануфактури, Клеопатру-полюбовницю. А Варка й дома не ночує. (Поніс солому.) У клуні голосіння затихло, а Єгор Іванович ходить, ходить.
Варка (з лопатою). Горять хати, Єгоре Івановичу. Ще й вітер роздмухує, а до річки не підступиш — стріляють. Колодязі вичерпали, самий глей, а не вода. Оце копанки по левадах копаємо, щоб хоч трохи води... Безводна наша республіка...
Єгор Іванович. Безводна, Варко, та не безлюдна...
Варка. Хто з нами, а хто боїться проти гурту стати;.. Та все поглядають до ліска — як там Лавро б'ється. У цього, кажуть, без обману, цей кого завгодно надвоє переломить, Лавро діло знає... Як Лавро, так і ми.